29 вересня 2020 року Справа № 280/3864/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: судді Артоуз О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 14.11.2017 №372 по накладення штрафу у розмірі 288000,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що у жовтні 2017 року посадовою особою відповідача проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено Акт перевірки від 25.10.2017. Того ж дня відповідачем винесено припис, яким зобов'язано позивача в подальшому не допускати порушення вимог частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та у строк до 25.12.2017 проінформувати про виконання вимог припису. Також, 25.10.2017 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яка передбачена частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення України. Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26.12.2017 у справі №337/4448/17 ОСОБА_1 визнана винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Зазначений штраф позивач сплатила та вважала, що понесла відповідальність за порушення, що виявлені в ході вказаної перевірки. Проте 20.02.2020 позивач дізналася про те, що відносно неї відповідачем винесено постанову №372 від 14.11.2017 про накладення штрафу у розмірі 288000 грн. за порушення трудового законодавства. Вказану постанову вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за те саме правопорушення є притягненням до того ж самого виду відповідальності. Крім того, зазначає, що 14.05.2019 Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до якої проведено перевірку ФОП ОСОБА_1 . Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач адміністративний позов не визнав, просить суд залишити позовні вимоги без задоволення. У письмовому відзиві на адміністративний позов (вх. №32134 від 14.07.2020) зазначає про те, що інспекційне відвідування здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства та з належним дотриманням права об'єкту відвідування, прийняті рішення є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону. Щодо притягнення підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), зазначає, що штраф за статтею 265 Кодексу законів про працю України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 26.06.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання на 18.08.2020.
Протокольною ухвалою суду від 18.08.2020 підготовче засідання відкладено на 03.09.2020.
Протокольною ухвалою суду від 03.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.09.2020, у судовому засіданні оголошено перерву до 10.09.2020.
10.09.2020 представник позивача подав клопотання про розгляд справи у письмовому порядку. Представник відповідача проти заявленого клопотання не заперечив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до приписів ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення складене у повному обсязі до закінчення встановлених цим Кодексом строку розгляду відповідної справи.
Суд, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, встановив наступне.
В період з 24.10.2017 по 25.10.2017 головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Запорізькій області на підставі наказу від 23.10.2017 №2207 та направлення на перевірку від 23.10.2017 №932 проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатами якої складено Акт перевірки №08-06-650/0328.
Під час перевірки встановлено порушення частини першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України. Акт підписано ФОП ОСОБА_1 без зауважень 25.10.2017.
25.10.2017 головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Запорізькій області за результатами проведеного інспекційного відвідування щодо дотримання вимог законодавства України про працю винесено Припис №08-06-650/0328-0258, відповідно до якого вимагає в подальшому не допускати порушення частини першої та третьої статті 24 КЗпП України, у строк до 25.12.2017 письмово інформувати про виконання вимог припису.
Також, 25.10.2017 головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Запорізькій області складено протокол №08-06-650/008 про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Протокол направлено до Хортицького районного суду 07.11.2017 за вих. №08/034-05/7063.
Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26.12.2017 у справі №3/337/1346/2017 ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення України та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.
02.11.2017 за вих.№08/03414/6978на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено Повідомлення про розгляд справи, у зв'язку з чим ОСОБА_1 запрошено 14.11.2017 прибути до Головного управління Держпраці у Запорізькій області.
14.11.2017 заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області розглянувши Акт перевірки від 25.10.2017 №08-06-650/0328 щодо порушень ФОП ОСОБА_1 винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №372, відповідно до якого на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України « №1774-VІІІ від 06.12.2016) та Порядку про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 288000 грн. Постанову направлено на адресу позивача 16.11.2017. Конверт з вкладенням повернуто із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Постанова про накладення штрафу до Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі (ВП №55629343).
Не погоджуючись з вказаною постановою від 14.11.2017 про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
В статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно пункту 2 Положення № 96 Держпраця у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраця відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраця, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Державна служба України з питань праці (Держпраця) відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. (п. п. 6 п. 6 Положення № 96).
Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
У відповідності до зазначених норм Головного управління Держпраці в Запорізькій області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник даний спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Визначення трудового договору міститься у частині 1 статті 21 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року.
Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.
Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.
Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:
(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;
(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;
(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;
(г) суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;
(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.
Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб'єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність
Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС від 22.04.2019 по справі № 806/2143/18 (№ в ЄДРСР 81334169), від 21.12.2018 по справі № 814/2156/16 (№ в ЄДРСР 78771378)
Застосовуючи ці підходи суд звертає увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.
Накладення на ОСОБА_1 штрафу за те саме правопорушення також постановою Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу №372 від 14.11.2017 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України, таким чином оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із задоволенням адміністративного позову, понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5007,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Оригінал квитанції №26919594 від 09.06.2020 знаходиться в матеріалах адміністративної справи.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 14.11.2017 №372 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 288000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 29 вересня 2020 року.
Суддя О.О. Артоуз