Іменем України
29 вересня 2020 р. № 400/3429/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенко В. В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до:Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Робоча, 1,Миколаїв,54029
про:визнання протиправними та скасування постанов від 11.01.2019,
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогами про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.01.2019 та скасування постанови державного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум, а також державний виконавець не стягував у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі, тобто у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначеній у спірній постанові, а отже така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону України «Про виконавче провадження». На момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору були 1) фактичне виконання виконавчого документу; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №2540/3203/18 дійшла висновку, що обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення суду, та фактичне стягнення суми боргу.
Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Свою позицію аргументував тим, що відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документу (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону, в силу спеціальних імперативних положень ч.3 ст.40 Закону, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, державний виконавець був зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору і інших законних варіантів дій не могло бути. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах висловлена в постановах Верховного Суду, зокрема від 30.05.2018 по справі №808/3791/16 та від 18.10.2018 по справі №442/2670/17.
Доводи позивача про стягнення виконавчого збору лише від суми фактично стягнутої суми є помилковими. Також, є помилковими посилання на постанову ВС у справі №2540/3203/18, оскільки зазначене рішення стосується правовідносин, що склалися під час дії попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка зазнала змін з 28.08.2018. Після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Аналогічні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду від 28.04.2020 по справі №480/3452/19, від 26.06.2020 по справі №360/3324/19.
Суд розглянув справу 29.09.2020 у письмовому провадження, оскільки представники сторін в судове засіданні не з'явились, з особливостями провадження відповідно до вимог ст.287 КАС України.
Дослідив матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив наступне.
27.10.2011 Заводським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-2011/2011 по стягненню з ОСОБА_1 802265,96 гривень на користь ПАТ «Дельта Банк».
01.08.2017 Заводським відділом ДВС за цим виконавчим документом було відкрито виконавче провадження №54393837.
28.09.2018 ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва замінено стягувача на ОСОБА_2
10.01.2019 до відділу ДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа без виконання.
10.01.2019 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
11.01.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, а саме стягнення з ОСОБА_1 80226,59 гривень.
11.01.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а саме 206,16 гривень.
14.01.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58070776 по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Закону, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.
Необґрунтованими є доводи позивача про те, що обов'язковою умовою стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження є саме фактичне примусове стягнення суми коштів, оскільки позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII).
Суд не приймає також посилання позивача на судову практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18, постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року по справі №910/1587/13, від 18 квітня 2018 року по справі №761/11524/15-ц, оскільки у вказаних постановах для вирішення спірних правовідносин суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII.
З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, суд вважає за необхідне зазначити, що на дату прийняття рішення про стягнення виконавчого збору, у державного виконавця не було підстав його не стягувати за вказаним виконавчим документом.
Постановою державного виконавця було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, а тому, враховуючи, що виконавчий збір у цьому провадженні стягнуто не було, державний виконавець мав всі підстави для винесення постанови про його стягнення відповідно до вимог частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII винести постанову про його стягнення.
У цьому випадку суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/16620/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91603402).
В задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Робоча, 1,Миколаїв,54029 34993162) відмовити.
2. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено у повному обсязі 01.10.2020.