Справа № 420/6598/20
17 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Токмілової Л.М.
за участі:
секретаря судового засідання Мунтян С.І.
представника позивача Березанського К.І.
представника відповідача Маринова Д.В.
розглянувши в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віалакс» (ЄДРПОУ 43466465, місцезнаходження: 65009, м. Одеса, пл.10 квітня 1) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул.Семінарська, буд.5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
20.07.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віалакс», в якому позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо проведення перевірки.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 20.07.2020 року справа № 420/6598/20 розподілена на суддю Токмілову Л.М.
24.07.2020 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
30.07.2020 року позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху, надавши до суду уточнену позовну заяву у якій просить суд:
- визнати протиправними дії службових осіб ГУ ДПС в Одеській області щодо проведення інвентаризації основних засобів та ТМЦ ТОВ «Віалакс».
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001140402 видане ГУ ДПС в Одеській області 13.07.2020 р.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001150402 видане ГУ ДПС в Одеській області 13.07.2020 р.;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області внести в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування ТОВ «Віалакс» у розмірі 39 114 026 грн.
В обґрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що за результатами проведеної перевірки 19.06.2020 року ГУ ДПС в Одеській області складено акт №424/15-32-04-02/43466465, висновками якого встановлено, що: в порушення пп.14.1.18 п.14.1 ст. 14. п.44.1. 44.6 ст. 44, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.189.1 ст., 189. п.198.5 ст.198, п.200.1, абзацу б), в) п.200.4 ст.200, п.201.14 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755ЛЧ (із змінами і доповненнями), наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 січня 2016 року за № 159/28289 «Про затвердження форм та Порядку заповнення подання податкової звітності з податку на додану вартість» підприємством завищено суму бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за і березень 2020 року) у розмірі 39144026 грн.; в порушення пп. 14.1.18. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 п. 189.1 ст. 189. п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, абзацу б), в) п. 200.4 ст. 200, п. 201.14 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-УТ (із змінами і доповненнями), підприємством захищено і суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з ПДВ) за березень 2020 року у сумі 1466284 грн. в порушення пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14. п.44.1 ст.44. пп. «а» п. 185.1. ст. 185, п. 187.1 ст. 187 п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу, п. 2 ст. 3, п. 1 ст. 91 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-ХІУ п. 5, 8, 12, 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року №1307 (зі змінами внесеними наказом Міністерства фінансів України № 503 від 25.05.2016) "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку і заповнення податкової накладної, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 року за № 137/28267 підприємство не виписало та не зареєструвало податкові накладні на суму ПДВ - 40610310 грн. (в подальшому акт перевірки). На підставі виявлених порушень ГУ ДПС в Одеській області складено додаткові повідомлення-рішення №0001140402 та №0001150402. Проте, ТОВ «ВІАЛАКС» вважає, що документальна позапланова виїзна перевірка проведена контролюючим органом незаконно, а складені за ії наслідками податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими що підлягають скасуванню. Представник зазначив, що підприємство, на вимогу контролюючого органу не змігло надати запитувані контролюючим органом документи, адже керівником TОB «ВІАЛАКС» втрачені документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, в підтвердження чого представник посилається на довідку Приморського ВП в м. Одесі ГУ ДПС в Одеській області від 28.05.2020 року №36/22545 про що 01.06.2020 року письмово повідомлено контролюючий орган.
03.07.2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
19.08.2020 року за вх. № 32822/20 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву (а.с.129-138, том 2), в якому зазначено, що ГУ ДПС в Одеській області не погоджується з даним позовом та вважає його необґрунтованим. Як стверджує представник відповідача проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою підприємства ТОВ «ВІАЛАКС» в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за березень 2020 року встановлено, що в порушення пп. 14.1.1 8 п. 14.1 ст. 14, п.44.1, 44.6 ст. 44, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п. 189.1 ст. 189, абзацу г) п.198.5 ст. 198, п.200.1, абзацу б) та абзацу в) п.200.4 ст. 200, п.201.14 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями) підприємством ТОВ «ВІАЛАКС» (код за ЄДРПОУ 43466465) занижено податкові зобов'язання з ПДВ, що призвело до завищення від'ємного значення (р.19 декларації з ПДВ) з ПДВ за березень 2020 року у розмірі 40 610 310 грн., та відповідно призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за березень 2020 року) у сумі 39144026 грн.. і суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з ПДВ за березень 2020 року) у сумі 1 466 284 грн. Крім того, перевіркою встановлено, що згідно таблиці 2 додатку 3 до декларації ПДВ за березень 2020 року заявлено до відшкодування ПДВ за наступні податкові періоди: лютий-березень 2020. Проте у підприємства перший звітний період березень 2020 року, а декларації за лютий 2020 року платник не подавав, тобто задекларував до відшкодування від'ємне значення податкового періоду по якому звіт не подавався (лютий 2020 у сумі 4633311,94 грн.). Також відповідач зазначає, що він не є адміністратором Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, формування якого здійснюється автоматично на підставі баз даних ДПС та Казначейства.
31.08.2020 року судом закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 вересня 2020 року 14.00 год.
Ухвалою суду від 17.09.2020 р. клопотання представника відповідача про огляд доказів, які не можна доставити до суду за їх місцем знаходження - залишено без розгляду.
В судовому засіданні 17 вересня 2020 р. представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов, представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та обґрунтованість і відповідність висновків за результатами перевірки фактичним обставинам.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІАЛАКС» зареєстровано 23.01.2020 року, за номером 15561020000073071, основний вид економічної діяльності - Оптова торгівля текстильними товарами (а.с. 32-33, том 1).
Відповідно до наказу ГУ ДПС в Одеській області від 29.05.2020 року № 2215, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПКУ співробітниками податкового органу проведено перевірку декларування TОB «ВІАЛАКС» від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. та визначеного в Додатку 3 по декларації з ПДВ за березень 2020 р., тривалістю 5 робочих днів з 10.06.2020 року (а.с.44,том 1).
За результатами проведеної перевірки складено акт № 424/15-32-04-02/43466465 від 19.06.2020 року (а.с. 69-98, том 1).
Під час перевірки встановлено наступні порушення ТОВ «ВІАЛАКС»:
в порушення пп.14.1.18 п.14.1 ст. 14. п.44.1. 44.6 ст. 44, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.189.1 ст., 189. п.198.5 ст.198, п.200.1, абзацу б), в) п.200.4 ст.200, П.201.14 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755ЛЧ (із змінами і доповненнями), наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 січня 2016 року за № 159/28289, «Про затвердження форм та Порядку заповнення подання податкової звітності з податку на додану вартість» підприємством завищено суму бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за і березень 2020 року) у розмірі 39144026 грн.;
в порушення пп. 14.1.18. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 п. 189.1 ст. 189. п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, абзацу б), в) п. 200.4 ст. 200, п. 201.14 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-УТ (із змінами і доповненнями), підприємством завищено і суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з ПДВ) за березень 2020 року у сумі 1466284 грн.
в порушення пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14. п.44.1 ст.44. пп. «а» п. 185.1. ст. 185, п. 187.1 ст. 187 п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу, п. 2 ст. 3, п. 1 ст. 91 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-ХІУ п. 5, 8, 12, 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року №1307 (зі змінами внесеними наказом Міністерства фінансів України № 503 від 25.05.2016) "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку і заповнення податкової накладної, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 року за № 137/28267 підприємство не виписало та не зареєструвало податкові накладні на суму ПДВ - 40610310 грн. (в подальшому акт перевірки) (а.с.97, том 1).
На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДПС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.07.2020:
- №0001140402, яким позивача зобов'язано сплатити суму податку в розмірі 9786007 грн (а.с. 99, том 1);
- №0001150402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 декларації з ПДВ) за березень 2020 в сумі 1466284 грн. (а.с. 101, том 1).
Листом від 10.06.2020 оку № 69/15-32-10-03-37 ГУ ДПС в Одеській області просило ТОВ «ВІАЛАКС» призначити інвентаризацію основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та залучити головного державного ревізора-інспектора сектору погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС в Одеській області Папіджанова С.З., головного державного ревізора-інспектора сектору погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС в Одеській області Поліщука Д.А. до складу комісії по проведенню інвентаризації в якості спостерігачів, ознайомити з графіком проведення інвентаризації, а також ознайомити представників ГУ ДПС в Одеській області головного державного ревізора-інспектора сектору погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС в Одеській області Папіджанова С.З., головного державного ревізора-інспектора сектору погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС в Одеській області Поліщука Д.А. , з наказом про призначення інвентаризації у ході перевірки (а.с.45, том 1).
16.06.2020 року за вх.№ 264/06 ТОВ «ВІАЛАКС» надано відповідь, в якій зазначено, що присутність співробітника контролюючого органу при проведенні інвентаризації не є обов'язковою, а сама інвентаризація може бути проведена без участі останнього. Щодо обстеження складського приміщення позивач повідомив, що відповідно договору оренди №14 від 25.02.2020 року, ТОВ «ВІАЛАКС» орендує складське приміщення загальною площею більше ніж 1002 кв. м. за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/15, де зберігаються ТМЦ підприємства. При цьому, у відповіді звернуто увагу на те, що з 12 березня 2020 року постановою кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2 запроваджено карантин та підприємством запроваджено обмежений режим роботи. У зв'язку із цим та фактом захворювання директора ТОВ «ВІАЛАКС», останнє просить перенести обстеження складських приміщень на іншу дату після постановлення Кабінетом Міністрів України рішення про повну відміну карантину та після покращення стану здоров'я директора (а.с.47, том 1).
Не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішення, ТОВ «ВІАЛАКС» звернулось за судовим захистом із даним позовом.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.21 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Порядок призначення та проведення документальної позапланової перевірки визначений ст.78 ПК України.
Відповідно до п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків, серед іншого, зобов'язаний: виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки; не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.п.20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючий орган має право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
Згідно з п. 4 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 за № 879, проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає об'єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 за № 879 для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.
У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться безпосередньо керівником підприємства, інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства самостійно.
У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.
Таким чином, за приписами чинного нормативного врегулювання спірних правовідносин присутність посадових осіб відповідного органу при проведенні інвентаризації не є обов'язковою; інвентаризація може бути проведена і за відсутності посадових осіб контролюючого органу, проте така вимога не суперечить вищенаведеним положенням чинного законодавства та не порушує прав позивача.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку що дії службових осіб Головного управління ДПС в Одеській області щодо залучення до участі у призначити інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей ТОВ «ВІАЛКС» із залученням головного державного ревізора-інспектора сектору погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС в Одеській області Папіджанова С.З., головного державного ревізора-інспектора сектору погашення боргу з фізичних осіб та заборгованості з ЄСВ управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС в Одеській області Поліщука Д.А. до складу комісії по проведенню інвентаризації в якості спостерігачів не суперечать вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги в даній частині не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Судом досліджено подану ТОВ «ВІАЛАКС» до ГУ ДПС в Одеській області декларацію з ПДВ за березень 2020 року від 21.04.2020 року № 9085084705 з урахуванням довідки про суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ (додаток № 3 до декларації з ПДВ) встановлено, що сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку відображена у рядку 20.2.1 декларації, яку сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованою за попередні звітні (податкові) періоди, у загальній сумі складає 39144026 грн. Також в р. 20.3 «Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)» зазначено суму 1466284 грн (а.с.38, том 1).
При цьому, згідно з п. 3.15 акту перевірки акт № 424/15-32-04-02/43466465 від 19.06.2020 року директору ТОВ «ВІАЛАКС» Федорову П.Е. 10.06.2020 року вручено запит про надання оригіналів документів та призначення (проведення) інвентаризації основних засобів та товарно-матеріальних цінностей щодо наявності залишків ТМЦ на складі, які є підставою для нарахування від'ємного значення з ПДВ, яке у подальшому було заявлено до бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок ТОВ «ВІАЛАКС» по декларації з ПДВ за березень 2020 року.
Як убачається з акту перевірки, в ході проведення перевірки оригінали (засвідчені копії) первинних документів, які є підставою для нарахування від'ємного значення з ПДВ, яке у подальшому було заявлено до бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок підприємства по декларації з ПДВ за березень 2020 посадовими/уповноваженими особами ТОВ «ВІАЛАКС» не надано, про що складені відповідні акти про ненадання документів від 10.06.2020 року № 307/15-32-04-02, від 11.06.2020 року № 309/15-32-04-02, від 12.06.2020 № 310/15-32-04-02, від 15.06.2020 року № 313/15-32-04-02.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка Приморського районного відділу ГУ НП в Одеській області №36/22545 від 28.05.2020 року про те, що звернення ОСОБА_2 про втрату документації ТОВ «ВІАЛАКС» зареєстровано до Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення правопорушення та інші події та зазначено, що в ході проведення перевірки за вказаними матеріалами співробітниками Приморського ВП вм. Одесі ГУНП в Одеській області було проведено ряд заходів спрямованих на встановлення місця знаходження втрачених документів ТОВ «ВІАЛАКС» за період з 24.01.2020 року по теперішній час (договори, ТТН, податкові накладні, видаткові накладні, виписки баніту, вантажно-митні декларації, картки складського, обліку та інші фінансово- господарські документи), але встановити їх місцезнаходження не надалось можливим (а.с. 67, том 1).
Листом від 29.05.2020 року за №226/05 ТОВ «ВІАЛАКС» на виконання підпункту 44.5 розд. II ПК України повідомило ГУ ДПС в Одеській області про втрату документів щодо підтвердження факту настання економічного ефекту діяльності ТОВ «ВІАЛАКС» за період з 24.01.2020 року по теперішній час, зокрема документи первинного бухгалтерського та податкового обліку та зазначило, що підприємством вживаються всі необхідні заходи щодо відновлення втрачених документів (а.с.66 том 1).
Вказане повідомлення отримано ГУ ДПС в Одеській області 04.06.2020 року (а.с.68 том 1).
При цьому, з пояснень представника позивача вбачається, що під час проведення перевірки посадові особи ТОВ «ВІАЛАКС» звертали увагу перевіряючих на те, що директором ТОВ «ВІАЛАКС» втрачено документи фінансово-господарської діяльності та встановити їх місцезнаходження не представляється можливим, з приводу чого підприємство звернулось до правоохоронних органів.
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.
Згідно з п. 2.1, 2.2 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
З огляду на зазначене суд не погоджується з доводами відповідача відносно того, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ВІАЛАКС» була проведена відповідно до чинного законодавства України, оскільки існували законодавчо встановлені підстави для перенесення термінів її проведення.
Судом встановлено, що у ході перевірки ТОВ «ВІАЛКС» отримало від перевіряючих лист від 10.06.2020 року №69/15-32-10-03-37, з вимогами про проведення інвентаризації, забезпечення присутності посадових осіб відповідного органу при проведенні інвентаризації та надання документів.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується об'єктивна неможливість ТОВ «ВІАЛАКС» надати всі необхідні для проведення перевірки документи через їх втрату, так і виконання ТОВ «ВІАЛАКС» вимог п. 44.5 ст. 44 ПК України щодо письмового повідомлення контролюючого органу про подію (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів).
Тобто, ТОВ «ВІАЛАКС» не відмовлялося надати запитувані документи Головному управлінню ДПС в Одеській області, оскільки з огляду на вказані вище обставини можливість їх надання у підприємства відсутня.
Відповідно до п. 1.2.6 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31.07.2014 року № 22, за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу ДФС, який здійснює (очолює) перевірку, терміни проведення документальної планової або позапланової перевірки платника податків можуть бути перенесені у випадках та на строк, які визначені пунктом 44.5 статті 44 та пунктом 85.9 статті 85 Кодексу. Про перенесення термінів проведення перевірки видається відповідний наказ із зазначенням строку та обставин, що спричинили таке перенесення, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам) під підпис або надсилається у порядку, передбаченому статтею 42 Кодексу.
Такий наказ видається на підставі складеного посадовими особами податкового органу акта довільної форми, в якому зафіксовано документально підтверджені факти, що призвели до неможливості проведення перевірки у терміни, вказані у направленні та наказі.
При цьому, податковий орган, який здійснює (очолює) перевірку, забезпечує оформлення документів та вжиття заходів у порядку, передбаченому підпунктом 1.4.7 пункту 1.4 розділу I Методичних рекомендацій.
Однак, всупереч вищезазначених Методичних рекомендацій перевіряючими не було складено Акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВІАЛАКС» та, не зважаючи на втрату позивачем документів та неможливість їх надання до перевірки з відповідним обґрунтуванням, оформлено результат перевірки шляхом складання акту акт № 424/15-32-04-02/43466465 від 19.06.2020 року про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «ВІАЛАКС» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн та визначеного в додатку 3 до декларації з ПДВ за березень 2020 року, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст.198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Отже, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Відповідно до п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
З огляду на зазначене суд не погоджується з доводами відповідача про те, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ВІАЛАКС» була проведена відповідно до чинного законодавства України, оскільки існували законодавчо встановлені підстави для перенесення термінів її проведення.
Відповідно до пп.16.1.12 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.
Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Зокрема, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995 , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).
Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІV від 16.07.1999 визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Під час розгляду справи суд встановив, що в березні 2020 року на адресу ТОВ «ВІАЛАКС» на митну територію України надійшов імпортований товар (полотно трикотажне, тканина, взуття жіноче, чоловіче, дитяче, рюкзаки, сумки дорожні, сумочки дамські, рейтузи трикотажні, футболки, спідниці, штани, шорти та інше) від закордонних компаній, що підтверджується наданими до суду митними деклараціями а.с.104-250 том 1, а.с.1-95, том 2).
ТОВ «ВІАЛАКС» в березні 2020 року здійснювало оплату за митне оформлення, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями (а.с.96-119, том 2).
Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні первинні документи та докази на підтвердження здійснення фінансово-господарської діяльності позивача, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.
Таким чином, на думку суду, висновки Головного управління ДПС в Одеській області про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІАЛАКС» пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14. п.44.1 ст.44. пп. «а» п. 185.1. ст. 185, п. 187.1 ст. 187 п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу, п. 2 ст. 3, п. 1 ст. 91 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-ХІУ п. 5, 8, 12, 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року №1307 (зі змінами внесеними наказом Міністерства фінансів України № 503 від 25.05.2016) "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку і заповнення податкової накладної, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 року за № 137/28267, що призвело до заниження значення рядку 1.1 Декларацій "Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою", що призвело до завищення від'ємного значення (р. 19 декларації з ПДВ) з ПДВ за березень 2020 року, що відповідно призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за лютий 2020 року) у розмірі 39144026 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з ПДВ) за березень 2020 року у сумі 1466284 грн., є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки здійснені контролюючим органом без аналізу первинних документів фінансово-господарської діяльності підприємства.
При цьому, суд зазначає, що не надання товариством акту про результати роботи комісії щодо встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причини їх зникнення або знищення - не є підставою для відмови у наданні 90-денного терміну для їх відновлення.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).
Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69). Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п.53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").
Відповідно до п.50 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 13.07.2020 року №0001140402 та №0001150402 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до п.200.12 ст.200 Податкового кодексу України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат: ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення. У випадках, передбачених підпунктами "а", "г" і "ґ" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку. Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Згідно з п.200.13 ст.200 Податкового кодексу України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.
Відповідно до п.200.15 ст.200 Податкового кодексу України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника. У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.
Порядком ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 року № 26, встановлено, що орган ДФС здійснює формування реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, шляхом внесення даних щодо, зокрема: найменування платника податку на додану вартість та його індивідуальний податковий номер; дату подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку, поданої у складі податкової декларації з податку на додану вартість або уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість (в разі їх подання); дату надсилання платнику податку органом ДФС повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання); суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначену в кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов'язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшену на суму податкового боргу тощо.
З урахуванням зазначеного, в даному випадку рішення суду про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2020 року №0001140402 та №0001150402, що набрало законної сили, буде самостійною підставою для внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 133, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віалакс» (ЄДРПОУ 43466465, місцезнаходження: 65009, м. Одеса, пл.10 квітня 1) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул.Семінарська, буд.5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001140402 видане ГУ ДПС в Одеській області 13.07.2020 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001150402 видане ГУ ДПС в Одеській області 13.07.2020 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області (адреса: вул.Семінарська, буд.5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) на користь «Віалакс» (ЄДРПОУ 43466465, місцезнаходження: 65009, м. Одеса, пл.10 квітня 1) судові витрати у розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 28.09.2020 року.
Суддя Л.М. Токмілова
.