01 жовтня 2020 року справа №360/1811/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (повне судове рішення складено 06 липня 2020 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/1811/20 (суддя в І інстанції Шембелян В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Управління), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати лист від 27.02.2020 №25/14-7/с Управління про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 на посаді водія всіх марок машин на комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт»;
- зобов'язати Управління провести перерахунок позивачу пенсії за віком на підставі заяви від 17 лютого 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 14.11.2019 по справі № 426/12772/19 було встановлено факт належності позивачу трудової книжки НОМЕР_1 від 04.09.1978. Після набрання рішенням законної сили 17 грудня 2019 року позивач вдруге звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії за віком. Пенсію було призначено, але при обчисленні стажу роботи відповідачем не було зараховано періоди з 23 травня 1980 року по 31 серпня 1996 року, запис №7 трудової книжки НОМЕР_1 від 04.09.1978.
17.02.2020 позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про перерахунок пенсії, проте листом від 27.02.2020 № 25/14-7/с його було повідомлено, що у записі № 7 трудової книжки наказ про звільнення з комунального спеціалізованого управління тресту «Укрметалургремонт» 31.08.1996 проведено з виправленнями. Таким чином, для зарахування до загального стажу періоду роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт» слід підтвердити роботу, надавши документи, які передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).
Позивач зазначив, що на даний час комунальне спеціалізоване управління тресту «Укрметалургремонт» не перереєстровано та не має юридичної адреси на території, підконтрольній владі України, тому надати інші документи, що підтверджують його стаж роботи, він не має можливості через непереборні для нього обставини. Архівні довідки, зібрані ним, видані архівним відділом (АО ОГА ЛНР) та засвідчені печаткою цією установи.
Позивач не згоден із прийнятими рішенням, оскільки згідно ст. 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року позовні вимоги задоволені.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неповноти з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції залишено поза увагою п.20 Порядку № 637, згідно якого для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Однак в порушення норм, вказаного Порядку, позивач уточнюючої довідки на підтвердження роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996, не надав.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується протоколом від 17.12.2019 про призначення пенсії (а.с.55-56).
17.12.2019 позивач звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії за віком (а.с.63), до якої додав: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку № НОМЕР_2 , військовий квиток, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та рішення суду № 426-12772-19 від 14.11.2019 (а.с.64) та розпорядженням управління від 17.12.2019 позивачу призначено пенсію за віком (а.с.55-56).
З розрахунку стажу вбачається, що до загального стажу позивача не зараховано період його роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996, а тому пенсію позивачу розраховано зі стажу 24 роки 09 місяців 24 дні (а.с.57-62).
25.02.2020 позивач звернувся до Управління із заявою від 17.12.2020 про перерахунок пенсії з зарахуванням до його загального стажу періоду роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт» (а.с.91)
Листом від 27.02.2020 № 25/М-7/с Управління повідомило позивача про неможливість зарахування до загального стажу періоду роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт», оскільки в порушення п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58) у записі № 7 трудової книжки позивача наявні виправлення, а також про необхідність для зарахування зазначеного періоду позивачу здійснити такі дії: провести виправлення в порядку, передбаченому Інструкцією № 58, або надати документи на підтвердження цих обставин, передбачені Порядком № 637 (а.с.92).
Відповідач в листі 27.02.2020 № 25/М-7/с зазначає, що заяву позивача від 17.02.2020 про перерахунок пенсії розглянуто управлінням в порядку Закону України «Про звернення громадян», рішення за результатами її розгляду управлінням не приймалося.
Отже, спірним періодом загального стажу позивача, в зарахуванні якого йому відмовлено, є період його роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт».
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить наступні записи щодо спірного періоду (а.с.7-8):
- 23.05.1980 прийнято водієм всіх марок машин (запис № 4, наказ № 87 від 23.06.1980);
- 02.11.1987 у зв'язку з введенням нових тарифних умов оплати праці - водіїв (запис № 5, наказ № 394 від 02.11.1987);
- 01.08.1994 комунальне тспеціалізоване управління тресту «Укрметалургремонт» перейменовано в Алчевське акціонерне товариство «Металургремонт» (запис № 6, наказ № 166 від 01.08.1994);
- 31.08.1996 звільнено за переводом в ВАТ «АМК» (запис № 7, наказ № 40 (виправлено на № 430) від 02.09.1996).
Зазначені записи завірені печаткою підприємства та підписом відповідальної особи.
Таким чином, з трудової книжки вбачається, що у записі № 7 від 31.08.1996 наявні виправлення, а саме: номер наказу про звільнення позивача виправлено з № 40 на № 430.
Також для підтвердження спірного періоду роботи позивачем надано до суду архівні довідки від 14.11.2019 № 07-03/3449, № 07-03/3450, № 07-03/3451, № 07-03/3452, № 07-03/3453, видані архівним відділом адміністрації міста Алчевська «Луганської Народної Республіки» (а.с.19-23).
Зазначені документи містять архівну копію (фотокопію) наказу про звільнення позивача з 02.09.1996 № 252-К про звільнення позивача з 31.08.1996 за переводом до ВАТ «АМК» (а.с.23).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що перередбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом третім Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абзацу 8 пункту 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.
Разом із тим, суд зазначає, що згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Як уже зазначалося судом вище, відповідачем при обчисленні загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт», з підстав наявності виправлення в номері наказу про звільнення позивача з роботи.
Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 , копія якої наявна у матеріалах справи, позивач у період з 23.05.1980 по 31.08.1996 працював на посаді водія всіх марок машин у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт».
Виправлень стосовно дати початку та дати закінчення вказаного періоду роботи позивача його трудова книжка не містить.
Отже, зважаючи на наявні у матеріалах справи копії трудової книжки, судами встановлено, що вказані записи щодо спірного періоду роботи скріплені печаткою підприємства та підписом відповідальної особи, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Виправлення в номері наказу про звільнення позивача жодним чином не спростовує факту роботи позивача на підприємстві в зазначений період та достовірності визначеної в йтого трудовій книжці інформації, оскільки наявність помилок та виправлень в цьому документі може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.
Тобто, записи у трудовій книжці позивача чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірний період, а надавати уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно лише у разі, коли відсутні відповідні відомості у трудовій книжці.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, слід зазначати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема документи про стаж, що визначені Порядком № 637.
Вимогами абзаців 3-4 пункту 1.7 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої цієї статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
З аналізу зазначених правових норм суд дійшов висновку, що страховий стаж особи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, - за даними трудової книжки, після впровадження системи персоніфікованого обліку (після 01.01.2004) - за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку.
Таким чином, не зарахування до стажу періоду роботи позивача з 23.05.1980 по 31.08.1996 через неналежне заповнення трудової книжки, зокрема виправлення в номері наказу про звільнення з роботи, суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі № 220/989/17.
Щодо наданих позивачем архівних довідок для підтвердження спірного періоду роботи, виданих архівним відділом адміністрації міста Алчевська «Луганської Народної Республіки».
Так, Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України».
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 05/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у який у розділі Луганська область у пункті Міста обласного значення (у тому числі всі населені пункти, які адміністративно підпорядковані міським радам цих міст) включено м. Алчевськ.
Розпорядженням КМУ № 1085-р від 07.11.2014 затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено у тому числі місто Алчевськ.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів”. Так, у справі “Лоізіду проти Туреччини” (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини” ( Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії” (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать” ( Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).
Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".
Відповідно до Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.
Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 9 наведенго Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (“Намібійські винятки”), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки архівних довідок від 14.11.2019 № 07-03/3449, № 07-03/3450, № 07-03/3451, № 07-03/3452, № 07-03/3453, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення.
Отже, враховуючи зазначені висновки Європейського суду з прав людини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що належними доказами у справі є довідки від 14.11.2019 № 07-03/3449, № 07-03/3450, № 07-03/3451, № 07-03/3452, № 07-03/3453, які містять відомості про період роботи позивача з 23.05.1980 по 31.08.1996 у комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Укрметалургремонт» (а.с.19-23).
Зазначені документи містять архівну копію (фотокопію) наказу від 02.09.1996 № 252-К про звільнення позивача з 31.08.1996 за переводом до ВАТ «АМК» (а.с.23), що також підтверджує інформацію, визначену в трудовій книжці позивача стосовно періоду його роботи у вказаний період.
Крім того, згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Судами встановлено, що в порушення частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV за результатами розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії від 17.02.2020 управлінням рішення не приймалося та розглянуто зазначену заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Між тим, з наявних матеріалів справи та доказів встановлено, що право позивача на отримання пенсії в належному відповідно до вимог чинного законодавства розмірі було порушено відповідачем ще під час призначення йому пенсії за заявою від 17.12.2019 шляхом здійснення протиправних дій щодо незарахування до його загального стажу період роботи позивача з 23.05.1980 по 31.08.1996 на посаді водія всіх марок машин на комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Украметалургремонт», оскільки всі необхідні документи, що містять всі необхідні записи, (трудову книжку) позивач надав відповідачу при оформленні пенсії.
За наявності будь-яких сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки позивача відповідач під час прийняття документів мав повідомити позивача про необхідність підтвердження відповідної інформації та надати йому час для представлення додаткових документів, що передбачено вимогами абзаців 3-4 пункту 1.7 Порядку № 22-1. Однак, доказів на підтвердження здійснення ним таких дій відповідач суду не надав, отже не довів виконання ним зазначених вимог чинного законодавства.
За таких обставин, керуючись вимогами ч. 2 ст. 9 КАС України для повного ефективного захисту порушених прав позивача місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та з урахуванням вимог частини другої статті 5, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України та обрати інший спосіб захисту порушеного права позивача, а саме:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до його загального стажу період роботи позивача з 23.05.1980 по 31.08.1996 на посаді водія всіх марок машин на комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Украметалургремонт» під час призначення йому пенсії за заявою від 17.12.2019;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу позивача період його роботи з 23.05.1980 по 31.08.1996 на посаді водія всіх марок машин на комунальному спеціалізованому управлінні тресту «Украметалургремонт» та здійснити перерахунок пенсії з часу її призначення за заявою позивача від 17.12.2019 та виплатити заборгованість з урахуванням раніше сплачених сум.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 360/1811/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 01 жовтня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді Т. Г. Гаврищук
А. А. Блохін