30 вересня 2020 року справа № 200/10725/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар судового засідання - Харечко О.П., за участю представника відповідача Пономарьова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (повний текст складено 11 грудня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області) у справі № 200/10725/19-а (суддя в 1 інстанції - Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2019 №0074472-4512-0506,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2019 № 0074472-4512-0506 (арк.справи 3-6).
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що належна йому будівля, де розташована міні хлібопекарня (зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення) як будівля промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись, а тому і податкове повідомлення- рішення від 11.04.2019 № 0074472-4512-0506 ГУ ДФС у Донецькій області є протиправним та підлягає скасуванню.
Просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 11 квітня 2019 року № 0074472-4512-0506 (арк.справи 5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 200/10725/19-а у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення місцевого суду є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року було замінено відповідача у справі № 200/10725/19-а - Головне управління ДФС у Донецькій області на Головне управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач).
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, за адресою: АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управління ДФС України в Донецькій області. Основний вид діяльності за КВЕД 10.71 є виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (арк.справи 10-11).
На підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що у власності ОСОБА_1 рахуються: нежитлова будівля їдальні АДРЕСА_2 загальною площею 582,7 кв.м.
Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Мирноградської міської ради №УП/283 «Про внесення змін до рішення Димитровської міської ради від 08 липня 2015 року №VI /104-3 «Про встановлення місцевих податків та зборів» та Рішення від 13 червня 2018 року № VП/48-3 «Про внесення змін до рішення Димитровської міської Ради від 08 липня 2015 року № VI /104-3 «Про встановлення місцевих податків та зборів», не надано інших пільг з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб крім тих які визначені підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 6.2 п.6 рішення Мирноградської міської Ради № УІІ/283 «Про внесення змін до рішення Димитровської міської ради від 08.07.2015 №VI/104-3 «Про встановлення місцевих податків та зборів», ставки податку на об'єкти не житлової нерухомості встановлюються в залежності від їх місця розташування (зональності) у місті Мирноград та складає 0,3% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2018 року, відповідно сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік складає: 3723 х 0,3 : 100 = 11.169 грн./ кв.м. Об'єкт - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 582,7 кв.м. 582,7 x 11.169 =6 508,18 грн. ГУ ДФС у Донецькій області визначено та направлено до фізичної особи ОСОБА_1 податкове - рішення від 11 квітня 2019 року № 0074472-4512-0506 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 6508,18 грн.
Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 11 квітня 2019 року №0074472-4512-0506 звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що на позивача не розповсюджується пільги встановлені пунктом «є» пп.266.2.2 п.266.2. ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств».
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст. 10 Податкового Кодексу України до місцевих податків належить у т.ч. податок на майно.
Відповідно до ст. 265 Податкового Кодексу України податок на майно складається у т.ч. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового Кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з п.п. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до п.п. 14.1.129-1 п 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промисловості.
Підпунктом «є» п.п. 262.2.2. п 262.2. ст. 266 Податкового Кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Що до будівель промисловості.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Також у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 передбачається наявність класу 123 «Будівлі торгівельні», однак як передбачено у відповідному розділі цей клас не включає: невеликі магазини в будівлях, що призначені (використовуються), головним чином, для інших цілей.
Як зазначено вище, будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання; потім будівля класифікується за методом «зверху - вниз». Будівлю спочатку відносять до розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі. Далі їх відносять до підрозділу (два розряди коду) - житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі. Наступним кроком визначається група (три розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах підрозділу. Нарешті, вибирається належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі у межах групи.
Колегія суддів вважає, що вказані обставини дають можливість кваліфікувати належну позивачу будівлю у якості промислової в цілому.
Щодо того, яка діяльність вважається промисловою слід звернутися до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях: В Добувна промисловість та розроблення кар'єрів, С Переробна промисловість, О Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, Е Водопостачання, каналізація, поводження з відходами та Р Будівництво.
Тобто, в цілях застосування норм пп. 266.2.2 Податкового кодексу України промисловою вважається діяльність, яка відповідно до ДК 009:2010 належить до вищезазначених секцій.
Як свідчить Національний класифікатор України ДК 009:2010, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Перероблення - це технологічний процес, виконання якого змінює форму, властивості чи склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції, задля отримання нової продукції.
Переробна промисловість - усі види економічної діяльності, віднесені до секції С Переробна промисловість. До неї належать як кустарно-ремісничі промисли, так і серійне виробництво.
Термін «промислове підприємство» охоплює всі підприємства, які відносяться до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку.
Оскільки законодавець виклав підпункт «є» п.п. 266.2.2. п 266.2. ст. 266 Податкового Кодексу України саме у такій редакції: «Не є об'єктом оподаткування: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;», тому у законодавця постала необхідність уточнити які саме склади не є об'єктом оподаткування у розумінні п. «є» п.п. 266.2.2. п 266.2. ст. 266 ПКУ (тобто склади які не включені до класу 1251 «Будівлі промисловості»), оскільки у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 склади відносяться ще до: 123 «Будівлі торговельні»; 1230.5 «Бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування»; 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства». Цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т.ін.
Згідно ст. 191 Цивільного Кодексу України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Тобто п. «є» п.п. 266.2.2. п 266.2. ст. 266 ПКУ у розумінні законодавця звучить як: не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема окремі будівлі (корпуси, цехи, складські приміщення) де здійснюється промислова діяльність (промислових), які у сукупності складають єдиний майновий комплекс (підприємств).
Згідно зі статтею 325 Цивільного Кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного Кодексу України)
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).
Між тим, суб'єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України).
Враховуючи наведене, слід відмітити, що чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Крім того, із системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття «платник податку» безумовно не є тотожним поняттю «об'єкт оподаткування».
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Поряд із цим, відповідно до положень чинного законодавства України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно із пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі-підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які за законом не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та явно суперечить визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу тощо.
Норма підпункту «є» 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам - підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № К/9901/1438/17 № 822/2624/16.
Згідно договору купівлі - продажу № 78 від 2 грудня 2003 р. позивач придбав нежитлову будівлю загальною площею 582,7 кв.м. з реєстраційним номером 3584752, що розташована за адресою: Донецька область, м. Димитров (зараз м. Мирноград), вул. Советська, буд. 14, у приватну власність, що підтверджується витягом № 2528279 від 10.01.2004 р. серія ЯАА № 839172 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Бюро технічної інвентаризації м. Димитрова.
З 22.12.1994 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та займається, зокрема, виробництвом хліба та хлібобулочних виробів (тобто промисловою діяльністю) та роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (комерційна діяльність) (копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.06.2016 року).
Згідно розпорядження Міського Голови Димитрівської міської ради від 12.10.1998 позивач отримав дозвіл на відкриття міні хлібопекарні, за вищевказаною адресою.
Згідно розпорядження міського Голови Димитрівської міської ради від 18.10.2005 № 241р позивачу було дозволено відкрити магазин продовольчих товарів за вищевказаною адресою.
Згідно експлікації, яка є невід'ємною частиною Технічного паспорту на виробничий будинок: нежитлова будівля № 14 вулиця Гірнична місто Мирноград, площа вищевказаної будівлі 582,7 кв.м. Також в експлікації вказана площа магазину: 1-22 торгівельна зала площею 82,5 кв.м. При цьому позивач зазначив, що позначення в експлікації 1-2 Торгівельна зала площею 51,5 кв.м. та 1-19 Кабінет площею 29 кв.м. на даний час використовуються як складські приміщення для міні хлібопекарні.
Тобто площа міні хлібопекарні разом з її складами складає 582,7 кв.м., (загальна площа) мінус 82,5 кв.м. (площа торгівельної зали магазину) = 500,2 кв.м. (площа міні хлібопекарні).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2020 року у справі № 820/3556/17.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що належна позивачу будівля, де розташована міні хлібопекарня, використовується позивачем для виготовлення промислової продукції (як будівля промисловості) та не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись, а тому і податкове повідомлення-рішення від 11.04.2019 року № 0074472-4512-0506 ГУ ДФС у Донецькій області є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 1152,60 грн.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. (768,40 грн. + 1152,60 грн.).
Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 200/10725/19-а - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 200/10725/19-а - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2019 №0074472-4512-0506 - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 11 квітня 2019 року №0074472-4512-0506.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць