15 вересня 2020 року Справа № 160/8828/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яке викладено у листі №0400-0317-8/49523 від 01.07.2020 «Щодо відмови в призначенні пенсії»;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 червня 2020 року про призначення пенсії за віком з урахуванням під час вирішення питання про призначення пенсії періодів роботи, вказаних у наступних документах: архівна довідка №507/03 від 11.04.2019, видана адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки з додатками, а саме: копією особистої картки (форма Т-2), наказу про атестацію робочих місць, довідки про реорганізацію підприємства; архівна довідка №508/03-1 від 11.04.2019, видана адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки; архівна довідка №508/03-2 від 11.04.2019, видана адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки; архівної довідки №527/03 від 17.04.2019, виданої адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки з додатком, а саме: довідка про реорганізацію підприємства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся 05.05.2020 року до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. 08.05.2020 року позивачеві відмовлено у призначенні пенсії. 22.06.2020 року після усунення недоліків позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії. Однак, відповідачем 01.07.2020 року відмовлено у призначенні пенсії, з тих підстав, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами фонду з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню. Так як позивачем надано пільгову довідку Донецької народної Республіки, відповідач дійшов висновку, що надані документи не оформлені належним чином. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, зазначаючи, що позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах через неможливість перевірки достовірності пільгового характеру роботи, у зв'язку зі знаходженням підприємств на території, непідконтрольній Українській владі та не перереєстрації його на території підконтрольній українській владі.
На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року на адресу суду від відповідача 26.08.2020 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач не погоджується з позицією відповідача та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що архівні довідки, надані позивачем, про підтвердження пільгового стажу та інші документи, видані та засвідчені фіктивним квазідержавним утворенням терористичного угрупування - Донецької народною республікою, відповідно дані документи не можуть вважатись належними документами та не підлягають розгляду. Відповідач не може здійснити перевірку відомостей, зазначених у довідках. Отже, позивач на теперішній час не має права на призначення пенсії на пільгових умовах за результатами розгляду пред'явлених документів.
01.09.2020 року позивачем надано суду відповідь на відзив, в якій викладено незгоду з позицією відповідача, викладеною у відзиві з обґрунтуванням доводів, аналогічно зазначеним в позовній заяві.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою №0000297056 від 14.08.2017 року.
05.05.2020 року та 22.06.2020 року позивач звернувся до органу пенсійного фонду через електронний кабінет із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та надано пакет документів.
08.05.2020 року та 26.06.2020 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії.
Листом від 01.07.2020 року №0400-0317-8/49523 відповідач відмовив в призначенні пенсії, з огляду на те, що 22.06.2020 року позивач звернувся за призначенням пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку. Для призначення пенсії надано пільгову архівну довідку Донецької народної республіки №507/03 від 11.04.2019 року, згідно якої позивач працював на шахті «Червоний Профінтерн» ВО «Орджонікідзеву гілля»: з 04.08.1980 по 10.09.1990 року - гірничим майстром; з 12.10.1992 по 31.05.1993 року - робітником очисного забою; з 01.06.1993 по 11.11.1996 року - гірничим майстром. Будь-які запити, звернення довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами фонду з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню. Так як надані документи не оформлені відповідно до норм чинного законодавства України, було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Не погоджуючись з наданою відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну Ш захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий | мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі і України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (надалі за текстом - $ Закон України «Про пенсійне забезпечення»).
Закон України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпеченій за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2002 року №1058-ІV (надалі за текстом - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших, джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей, та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 2 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. З от. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими 1 важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень) за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на Працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
Відповідно до п. З Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 08.11.2005 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1451/11731 від 01.12.2005 (надалі за «, текстом - Порядок №383), при визначенні права на пенсій за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці на час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до п.10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі за текстом - Порядок №637).
Згідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. 1,2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , позивач працював на шахті «Червоний профінтерн» Виробничого об'єднання «Орджонікідзевугілля» у наступні періоди:
- з 04.08.1990 по 10.09.1990 на посаді «горный мастер» (мовою оригіналу);
- з 12.10.1992 по 31.05.1993 на посаді «горнорабочий очистного забоя 5 - подземный с полным рабочим днём в шахте» (мовою оригіналу);
- з 01.06.1993 по 28.11.1994 на посаді «горный мастер - подземный» (мовою оригіналу);
- з 29.11.1994 по 10.11.1996 на посаді «замначальника участка - подземки» (мовою оригіналу).
Позивачем було надана довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №507/03 від 11.04.2019, в якій зазначено, що на вказаних вище посадах позивач працював повний робочий день. До того ж, було надано довідки №508/03-1 від 11.04.2019, №508/03-2 від 11.04.2019, №527/03 від 17.04.2019.
З аналізу наданих позивачем документів вбачається, що трудова діяльність позивача у вказані періоди відноситься до професій і посад працівників, які користуються пільговим правом виходу на пенсію. Проте, вказані довідки про підтвердження наявного трудового стажу видані адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки.
Так, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», м. Єнакієво (Єнакієвська міська рада) Донецької області, входить до переліку населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.
Відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 №1706-VII (надалі за текстом - Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином це обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Разом з цим, слід зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці.
Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.10.2018 року у справі №235/2357/17.
До того ж, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення, у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Отже, з викладених у позовній заяві обставин вбачається, що ОСОБА_1 вчинено всі необхідні дії та подано документи, наявні у нього та необхідні для призначення пенсії.
З огляду на викладене вище, слід дійти висновку, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах через неможливість перевірки достовірності пільгового характеру роботи, у зв'язку зі знаходженням підприємств на території, непідконтрольній Українській владі та не перереєстрації його на території підконтрольній українській владі.
Відтак, суд приходить до висновку, про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 30.07.2020 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яке викладено у листі №0400-0317-8/49523 від 01.07.2020 «Щодо відмови в призначенні пенсії».
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 червня 2020 року про призначення пенсії за віком з урахуванням під час вирішення питання про призначення пенсії періодів роботи, вказаних у наступних документах: архівна довідка №507/03 від 11.04.2019, видана адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки з додатками, а саме: копією особистої картки (форма Т-2), наказу про атестацію робочих місць, довідки про реорганізацію підприємства; архівна довідка №508/03-1 від 11.04.2019, видана адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки; архівна довідка №508/03-2 від 11.04.2019, видана адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки; архівної довідки №527/03 від 17.04.2019, виданої адміністрацією міста Єнакієво Донецької народної республіки з додатком, а саме: довідка про реорганізацію підприємства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук