ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 вересня 2020 року м. Київ № 640/9682/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Міністерства охорони здоров'я України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання скасувати постанову,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Міністерство охорони здоров'я України (далі - позивач, МОЗ України) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.02.2020 ВП № 61003098 про накладення штрафу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неможливість виконання судового рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що на момент відкриття виконавчого провадження ВП № 61003098 набрала законної сили ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2020, якою вжито заходів забезпечення позову по справі № 369/77/20 шляхом встановлення заборони Міністерству охорони здоров'я України приймати рішення про призначення будь-яких осіб на посаду ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Вказана ухвала надійшла до МОЗ України 22.01.2020, тобто раніше, ніж постанова про відкриття виконавчого провадження, яка надійшла 27.01.2020. Крім того, позивачем оскаржено в апеляційному порядку рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.11.2019 у справі № 757/54290/18, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, стягнуто моральну шкоду, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. Тому дії відповідача щодо накладення штрафу є протиправними, а постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 01.06.2020 позивачу поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9682/20, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), призначено судове засідання на 18 червня 2020 року, витребувано у відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України завірені матеріали виконавчого провадження № 61003098.
11 червня 2020 року відповідачем подано відзив, в якому викладено заперечення на позовні вимоги, та заявлено клопотання розглядати справу без участі представника відповідача. Також відповідачем надано завірену копію витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження № 61003098.
Учасники справи участі повноважних представників у судовому розгляді справи не забезпечили, про місце, дату та час судового розгляду справи повідомлялись належним чином. За таких обставин суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
20.01.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61003098 з виконання виконавчого листа № 757/54290/18-ц від 29.11.2019.
Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. винесено постанову від 20.02.2020 ВП № 61003098 про накладення штрафу на МОЗ України за невиконання рішення суду та застосовані штрафні санкції в розмірі 5100 грн.
Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно ст. 65 даного Закону рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З викладених норм вбачається, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
Як встановлено судом, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 757/54290/18-ц, виданого Печерським районним судом міста Києва про поновлення ОСОБА_1 на посаді ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з 02.10.2018 відкрито 20 січня 2020 року.
Положенням статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.
Відповідно до вказаного вище Закону виконання рішення вважається завершеним з моменту видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.
Разом з тим, на час прийняття відповідачем спірної постанови про накладення штрафу позивач не вчиняв будь-яких дій, направлених на виконання виконавчого листа № 757/54290/18-ц виданого 29.11.2019.
Доводом позивача щодо неможливості виконання судового рішення є те, що ним отримано ухвалу Києво-Святошинського районного суду від 16.01.2020 у справі № 369/77/20, якою заборонено відповідачу приймати рішення про призначення будь-яких осіб на посаду ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, а отже це є поважною причиною невиконання рішення суду щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 .
Суд критично оцінює доводи позивача щодо наявності поважної причини невиконання судового рішення в рамках виконавчого провадження № 61003098, оскільки ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 16.01.2020 у справі № 369/77/20 накладено заборону відповідачу приймати рішення про призначення будь-яких осіб на посаду ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Проте в рамках виконавчого провадження № 61003098 відповідача зобов'язано поновити на роботі незаконно звільненого працівника, тобто відновити його порушене право займати посаду ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Поновлення на роботі не породжує нові правовідносини роботодавця та працівника, а відновлює ті, що існували до незаконного звільнення.
Суд не вважає наявність ухвали Києво-Святошинського районного суду від 16.01.2020 у справі 369/77/20 поважною причиною невиконання рішення суду, оскільки відповідач повинен прийняти рішення у формі наказу або розпорядження про поновлення на роботі, а не рішення про прийняття на посаду нового працівника. Вказана ухвала від 16.01.2020 не містить заборони поновлювати на роботі раніше звільнених працівників.
Отже, факт невиконання рішення суду позивачем не заперечується.
Разом з тим, застосування такого заходу реагування як накладання штрафу на боржника є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Також, суд зазначає, що матеріали даної адміністративної справи не містять жодних доказів того, що позивач звертався до суду із заявами про роз'яснення рішення суду та встановлення способу його виконання, що могло б свідчити про вжиття заходів стосовно виконання рішення суду та можливу наявність поважних причин його невиконання.
Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Згідно ч. 2 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.
З огляду на викладене, суд критично оцінює твердження сторони позивача про те, шо державним виконавцем було неправомірно винесено постанову про накладення штрафу, оскільки у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, позивач мав право звернутись до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, однак, наданим правом не скористався.
При цьому, наводячи такі підстави не можливості виконання рішення суду, позивач не подавав клопотань/заяв, спрямованих на те, щоб відкласти, зупинити проведення виконавчих дій чи відстрочити/розстрочити виконання судового рішення. Не вчиняв, жодних дій, які б були спрямовані на виконання рішення суду у строк, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Наведені позивачем підстави не виконання судового рішення, на переконання суду, не є такими, що перешкоджали виконанню позивачем судового рішення.
За таких обставин враховуючи, що станом на час винесення оскаржуваної постанови позивачем, який є боржником у виконавчому провадженні, рішення суду не виконано, тому державним виконавцем правомірно винесено постанову від 20.02.2020 року про накладення штрафу в розмірі 5100 грн, в рамках виконавчого провадження ВП № 61003098 за невиконання рішення суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Крім того, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, аналізуючи рішення суб'єкта владних повноважень в розрізі положень ст.2 КАС України дійшов до висновку, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах та у спосіб, визначений законодавством, а також з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, здійснені позивачем відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Міністерства охорони здоров'я України відмовити.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відповідно до частини першої статті 272 КАС України, судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу..
Повне найменування сторін:
Позивач: Міністерство охорони здоров'я України (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925)
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства освіти України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)
Суддя В.І. Келеберда