30 вересня 2020 року м. Ужгород№ 260/2375/20
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження №62200567.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним виконавцем виконавчого округу Дорошкевич В.Л. в межах виконавчого провадження №62200567 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Позивач зазначає, що на час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62200567, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва, відтак у відповідача не було підстав для винесення оскаржуваної постанови, оскільки позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що за відсутності документальних доказів фактичного проживання на момент відкриття виконавчого провадження № 62200567 боржника за вказаною адресою у м. Києві, прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа та відкриття такого виконавчого провадження є необґрунтованим.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що у виконавчому написі № 10975 від 29.04.2020, що виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. вказано місце проживання Боржника - ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . Також приватним виконавцем було перевірено виконавчий документ на відповідність вимогам чинному законодавству України.
Відповідач зазначає, що при прийнятті до виконання виконавчого документу виконавцем не було виявлено жодної з передбачених законом підстав для його повернення стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження. Більш того, в заяві про примусове виконання рішення стягувачем також зазначено інформація, що вказана у виконавчому напису, а саме, що місцем проживання Боржника- ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .
Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
Відповідач вважає, що у нього не було підстав для повернення виконавчого документа стягувану у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання, таким чином, підстави для скасування вищезазначеної постанови відсутні.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. вчинено виконавчий напис №10975 про звернення стягнення з гр. ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості у розмірі 6850,00 грн.
У тексті виконавчого напису була зазначена адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , а також була зазначена адреса проживання: АДРЕСА_2 .
В подальшому, представником ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» було подано до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. заяву про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса №10975 від 29 квітня 2020 року.
28 травня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №62200567 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 29 квітня 2020 року №10975.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII (далі - Закон №1404).
Нормами ч. 1 ст. 5 Закону №1404 визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.3 Закону №1404, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі написи нотаріуса.
Вимоги до виконавчого документа встановлені нормами ч.1 ст.4 Закону №1404.
За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 цього Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Згідно з абз.2 ч.1 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону №1404, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Матеріалами справи встановлено, що у зв'язку з надходженням заяви про примусове виконання рішення виконавчого напису нотаріуса, приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62200567 від 28 травня 2020 року.
Протиправність дії приватного виконавця при відкриті виконавчого провадження позивач обґрунтовує порушенням територіальної підвідомчості виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса у зв'язку з тим, що боржник в м. Києві не проживає та не працює, будь-якого майна на території виконавчого округу м. Києва, на якій має право здійснювати свою діяльність відповідач, не має.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Поняття "виконавчих округів та територіальних меж діяльності приватного виконавця регулюються нормами ст. 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403).
Так, положеннями зазначеної статті передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
З Єдиного реєстру приватних виконавців України вбачається, що виконавчим округом приватного виконавця Дорошкевич В.Л. є місто Київ.
Нормами ч. 2 ст. 24 Закону №1404 встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Отже, законодавчими нормами, що регулюють порядок примусового виконання рішень, передбачена альтернатива вибору місця виконання рішення: за місцем проживання/перебування боржника та за місцезнаходженням його майна.
В спірних правовідносинах виконавче провадження було відкрито за твердженням стягувача, місцем проживання боржника.
Як вбачається з тексту виконавчий напис №10975 від 29 квітня 2020 року, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, приватним нотаріусом було зазначено адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , а також була зазначена адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження місця проживання позивачки у м. Київ суду подано не було.
Згідно паспорта громадянина України позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Місцем перебування в розумінні ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Ані постанова про відкриття виконавчого провадження, ані виконавчий напис №10975 не містять інформацію щодо місцезнаходження майна боржника, зокрема, у м. Києві.
Суд зазначає, що виконавчий напис №10975 не містить підтвердження проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначена інформація також відсутня в матеріалах справи та в матеріалах виконавчого провадження №62200567 щодо підтвердження фактичного проживання позивача в м. Київ.
Відтак, з урахуванням викладеного, у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення з позивача грошових коштів.
Будь-які інші дані, які б підтверджували, що місце виконання даного виконавчого документа знаходиться саме в межах міста Києва, у якому розташований виконавчий округ приватного виконавця Дорошкевич В.Л. матеріали справи також не містять.
Суд зазначає, що закон встановлює обов'язок виконавця перед відкриттям виконавчого провадження перевірити, в тому числі, підвідомчість виконавчого напису, надісланого для примусового виконання. Пред'явлення такого не за місцем виконання або не за підвідомчістю є безумовною підставою для повернення такого стягувачу.
Тому суд вважає, що при винесені оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець Дорошкевич В.Л., виконавчим округом якого є м. Київ, не перевірив підвідомчість надісланого виконавчого документа, а відкрив виконавче провадження виключно на підставі нічим не підтвердженого твердження про місце проживання позивача.
Крім того, дії відповідача оцінюються судом через призму ст.2 КАС України. Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій ст.2 КАС України, зокрема, такі вчинені нерозсудливо, без врахування всіх обставин справи, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані.
За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами ч.2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не було дотримано порядку, який передбачений Законом України «Про виконавче провадження», щодо прийняття до виконання виконавчого документу, що призвело до порушень прав та інтересів стягувача за виконавчим листом, у зв'язку з чим, позов слід задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо посилання позивача, у тексті позовної заяви, про стягнення понесених витрат за залучення спеціаліста в галузі права, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 та ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Судом встановлено, що також підтверджується Договором про надання юридичної послуги 23/06 від 23 червня 2020 року, спеціалістом в галузі права - ФОП ОСОБА_2 , в порядку та на умовах зазначеного договору позивачці було надано, послуги з підготовки процесуальних документів для звернення до Закарпатського окружного адміністративного суду із даним позовом.
На підтвердження понесених витрат, позивачкою було додано: Договір про надання юридичних послуг 23/06 від 23 червня 2020 року, Акт приймання передачі надання послуг №1, Прибутковий касовий ордер №83.
Відповідно до ч.1, 2 та 3 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд констатує, що Кодексом адміністративного судочинства України встановлено можливість відшкодування судових витрат на правову допомогу лише адвоката. Натомість в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що особа, яка надавала послуги є адвокатом.
На підставі вищенаведеного, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача понесені судові витрати на залучення спеціаліста в галузі права, оскільки КАС України не передбачає можливості відшкодування витрат на правову допомогу, наданої іншим фахівцем у галузі права, крім адвоката.
На підставі наведеного та керуючись ст. 9, 14, 90, 134, 139, 242-246, 265, 271, 287 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження №62200567 від 28 травня 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4-А, оф.71-А) понесені судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк