01 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3681/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича (відповідач), третя особа на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Росвен Інвест Україна", про скасування постанови, -
Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020 р. ВП №62216280.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірна постанова винесена з порушенням приписів статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем проживання, перебування або знаходження майна боржника з порушенням правил територіальної діяльності.
Ухвалою від 14.09.2020 р. було відкрито спрощене провадження у справі та зобов'язано відповідача до 24.09.2020 р. надіслати на адресу суду відзив на позов (у разі його невизнання), а також засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження (а.с.18).
Вказану ухвалу відповідач отримав 18.09.2020 р. (а.с.29, 42).
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, однак подав суду засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження (а.с.43-58).
Представник позивача подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.30).
Дослідивши наявні в справі документи суд зазначає наступне.
Предметом спору у справі є законність та обґрунтованість дій приватного виконавця при винесенні постанови від 01.06.2020 р. ВП №62216280 про відкриття виконавчого провадження.
При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.
Встановлено, що позивач (РНОКПП - НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.8-11).
На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О.В. перебуває виконавче провадження № 62216280 з примусового виконання виконавчого напису №12871 від 07.04.2020 р. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з позивача (боржник) на користь ТОВ "Росвен Інвест Україна" (стягувач) заборгованості в розмірі 12878,13 грн. (а.с.45-47).
Постановою від 01.06.2020 р. ВП №62216280 відкрито виконавче провадження (а.с.49).
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п.3 ч.1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Частиною 1 ст. 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі по тексту - Закон № 1403-VIII) у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Частиною першою статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
А відповідно до частини другої цієї статті, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Місце виконання рішення згідно до п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за №512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження".
Частиною другою статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За змістом статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що ними визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, згідно ст.25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
При цьому, в силу положень ч.2 статті 24 Закону №1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Таким чином, відповідач має право на ведення незалежної професійної діяльності у виконавчому окрузі міста Києва.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-11).
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1404-VIII, виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частина 2 ст.48 Закону №1404-VIII вказує, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Постановою від 01.06.2020 р. ВП №62216280 відкрито виконавче провадження (а.с.49).
Постанову направлено позивачу за адресою: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_2 (а.с.48).
В матеріалах виконавчого провадження наявний кредитний договір №500219352 від 26.07.2011 р., укладений між ПАТ "Альфа-Банк" та позивачем, який разом із заявою про примусове виконання рішення та виконавчим написом нотаріуса №12871 від 07.04.2020 р. поданий відповідачу 01.06.2020 р. стягувачем ТОВ "Росвен Інвест Україна" (а.с.45-47).
У вказаному договорі чітко вказано, що позивач мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
При цьому, будь-яких доказів на підтвердження реєстрації позивача та/або його проживання саме у виконавчому окрузі міста Києва за адресою: 01001, м. Київ, вул. Леніна, буд.2, відповідач не надав.
Згідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
За вказаних обставин суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.
Згідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (а.с.7) за рахунок відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру і розмір судових витрат.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою та п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
24.09.2020 р. представником позивача подано до суду заяву про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн. (а.с.31-35).
На підтвердження розміру таких витрат до заяви додано: копію ордера від 04.09.2020 р. (а.с.6); копію договору про надання професійної правничої допомоги від 28.08.2020 р. (а.с.36); копію додаткової угоди від 24.09.2020 р. до договору від 28.08.2020 р. (а.с.37); розрахунок від 24.09.2020 р. (а.с.38); акт приймання-передачі від 28.08.2020 р. (а.с.39); квитанцію до прибуткового касового ордера від 24.09.2020 р. №127 на суму 4000 грн. (а.с.40).
Згідно розрахунку від 24.09.2020 р. (а.с.38) вбачається, що до складу вартості винагороди за правову допомогу у розмірі 4000 грн. входить: 1) надання правової інформації адвокатом, консультації і роз'яснень з питань порядку відкриття та ведення виконавчого провадження, порядку оскарження рішень та дій приватного виконавця - 500 грн. (1 год.); опрацювання матеріалів та складення позовної заяви - 1500 грн. (2 год.); представництво у судових засіданнях - 2000 грн. (а.с.38).
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених у ч.ч.3, 5 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок відповідача необхідно стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн..
Суд вважає за необхідне вказати, що підготовка позовної заяви по даній справі не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, а розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою, не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Судом також враховано, що додані разом з позовом копії документів були в наявності позивача, а судові засідання у справі не проводились.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Керуючись ст.ст.90, 139, 242- 246, 250, 251, 255, 260-263, 287, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020 р. ВП №62216280.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича (адреса: 02125, м. Київ, вул. Старосільська, 1 У, офіс 3, РНОКПП невідомий) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене сторонами до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 10-денний строк з дня отримання повного тексту його копії. Відповідно до п.п. 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС Ураїни до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько