ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 вересня 2020 року м. Київ № 640/10395/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни
про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого
провадження № 61714127 та № 61265117
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - Відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанови приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни № 61714128 та № 61265117 року про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 14.05.2020 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем положень ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. В свою чергу, як вказує позивач, його місце проживання є: АДРЕСА_1 . Отже місце проживання боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчі документи у виконавчих провадженнях № 61714128 та № 61265117 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Також позивач посилається на не надсилання відповідачем їй копій постанов про відкриття виконавчих проваджень.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог закону, що регулюють виконавче провадження.
На виконання вимог ухвал від 14.05.2020 та 16.06.2020 відповідачем подано суду копії всіх матеріалів виконавчих проваджень № 61714128 та № 61265117, а також докази надіслання (отримання) постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень.
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
13.02.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 61265117 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборогованості в розмірі 13 718,33 грн. Вказана постанова прийнята на підставі виконавчого напису № 1503 від 10.02.2020 приватного нотаріусу Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В.
Також, 03.04.2020 приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 61714128 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості в розмірі 16 256,00 грн. Вказана постанова прийнята на підставі виконавчого напису № 4919 від 30.03.2020 приватного нотаріусу Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В.
Судом встановлено, що у виконавчих написах № 1503 від 10.02.2020 та № 4919 від 30.03.2020, вчинених приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., вказано місце проживання Боржника - ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .
Тобто, виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.
Суд звертає увагу на те, що 12 лютого та 02 квітня 2020 року стягувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» було подано до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни заяви №б/н від 12.02.2020 та від 30.03.2020 про примусове виконання рішення, у яких просили відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчих написів № 1503 від 10.02.2020 та № 4919 від 30.03.2020, що видані приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В.
У вище вказаних заявах стягувачем зазначено, що місцем проживання боржника - ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 (виконавчий округ - м. Київ), що територіально відноситься та підпорядковано Приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірі Леонідівні.
При цьому, суд звертає увагу, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця не покладено обов'язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2019 року у справі №511/1342/17.
Суд звертає т увагу на те, що за змістом ст.ст. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання
Окрім зазначеного вище, вказує на положення ч. 3 ст. 26 Закон України «Про виконавче провадження» передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової стати.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Як зазначено у ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей місіс фактичною та зареєстрованою адресами.
Отже, положення ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з ч.3 ст.26 того ж Закону, щодо відомостей про «місце проживання», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України «Про виконавче провадження» застосовуються всі три окремих поняття.
На підставі зазначеного вище, 13 лютого 2020 року та 03 квітня 2020 року Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна правомірно керуючись ст.ст. 4, 24, 26, 28 ЗУ «Про виконавче провадження» та виходячи із зазначеної стягувачем у заяві про примусове виконання рішення інформації про місце проживання боржника, відкрито виконавчі провадження за місцем проживання/перебування боржника та винесено у виконавчих провадженнях № 61714128 та № 61265117 оскаржувані ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження.
До того ж, відповідно до положень частини 3 статті 5 Закону України № 1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 4 статті 4 цього закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред'явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначення у написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 10 Закону України № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 13 цього Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання.
У той ж час реалізація передбаченого п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» права виконавця одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб будь-яку інформацію, в тому числі інформацію щодо місця проживання боржника, можлива лише під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження.
Отже, встановивши, що виконавчий документ пред'явлено за місцем виконання, підстави для його повернення стягувану на час його пред'явлення були відсутні, суд приходить до висновку, що дії приватного виконавця під час прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», при цьому права позивача, який зобов'язаний виконати рішення, порушені не були.
Разом з цим, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 752/17111/13-ц з аналогічними правовідносинами та висновками суду першої та апеляційної інстанцій.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020р. у справі № 640/11785/20, від 15.09.2020р. у справі № 320/3760/20, від 08.09.2020р. у справі № 580/763/20, від 01.09.2020р. у справі № 640/15937/20, від 14.08.2020р. у справі № 640/11479/20, від 12.08.2020р. у справі № 640/11224/20, від 21.07.2020р. у справі № 320/4031/20, від 09.07.2020р. у справі № 640/9387/20, від 07.07.2020р. у справі № 580/1438/20, від 23.06.2020р. у справі № 580/1337/20.
На підставі зазначеного вище, слід дійти висновку, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л. правомірно керуючись ст. ст. 4, 24, 26, 28 ЗУ «Про виконавче провадження» та виходячи із зазначеної у виконавчих написах та стягувачем у заявах про примусове виконання рішення інформації про місце проживання боржника, відкрито виконавче провадження за місцем проживання боржника та винесено у виконавчих провадженнях № 61714128 та № 61265117 оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження.
Стосовно не надсилання позивачу постанов про відкриття виконавчих проваджень суд зазначає, що надіслані приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. матеріали виконавчих проваджень № 61714128 та № 61265117 містять докази їх надіслання позивачу.
Зокрема, супровідним листом від 13.02.2020 № 2571 позивачу була надіслана постанова про відкриття виконавчого провадження № 61265117. На вказаному супровідним листі міститься поштовий трекінг 0200244931218, відповідно до якого на офіційному сайті Укрпошти міститься інформація про отримання його позивачем особисто 20.02.2020.
Також в матеріалах виконавчого провадження № 61714128 міститься поштовий реєстр з поштовим трекінгом про надіслання позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження № 61714128.
Тож доводи позивача в даній частині спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявність правових підстав для скасування оскаржуваних постанов в той час, як відповідач довів правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд наголошує, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є визнання виконавчих написів № 1503 від 10.02.2020 та № 4919 від 30.03.2020, вчинених приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., такими, що не підлягають виконанню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій