01 жовтня 2020 року Справа № 160/10360/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
31.08.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.20 р., в частині відмови у прийнятті до розгляду звернень ОСОБА_1 від 10.05.20 р. відносно посадових осіб Національної поліції України за ненадання відповідей на скарги від 27.03.20 р. на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.17 р. та № 42017101060000095 від 16.05.17 р.);
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р. в частині відмови в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 28.07.20 про поновлення провадження за заявами ОСОБА_1 від 10.05.20 р. про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, відносно посадових осіб Національної поліції (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095);
- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкрити провадження за заявами ОСОБА_1 від 10.05.20 р. відносно посадових осіб Національної поліції України за ненадання відповідей на скарги від 27.03.20 р. на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.17 р. та № 42017101060000095 від 16.05.17 р.);
- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заяви від 10.05.20 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявою від 28.07.20 р. (щодо кримінального провадження 12017100060002647) 5 000 (п'ять тисяч грн.);
- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заяви від 10.05.20 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявою від 28.07.20 р. (щодо кримінального провадження 42017101060000095) 5 000 (п'ять тисяч грн.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 27.03.2020 року Національна поліція України отримала звернення - скаргу на бездіяльність СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року) з проханням повідомити на електронну адресу позивача про розгляд скарг, оскільки, Печерське УП ГУНП у м. Києві не повідомило про розгляд клопотання.
У зв'язку з відсутністю відповіді від Національної поліції України, 10.05.2020 року позивачем подано заяву до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року).
Крім того, за поясненням позивача, 27.03.2020 року Національна поліція України отримала звернення - скаргу на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 42017101060000095 від 16.05.2017 року) з проханням повідомити на електронну адресу позивача про розгляд скарги, оскільки, Печерське УП ГУНП у м. Києві не повідомило про розгляд клопотання від 26.02.2020 року.
У зв'язку з відсутністю відповіді від Національної поліції України, 10.05.2020 року позивачем також подано заяву до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування(ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року) і направлення відповіді позивачеві, за ненадання.
12.06.2020 року позивач отримала від відповідача відповідь № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.2020 року, відповідно до якої відсутні підстави для застосування заходів реагування, в тому числі за заявами від 10.05.2020 року, оскільки, порядок розгляду скарг від 27.03.2020 року щодо бездіяльності слідчих при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях за № 12017100060002647 від 08.06.2017 року та № 12017100060002647 від 08.06.2017 року регулюється КПК України, а не Законом України «Про звернення громадян».
Позивач не погодилась з вказаною відповіддю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, вважає її протиправною.
Також позивач вважає протиправним рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р. в частині відмови в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 28.07.20 про поновлення провадження за заявами ОСОБА_1 від 10.05.20 р. про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095).
Крім того, позивач вважає, що має право на компенсацію моральної шкоди за невиконання обов'язків відповідачем, у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою суду від 02.09.2020 року, було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
28.09.2020 року на адресу суду від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов відзив на адміністративний позов, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач зазначає, що відповіді надані за результатами розгляду заяв позивача від 10.05.2020 року та 28.07.2020 року, є повними та обґрунтованими. Водночас, аргументи, викладені позивачем, на думку відповідача, не спростовують їх.
Відповідач зауважує, що твердження позивача щодо відмови у прийнятті до розгляду заяв від 10.05.2020 року не відповідає дійсності, оскільки, за результатами їх розгляду позивачу на виконання вимог ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» роз'яснено заходи, які має вжити позивач для оскарження дій або бездіяльності під час досудового розслідування за заявами позивача.
За поясненням відповідача, оскільки за результатами розгляду заяв позивача від 10.05.2020 року порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» не встановлено, підстав для відкриття провадження за заявами від позивача 10.05.2020 року, не вбачається.
Серед іншого, відповідач також звертає увагу на те, що застосування заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
На думку відповідача, беручи до уваги аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву, підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди відсутні.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 27.03.2020 року ОСОБА_2 звернулась до Національної Поліції України зі скаргою на бездіяльність слідчих Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 42017101060000095 від 16.05.2017 року), в якій просила передати справу (ЄРДР №42017101060000095 від 16.05.2017 року) до іншого УП ГУНП для проведення досудового розслідування; зобов'язати Печерське УП ГУНП у м. Києві надати відповідь на клопотання ОСОБА_1 від 26.02.2020 року, 04.03.2020 року, 27.03.2020 року; про розгляд скарги повідомити на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з ненаданням Національною поліцією України відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 27.03.2020 року, позивач звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою від 10.05.2020 року про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, в якій просила поновити право і скласти протокол про адміністративне правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 4217101060000095 від 16.05.2017 року) і направлення ОСОБА_3 відповіді, за її ненадання.
Крім того, судом встановлено, що 27.03.2020 року ОСОБА_2 звернулась до Національної Поліції України зі скаргою на бездіяльність слідчих Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року), в якій просила притягти до відповідальності слідчого у кримінальному провадженні № 12017100060002647 від 08.06.2017 року за недотримання розумних строків під час досудового розслідування; зобов'язати Печерське УП ГУНП у м. Києві надати відповідь на клопотання ОСОБА_2 від 26.02.2020 року, 04.03.2020 року, 27.03.2020 року; про розгляд скарги повідомити на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з ненаданням Національною поліцією України відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 27.03.2020 року, позивач звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою від 10.05.2020 року про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, в якій просила поновити право і скласти протокол про адміністративне правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 року) і направлення ОСОБА_3 відповіді, за її ненадання.
При цьому, у своїх заявах від 10.05.2020 року до Уповноваженого Верховної Ради України, позивач вказала, що зверталася зі скаргами від 27.03.2020 року до Національної поліції України в порядку Закону України «Про звернення громадян» та Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2017 року № 930.
Листом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 01.06.2020 № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 позивача повідомлено, зокрема, що порядок розгляду скарг ОСОБА_1 до Відділу від 27.03.2020 року щодо бездіяльності слідчих при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях за №№ 12017100060002647 та 42017101060000095 регулюється КПК України, а не Законом України «Про звернення громадян».
Крім цього, зазначено, що відповідно до статей 30, 40 КПК України втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, у тому числі Уповноваженого, засобів масової інформації, громадсько - політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність слідчого чи прокурора по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.
Таким чином, позивача повідомлено про відсутність підстав для застосування заходів реагування за зверненням ОСОБА_1 від 10.05.2020 року, 13.05.2020 року.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою від 28.07.2020 року про поновлення провадження за заявою від 10.05.2020 року про адміністративне порушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України (ЄРДР № 42017101060000095), у зв'язку з закриттям 08.11.2019 року кримінального провадження №42017101060000095 від 16.05.2017 року, в якій просила поновити та відкрити провадження за заявою ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 4201701060000095 від 16.05.2017 року) і направлення відповіді ОСОБА_3 , за її ненадання.
Також, ОСОБА_2 звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою від 28.07.2020 року про поновлення провадження за заявою від 10.05.2020 року про адміністративне порушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України (ЄРДР № 12017100060002647), у зв'язку з закриттям 19.12.2019 року кримінального провадження № 12017100060002647 від 08.06.2017 року, в якій просила поновити та відкрити провадження за заявою ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 року) і направлення відповіді ОСОБА_3 , за її ненадання.
Листом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 21.08.2020 року № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 позивача повідомлено повторно, що за результатами розгляду численних звернень ОСОБА_1 , неодноразово зазначалося, зокрема, листами від 01.06.2020 року, 17.06.2020 року, 29.07.2020 року, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності, зокрема, слідчого, прокурора під час досудового розслідування регулюється виключно Кримінально-процесуальним кодексом, а не Законом України «Про звернення громадян».
Крім того, оскільки, ОСОБА_4 зазначено у заявах від 28.07.2020 року про закриття кримінальних проваджень, то відповідно позивача повідомлено, що згідно з частинами 1 та 2 статті 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною 1 статті 3030 цього Кодексу, можуть бути оскаржені особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Скарга повертається, якщо вона, зокрема, подана після закінчення строку, передбаченого частиною 1 цієї статті, і особа, яка ї подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Таким чином, зважаючи на дату закриття вищезгаданих кримінальних проваджень, позивача повідомлено, що нею пропущено строк подання відповідних скарг, а відтак оскарження ймовірної бездіяльності посадових осіб Управління поліції та Прокуратури, є безпідставним.
Таким чином, позивача повідомлено, зокрема, про відсутність підстав для застосування заходів реагування за заявами позивача, зокрема, від 28.07.2020 року.
Вважаючи протиправними рішення відповідача, викладені у листах № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.20 р., в частині відмови у прийнятті до розгляду звернень ОСОБА_1 від 10.05.20 р. та у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р. в частині відмови в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 28.07.20 про поновлення провадження за заявами ОСОБА_1 від 10.05.20 р., позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997р. № 776/97-ВР (далі - Закон № 776), «Про звернення громадян» 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР(далі - Закон № 393), Порядком здійснення провадження Уповноваженого, затвердженим наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013р. № 18/02-13 (далі - Порядок № 18/02-13).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України проголошено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону № 776 регламентовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 776 сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 статті 14 Закону № 776 Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права.
Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.
Відповідно до закону України № 393 контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють, зокрема, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України.
Відповідно до статті 17 Закону № 776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення (частина третя статті 17 вказаного Закону).
Механізм здійснення провадження у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина врегульовано Порядком № 18/02-13.
Провадження Уповноваженого - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4, Порядку № 18/02-13 кожен, хто бере участь у здійсненні провадження Уповноваженого, керується Конституцією України, Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими нормативно-правовими актами України, актами Уповноваженого та Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також цим Положенням.
Під час провадження кожна дія або рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання таких дій та прийняття рішень. Критерієм для визначення розумності строків провадження є складність провадження, яка визначається з урахуванням кількості порушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки дій, необхідних для здійснення провадження, тощо.
Відповідно до п. 2.1 Порядку підставами відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться у, зокрема, зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку).
Згідно з п. 6.1 Порядку провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді авторові звернення за результатами з'ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, а також практичної реалізації права на участь в управлінні державними і громадськими справами, права на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, практичної реалізації права на позасудовий захист прав і законних інтересів регламентовані, насамперед, приписами Закону України "Про звернення громадян".
Статтею 3 Закону України № 393 визначено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Приписами ст.ст.14-16 Закону України "Про звернення громадян" звернення розподілені законодавцем за критерієм предмету порушеного ініціатором питання за категоріями пропозицій (зауважень) (ст.14), заяв (клопотань) (ст.15), скарг (ст.16).
При цьому, у силу ст.12 Закону України № 393 дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
Отже, Закон України "Про звернення громадян" є базовим актом законодавства у питанні визначення порядку вирішення звернень громадян, що між тим, як у силу приписів ст.12 означеного закону, так і у силу інших спеціальних актів законодавства не виключає випадків існування іншого порядку вирішення звернень громадян.
Тому, аналізуючи положення наведених вище норм закону, суд доходить до переконання про те, що звернення, предметом яких є повідомлення про вчинення протиправних діянь у формі злочинів, податкових правопорушень, адміністративних деліктів, дисциплінарних проступків (рівно як і ті, що містять об'єктивні дані із ознаками вчинення перелічених протиправних діянь), об'єктивно не можуть бути вирішені у порядку Закону України "Про звернення громадян", адже підлягають розгляду виключно у порядку Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Податкового кодексу України, Закону України "Про державну службу", відповідно.
За матеріалами справи судом установлено, що предметом заяв позивача від 10.05.2020 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було питання про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП посадових осіб національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року та № 4217101060000095 від 16.05.2017 року).
Суд звертає увагу, що за положеннями ч. 1 ст. 36, ч. 5 ст. 40 Кримінального процесуального кодексу України прокурор та слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора та слідчого.
Згідно з ч. 1 ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
На переконання суду, позивач 27.03.2020 року зверталася до Національної поліції України зі скаргами на бездіяльність слідчих Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування в рамках кримінальних проваджень, що вбачається зі змісту вказаних скарг.
Отже, на відносини, котрі склались у зв'язку із вирішенням згаданих звернень, не поширюються норми Закону України "Про звернення громадян", оскільки, ініційовані цією скаргою питання підлягають розгляду в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, про що відповідачем було повідомлено позивача листом від 01.06.2020 року № 14428.4/П-6943.3/20/30.2.
При цьому, суд критично ставиться до доводів позивача щодо поновлення провадження на підставі заяв позивача від 28.07.2020 року, адресованих відповідачеві, у зв'язку з закриттям кримінальних проваджень, виходячи з наступного.
Так, з листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції України від 14.05.2020 року № П-1977/125/23/1-20 вбачається, що кримінальне провадження № 12017100060002647 від 08.06.2017 року закрито відповідно до п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
З ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2020 року у справі № 757/14991/20-к вбачається, що кримінальне провадження № 4217101060000095 від 16.05.2017 року було закрито на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 284 КПК України копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
За змістом ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Згідно з ч.2 ст. 304 КПК України скарга повертається, якщо, зокрема, скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
За приписами ч. 1, 2 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
Таким чином, на переконання суду, скарги ОСОБА_1 від 27.03.2020 року до Національної поліції України мали розглядатися в порядку, визначеному Кримінального процесуального кодексу України, у разі необхідності з поновленням строку для оскарження.
Тому, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно відмовлено в застосуванні заходів реагування, про які позивач просила у своїх заявах від 28.07.2020 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкрити провадження за заявами ОСОБА_1 від 10.05.20 р. відносно посадових осіб Національної поліції України за ненадання відповідей на скарги від 27.03.20 р. на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.17 р. та № 42017101060000095 від 16.05.17р.), суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано повноваження Уповноваженого ВР України з прав людини здійснювати контроль за дотриманням прав людини на доступ до публічної інформації, для реалізації якого зазначеному суб'єкту влади надано право звертатися, зокрема, до підприємств із запитами про надання інформації, вживати дії для забезпечення усунення порушення відповідного права особи та притягати до адміністративної відповідальності за невиконання його законних вимог Уповноваженого.
При цьому, вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого ВРУ з прав людини.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 року у справі № 620/3056/19.
Складення протоколу є механізмом, необхідність застосування якого визначають уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого, враховуючи обставини справи в кожному конкретному випадку окремо.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Межі дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень висвітлено у науковому висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (https://cutt.ly/MytovXC). Так, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Отже, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
При цьому, у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадеева проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Щодо позовних вимог про стягнення з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заявами від 10.05.20 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявами від 28.07.20 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до роз'яснень, які викладено в у п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, позивачем не надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, та як наслідок підтверджували наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження.
Позивачем не доведено, що оскаржувані рішення відповідача, викладені в листах № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.20 р. та № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р., призвели до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Таким чином, вказані позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
З урахуванням наведеного судом встановлено, що завданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, у зв'язку тим, що ухвалою суду від 02.09.2020 року позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. «г» ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», як члена малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.06.2017 року, яка міститься в матеріалах справи.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 01.10.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька