Справа №380/6087/20
28 вересня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
представника позивача Паїк М.В.,
представника відповідача Вус О.І.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 313 290,42 грн.
Ухвалою судді від 31.07.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.
Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена, зокрема, в позові, за відповідачем числиться податковий борг зі сплати земельного податку за 2018 і 2019 роки.
Так, податковим повідомленням-рішенням від 27.06.2018 року №1288552-1313-1309 ОСОБА_1 було нараховане податкове зобов'язання зі земельного податку в сумі 171 598,65 грн. за 2018 рік. Строк сплати такого зобов'язання - до 08.10.2018 року.
Крім того, податковим повідомленням-рішенням від 27.06.2019 року №111632-5713-1309 ОСОБА_1 було нараховане податкове зобов'язання зі земельного податку в сумі 141 691,77 грн. за 2019 рік. Строк сплати такого зобов'язання - до 27.06.2019 року.
Указані податкові повідомлення-рішення були надіслані відповідачу установленим порядком і відповідні грошові зобов'язання вважаються узгодженими.
Проте, відповідачем не було вчинено жодних дій для погашення грошових зобов'язань із земельного податку. Таким чином, за ОСОБА_1 обліковується податковий борг.
Із приводу погашення такого податкового боргу контролюючим органом було скеровано відповідачу податкову вимогу від 02.02.2018 року №4460-17.
Однак, станом на день звернення до суду із цим позовом, податковий борг із земельного податку на загальну суму 313 290,42 грн. платником податків добровільно так і не погашено, що є підставою для його стягнення в судовому порядку.
Відтак, Головне управління ДПС у Львівській області вважає свої вимоги повністю обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до позиції відповідача, яка висловлена у відзиві на позовну заяву, інших письмових заявах, що були подані до суду, вона вважає вимоги позивача безпідставними.
Відповідач зазначає, що вона є власницею земельної ділянки у м.Трускавці, за яку нею належним чином сплачено земельний податок у розмірі, який визначений законом. У той же час, на переконання відповідача, органом місцевого самоврядування було з порушенням норм чинного законодавства України визначено ставку земельного податку, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та протиправного нарахування їй податку в надмірному розмірі.
Окрім того, ОСОБА_1 акцентує на тому, що позивачем було грубо порушено процедуру визначення та стягнення грошового зобов'язання зі земельного податку, позаяк, їй не надсилалися жодні податкові повідомлення-рішення чи вимоги з приводу сплати такого податку.
Відповідач звертає увагу на те, що долучені позивачем до позову податкові повідомлення-рішення направлялися ним на різні поштові адреси, за якими вона ніколи не проживала та не була зареєстрована.
У зв'язку з чим, грошове зобов'язання зі земельного податку не може вважатися узгодженим, а тому і підстав для стягнення податкового боргу немає.
Таким чином, відповідач вважає, що в позові слід відмовити повністю.
У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просила позов задоволити.
Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об'єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити повністю, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ГУ ДФС у Львівській області було складено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 27.06.2018 року №1288552-1313-1309, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання зі земельного податку в сумі 171 598,65 грн. за 2018 рік, а також податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 27.06.2019 року №111632-5713-1309, яким визначено зобов'язання зі земельного податку в сумі 141 691,77 грн. за 2019 рік.
Податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 року №1288552-1313-1309 було скероване контролюючим органом рекомендованим поштовим відправленням №7900054525334 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення від 27.06.2019 року №111632-5713-1309 було скероване рекомендованим поштовим відправленням №7900058808870 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним повідомленням про вручення.
Також установлено, що податковим органом було складено податкову вимогу від 02.02.2018 року №4460-17 на суму 173 209,45 грн., однак, доказів його направлення відповідачу не надано. Інших податкових вимог контролюючим органом до суду не представлено.
Окрім того, судом встановлено, що актуальне місце реєстрації ОСОБА_1 здійснене 13.12.2005 року за адресою: АДРЕСА_3 , що засвідчується записом у паспорті відповідача та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 02.09.2020 року. Як вбачається зі запису до паспорта відповідача, з 07.03.1995 року місце реєстрації ОСОБА_1 було за адресою: АДРЕСА_3 .
Як випливає зі змісту позовної заяви, через несплату відповідачем зазначених вище грошових зобов'язань із земельного податку за 2018 і 2019 роки, які позивач вважає узгодженими та такими, що складають податковий борг платника податків, контролюючий орган звернувся до суду з означеним позовом.
У зв'язку з чим суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов'язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення, виходить із наступного.
Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.14.1.72 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно з п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України, податок на майно складається в тому числі з плати за землю.
Пунктом 269.1 ст.269 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі. Згідно з п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до п.285.1 ст.285 Податкового кодексу України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Як установлено п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно з п.287.5 ст.287 Податкового кодексу України, податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пункт 58.2 ст.58 Податкового кодексу України передбачає, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Згідно з п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Окрім того, відповідно до п.п.2, 3 розділу III Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 року №1204, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 Кодексу.
Відповідно ж до п.7 розділу IV Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 року №610, податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.
У зв'язку з чим суд резюмує, що податкове повідомлення-вручення, а також податкова вимога фізичній особі підлягають направленню на адресу її місця проживання. Й лише за наслідком такого їх надсилання (належного направлення) можуть виникати відповідні правомірні правові наслідки (в тому числі обов'язок зі сплати грошового зобов'язання, а в разі його непогашення - віднесення до складу податкового боргу).
У даному ж випадку, податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 року №1288552-1313-1309 і податкове повідомлення-рішення від 27.06.2019 року №111632-5713-1309 були направлені контролюючим органом на дві різні адреси ( АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , жодна з яких не відповідала тогочасному місцю проживання фізичної особи платника податків - ОСОБА_1 (котра з 13.12.2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ). Більш того, адреси, на які податковим органом скеровувалися такі податкові повідомлення-рішення, ніколи не були місцем проживання та реєстрації відповідача, як про це свідчать матеріали справи та пояснення сторони відповідача.
При цьому, позивачем не надано належних і допустимих доказів чи то надсилання податкових повідомлень-рішень за дійсним місцем проживання ОСОБА_1 , чи то вручення їй таких рішень особисто.
Більше того, Головним управлінням ДПС у Львівській області не надано до суду ніяких розумних пояснень чи обґрунтувань не лише фактам скерування відповідачу офіційної кореспонденції за різними адресами (які не відповідають її місцю проживання), а й наявній неузгодженості в документованих контролюючим органом місцях проживання платника податків - то АДРЕСА_4 (в тексті обох податкових повідомлень-рішень), то АДРЕСА_2 (скеровано друге податкове повідомлення-рішення), то АДРЕСА_1 (скеровано перше податкове повідомлення-рішення), то АДРЕСА_5 (зазначено в позовній заяві).
Окремо суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять і доказів направлення (вручення) ОСОБА_1 податкових вимог щодо сплати відповідних сум податкового боргу. Так, хоча позивачем і було надано разом із позовом копію податкової вимоги від 02.02.2018 року №4460-17 на суму 173 209,45 грн., проте, долучене повідомлення про вручення поштового відправлення є копією повідомлення про вручення, яке супроводжувало надсилання податкового повідомлення-рішення від 27.06.2019 року №111632-5713-1309. А податкової вимоги на суму боргу 141 691,77 грн. із доказами її вручення відповідачу взагалі не було представлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що контролюючим органом не було виконано спеціальних норм і вимог чинного законодавства України щодо направлення (вручення) податкових повідомлень-рішень (а також податкових вимог) платнику податків фізичній особі, як це визначено п.п.58.2, 59.1, 287.5 Податкового кодексу України, п.п.2, 3 розділу III Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 року №1204, п.7 розділу IV Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 року №610.
Відтак, у ОСОБА_1 не виникло обов'язку зі сплати грошових зобов'язань, які визначені у відповідних рішеннях податкового органу (що пов'язано з врученням відповідних податкових повідомлень-рішень), такі зобов'язання не є узгодженими та не можуть складати податкового боргу платника податків.
У зв'язку з чим, суд приходить до обґрунтованого переконання про безпідставність доводів позивача щодо наявності у відповідача податкового боргу з грошового зобов'язання зі земельного податку за 2018 і 2019 роки, позаяк контролюючим органом було порушено визначену законом процедуру, про що сказано вище.
Відтак, правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 відповідних коштів як податкового боргу відсутні, а отже, заявлений позов не підлягає до задоволення.
Суд відзначає, що зазначене є належною і достатньою підставою для відмови в позові. При цьому, інші аргументи, які наведені відповідачкою як заперечення проти позову, стосуються суті визначеного грошового зобов'язання зі земельного податку, безпідставності його обчисленні в певному розмірі, протиправності рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення ставки податку. Однак, такі доводи доречні до розгляду при вирішенні спору щодо правомірності податкових повідомлень-рішень чи рішень міської ради, що не є предметом даної справи.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують та не обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Головного управління ДПС у Львівській області (вул.Стрийська, 35, м.Львів; ЄДРПОУ 43143039) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення податкового боргу відмовити повністю.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2020 року.