Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 жовтня 2020 р. Справа№200/7408/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що відповідачем протиправно відмовлено у вклеюванні до її паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку з посиланням на те, що вона не надала передбачене Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерством внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, рішення суду про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Також зазначала, що таку заяву вона подавала через свої релігійні переконання; від отримання індивідуального податкового номера відмовилася.
Вважаючи свої права порушеними просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі територіального підрозділу - Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45 років;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі територіального підрозділу - Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на її ім'я, нову фотокартку у зв'язку із досягненням 45 років.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що позивач пропустила місячний строк звернення після досягнення 45-річного віку із заявою для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки (на час звернення їй було 57 років). Тому її паспорт підлягав вилученню та обміну на паспорт у формі ID-картки.
Вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку до паспорта громадянина України зразка 1994 року після спливу тридцяти денного строку можливо за умови подання до територіального органу ДМС України оригіналів документів, передбачених розд. V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, у числі яких є заява про вклеювання фотокартки, паспорт, дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому позивачем віку, та відповідне рішення суду.
Разом з тим заява довільної форми позивачем була подана 03 червня 2020 року засобами електронної пошти. Отже, позивач особисто не зверталася до територіального органу ДМС України та не надавала передбачені законодавством документи, а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см, відповідне рішення суду.
Вважав, що ні відповідач, ні його структурний підрозділ не порушили права позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.
Позивач подала відповідь на відзив, якою підтримала доводи позовної заяви.
Додатково зазначала, що твердження відповідача про те, що вона звернулася до Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відділу) та надіслала до відділу заяву з використанням засобів електронної пошти не відповідає дійсності.
Так, вісім років вона є послушниця Свято-Успенської Святогорскої Лаври, не має комп'ютеру та іншого ІТ- обладнання для виготовлення електронного документу зі сканованим підписом та можливістю підробки електронних документів.
03 червня 2020 року приблизно о 10 год. ранку у кабінеті заступника начальника відділу вона особисто звернулася до С.Лозового (на той час т.в.о. начальника відділу), який з посиланням на великий термін прострочення строку вклеювання фотокартки, відмовлявся прийняти її заяву. В його кабінеті вона зв'язалася по телефону з адвокатом та запропонувала С. Лозовому поговорити з ним про те, що по закону реєстрація її заяви є обов'язковою. Однак, розмовляти з адвокатом він відмовився, і після цього викликав спеціаліста відділу та доручив їй зареєструвати її заяву; на її примірнику заяви була зроблена відповідна відмітка про реєстрацію заяви 03 червня 2020 року.
Її заява містить її власний підпис та вписану нею дату звернення, що також підтверджується копією заяви, яку надав до суду відповідач. Ця заява при реєстрації 03 червня 2020 року була ведена до системи електронного діловодства (СЕД) «Мегаполіс» та у сканованому вигляді знаходиться у базі даних відповідача.
Заява підтверджує її волевиявлення на оформлення паспорта зразка 1994 року шляхом вклеювання в існуючий паспорт фотокартки, без надання дозволу на обробку її персональних даних внаслідок певних (релігійних) поглядів та переконань щодо присвоєння унікального номера. Вказана заява з додатками відповідала переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги.
Просила задовольнити позов.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (яка через релігійні переконання відмовилася від отримання індивідуального податкового номера) звернулася до Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, який є територіальним структурним підрозділом відповідача і не є юридичною особою, із заявою, яка датована 03 травня 2020 року, про вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку.
В заяві зазначала, що додає: оригінал та копію паспорта, дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому позивачем віку.
Також зазначала, що через релігійні переконання відмовляється від отримання паспорту у формі ID-картки та не надає згоди на обробку її персональних даних.
Заява зареєстрована 03 червня 2020 року під вх.№П-133/6/1455-20.
Листом Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 04 червня 2020 року № 1402.58-1426/1402.58.1-20 за наслідками розгляду вказаної заяви позивача повідомлено про те, що 21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерством внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, на підставі якого здійснюється вклеювання фотокарток по досягненню 25- і 45-річного віку до паспорта громадянина України зразка 1994 року. У зв'язку з наведеним вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку до паспорта громадянина України зразка 1994 року після спливу тридцяти денного строку позивачу можливо за умови подання нею до Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оригіналів документів, передбачених розд. V вказаного Тимчасового порядку, у числі яких є заява про вклеювання фотокартки, паспорт, дві фотокартки розміром 3,5 x4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому позивачем віку, та відповідне рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм випливає, зокрема, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частинами 1 та 2 ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, згідно з яким неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
В питанні, що стосується позивача, відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Виходячи з наведених норм законодавства особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
06 грудня 2012 року набув чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належать, зокрема документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До таких документів належить, зокрема паспорт громадянина України.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 та 5 ст. 21 вказаного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону (тобто, центрами надання адміністративних послуг, державним підприємством, що належить до сфери управління розпорядника Реєстру).
Абзацом 2 ч. 2 ст. 21 вказаного Закону визначено, що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302.
Відповідно до п. 10 вказаного Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр).
Разом з тим, відповідно до п.п. 3, 5 - 7 Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.
Відповідно до п.п. 8 та 12 Положення термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін.
Згідно з п. 16 Положення обмін паспорта провадиться у разі:
зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові;
встановлення розбіжностей у записах;
непридатності для користування.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно з п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, у разі, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток здійснюється обмін паспорта.
Згідно з п. 2 вказаного Порядку паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 131 Порядку до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація, як, зокрема: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Отже, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
Цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку (п. 1 Порядку).
Пунктом 2 розд. V «Уклеювання фотокарток» вказаного Тимчасового порядку визначено, що для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток за формою згідно з додатком 4 до цього Тимчасового порядку.
Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, яка відмовилася від отримання індивідуального податкового номеру, звернулася із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку з пропуском місячного строку.
Разом з тим на час звернення їй було 45 років; в заяві зазначала, що через релігійні переконання відмовляється від отримання паспорту у формі ID-картки, тобто, фактично, вона відмовилася від обробки її персональних даних.
На час звернення позивача до відповідача діяло такі два нормативних акта:
1) Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, який містив таку підставу для обміну паспорту громадянина України на паспорт у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, як те, що особа, що досягла 25- чи 45-річного віку, не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток. Вказаний Порядок зобов'язує отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.
2) Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, яке серед підстав для обміну паспорту громадянина України такої підстави не містило та визначало, що термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Отже, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, звузили права осіб в порівняні з нормами Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
При цьому, у жодному нормативному акті не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Крім того, норми абз. 5 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 та п. 2 розд. V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, зробили реалізацію права особи, яка звернулася з відповідною заявою після спливу тридцятиденного строку на подання такої заяви, на вклеювання фотокартки після досягнення відповідного віку залежною від рішення суду, яке набрало законної сили.
Як вже зазначалося, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону).
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що ратифікована Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість, зокрема: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», норми абз. 5 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 та п. 2 розд. V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (яке також було чинним на час виникнення спірних правовідносин і є чинним натепер), не лише звужують, а й фактично без відповідного судового рішення скасовують право громадянина мати паспорт у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позбавлення особи (за відсутності відповідного судового рішення) можливості мати паспорт у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Законодавець, приймаючи зміни в законодавство, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України та наявності судового рішення, яке набрало законної сили.
Разом з тим наведені положення законодавства не враховані.
За таких обставин дії суб'єкта владних повноважень щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я позивача, нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45 років, є такими, що суперечать вимогам Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, які були чинними та підлягали застосуванню на час вирішення спірного питання (та є чинними натепер), та вчинені необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (зокрема того, що на час звернення позивачу було 45 років і вона через релігійні переконання відмовилася від отримання паспорту у формі ID-картки, тобто, фактично, відмовилася від обробки її персональних даних), непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
З огляду на наведене оскільки дії суб'єкта владних повноважень розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права позивача як громадянина, тому такі дії суб'єкта владних повноважень в особі територіального органу ДМС України без статусу юридичної особи, до повноважень якого належить оформлення та видача паспорта громадянина України, підлягають визнанню протиправними із зобов'язанням його вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий позивачу, нову фотокартку у зв'язку із досягненням нею 45 років.
Враховуючи те, що відмова територіальних органів ДМС України у вклеюванні таким заявникам, як позивач (які пропустили встановлений строк подання заяви), до паспорта у виді книжечки нової фотокартки у зв'язку із досягненням відповідного віку через ненадання відповідного судового рішення протягом останнього часу має постійний характер, суд вважає, що такий спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним, та таким, що гарантує повне відновлення порушених прав позивача. (При цьому судом також враховано і ту обставину, що після подання заяви позивач вимушена була забрати оригінал паспорта для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав. Тому разом з даним судовим рішенням, яким захищені її права, вона повинна подати до територіального органу ДМС України оригінал паспорту.)
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Посилання відповідача на те, що позивач звернулася не особисто, а по електронній пошті, є неприйнятними, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, такі посилання спростовані власноручним підписом позивача та проставленою нею від руки датою на заяві, що подана до відповідача.
Вирішуючи спір судом також враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин, які мали місце після 01 листопада 2016 року (п.п. 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302), але до 21 червня 2019 року - дня набрання чинності Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №4560, і які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично дійшла висновку, що відповідно до законодавства особа має право вибору: мати паспорт у формі книжечки або ID-картки.
Відповідно до ч.ч. 5 та 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий ОСОБА_1 , нової фотокартки у зв'язку із досягненням нею 45 років.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий ОСОБА_1 , нову фотокартку у зв'язку із досягненням нею 45 років.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 01 жовтня 2020 року.
Суддя Т.В. Логойда