м. Вінниця
30 вересня 2020 р. Справа № 120/2424/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в період з 19.02.2016 по 01.10.2018 проходив службу в поліції на посаді інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5803,67 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення в сумі 3005,00 грн.
26.02.2020 відповідачем на виконання рішення суду по справі №120/1883/19, на його особовий рахунок було зараховано кошти в сумі 5803,67 грн. Натомість іншу частину коштів в сумі 3005,00 грн. відповідачем виплачено не було.
З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2018 по 26.02.2020 позивач 17.04.2020 звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Разом із тим, листом відповідача від 20.05.2020 №С-4844/41/5/05-2020 позивача повідомлено, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті. Однак в рішенні суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19 не було зазначено розміру відшкодування за час затримки заробітку, а тому підстави для виплати компенсації за затримку заробітку відсутні.
Не погоджуючись із відмовою та з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою від 30.06.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову, зокрема зазначає, що рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього кодексу, чітко визначено: для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
В даному випадку, 01.08.2019 Вінницьким окружним адміністративним судом винесено рішення по справі №120/1883/19, яким задоволено частково позов позивача та стягнуто з Департаменту патрульної поліції заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час в сумі 5803,67 грн. та 3005,00 грн. індексації грошового забезпечення.
Разом з тим, позивач звернувся до суду лише 07.06.2020. Свідченням тому є дата підписання адміністративного позову.
За таких обставин з посиланням на практику Верховного Суду у справах № 805/1917/17-а від 09.10.2019; № 820/3313/17; № 420/5793/18 відповідач вважає, що адміністративний позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без розгляду, оскільки питання про поновлення пропущеного процесуального строку позивачем не ставилось, причин, які завадили звернутись вчасно з адміністративним позовом до суду не зазначено.
Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву також зазначив, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19 ще не набрало законної сили, а тому підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення на даний момент відсутні.
Ухвалою від 27.07.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху.
28.07.2020 представником позивача подано клопотання про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката.
03.08.2020 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.
05.08.2020 представником позивача подано ще одну заяву про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката.
29.09.2020 представником позивача подано до суду додаткові докази на підтвердження проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, зокрема докази виплати індексації грошового забезпечення в сумі 3005 грн., яка відбулась 24.09.2020.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 в період з 19.02.2016 по 01.10.2018 перебував на посаді інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19, яке набрало законної сили згідно ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2019, стягнуто з відповідача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5803,67 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.
26.02.2020 відповідачем на виконання рішення суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19, частково виплачено на особовий рахунок позивача кошти в сумі 5803,67 грн., в рахунок заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018.
В той же час, з метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2018 по 26.02.2020, позивач, 17.04.2020 звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Проте, листом від 20.05.2020 №С-4844/41/5/05-2020 відповідач відмовив позивачу у здійсненні виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, 24.09.2020 відповідачем також здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 3005 грн.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачем порушено терміни проведення із позивачем термінів розрахунку при звільненні, останній, з метою стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як уже було встановлено судом вище, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19, яке набрало законної сили згідно ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2019, стягнуто з відповідача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5803,67 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.
26.02.2020 відповідачем на виконання рішення суду від 01.08.2019 по справі №120/1883/19, частково виплачено на особовий рахунок позивача кошти в сумі 5803,67 грн., в рахунок заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018.
Крім того, 24.09.2020 відповідачем здійснено виплату позивачу заборгованості по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги факт проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні лише 24.09.2020, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, за період з 01.10.2018 по 24.09.2020 (дату виплати індексації грошового забезпечення).
В той же час, надаючи оцінку визначеному позивачем розміру середнього заробітку в сумі 150293,78 грн., то суд зазначає наступне.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається із матеріалів справи розмір невиплаченої позивачу станом на дату звільнення заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення становить 8808,67 грн.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Враховуючи наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (01.10.2018) розмір облікової ставки НБУ становив 18,0 % річних. Враховуючи виплачену суму заборгованості - 8808,67 грн., 18,0% річних від цієї суми становитиме 1585,56 грн. (131,88 грн. в місяць ), а враховуючи загальний період затримки розрахунків (із 01.10.2018 по 29.09.2020, що становить 24 місяці) - 3165,12 грн.
Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 8808,67 грн., може вважатися виплата середнього заробітку в розмірі 3165,12 грн., який розрахований із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (01.10.2018) по час ухвалення даного судового рішення (29.09.2020) та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, саме тривалість періоду затримки виплат є причиною зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм закону щодо виплати доплати за службу у нічний час та індексації грошового забезпечення. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи №120/1883/19. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 3165,12 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
При цьому, суд критично оцінює посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку, адже такий строк слід обраховувати не з дати ухвалення судового рішення по справі №120/1883/19, а з дати проведення остаточного розрахунку при звільнені, який в даному випадку здійснено лише 24.09.2020.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як видно з поданих документів, 17.04.2020 між позивачем та адвокатом Мазуром О.В. укладено Договір про надання правової допомоги.
За умовами цього договору (п.п. 1.1, ) предметом цього Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у суді по справі за позовом до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п.п. 4.2 Договору, гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою усіх сторін та складає: 6000 грн., які клієнт зобов'язаний сплатити наступним чином:
- 3000 грн. в день підписання Договору;
- 3000 грн. у строк до 15 травня 2020 року.
- а також 10% від суми, фактично стягнутої на користь клієнта згідно з рішенням суду, предмет якого визначено в п. 1.1 цього Договору.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як видно з акта виконаних робіт та наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги, було виконано наступні роботи:
- збір доказів та подача адвокатського запиту, пов'язана із необхідністю отримання таких доказів - 1 год.;
- підготовка проекту заяви для досудового врегулювання спору - 1 год;
- розрахунок розміру середнього заробітку, який підлягає сплаті з відповідача - 3 год.;
- підготовка і подача до суду позовної заяви, підготовка і подача заяв та клопотань - 6 год.;
- вивчення чинного законодавства з даного питання та аналіз наявної судової практики по аналогічним справам - 1 год.
Вартість однієї години становить 500 грн. Всього вартість наданих послуг становить 6000 грн.
Доказами понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанції прибуткового касового ордеру № 28/20 від 17.04.2020, згідно якого позивач сплатив гонорар у розмірі 3000 грн., а також №37-1/20 від 15.05.2020 про сплату гонорару в розмірі 3000 грн.
Отже, витрати позивача в розмірі 6000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас суд зазначає, що позовні вимоги позивача в цій справі є позовними вимогами майнового характеру, отже витрати на правничу допомогу підлягають пропорційному відшкодуванню виходячи із задоволеної частини позовних вимог.
Ціна даного позову, яка особисто визначена представником позивача у позовній заяві, складає 150293,78 грн., а оскільки позовна вимога позивача підлягає частковому задоволенню у сумі 3165,12 грн., то витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню у сумі 126,35 грн. Вказана сума визначається за формулою (3165,12 х 6000,00/150293,78 = 126,35).
Отже, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в розмірі 126,35 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Крім того, на користь позивача також підлягають відшкодуванню понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 31,65 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2018 по 24.09.2020 в сумі 3165 (три тисячі сто шістдесят п'ять) 12 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 126 (сто двадцять шість) гривень 35 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 31 (тридцять одна) гривня 65 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Департамент патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108646).
Повний текст рішення складено 30.09.2020.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна