29 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 914/2235/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;
за участю представника позивача Гринюк В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Здорова Галичина"
на постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Зварич О.В., судді - Бонк Т.Б., Дубник О.П.)
від 27.01.2020
у справі за позовом Громадської організації "Здорова Галичина"
до 1. Виконавчого комітету Львівської міської ради,
2. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Світ",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Львівської міської ради
про визнання незаконним обмеження строку дії ухвали шостої сесії сьомого скликання сесії Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017 "Про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень на вул. Болгарській, 4" та зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
1.1. 04.12.2018 Громадська організація "Здорова Галичина" (надалі - ГО "Здорова Галичина", позивач) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (надалі - Виконавчий комітет, відповідач 1) та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - Управління, відповідач -2), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
1) зобов'язати Виконавчий комітет затвердити звіт про оцінку орендованих громадською організацією "Здорова Галичина" нежитлових приміщень загальною площею 1861,9 кв.м;
2) зобов'язати Управління звернутися до уповноваженого суб'єкта господарювання для виготовлення та проведення рецензування звіту про оцінку орендованих ГО "Здорова Галичина" нежитлових приміщень загальною площею 1861,9 кв.м;
3) зобов'язати Управління укласти з ГО "Здорова Галичина" договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу на визначених позивачем умовах.
1.2. Позовну заяву обґрунтовано такими обставинами:
1.2.1. 11.01.2010 між Управлінням та ГО "Здорова Галичина" укладено договір оренди нерухомого майна №3-7424-10, за умовами якого ГО "Здорова Галичина" передано у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1861,9 кв. м., а саме: нежитлові приміщення напівпідвалу, що позначені в технічній документації літерами І, ІІ, ІІІ, IV, V, VI, 1, 2, 3, 9, 12, 13, 13а, 16, 17, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 площею 468,2 кв.м., нежитлові приміщення першого поверху, що позначені в технічній документації літерами VII, VIII, IX, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36 площею 1078,8 кв.м., нежитлові приміщення другого поверху, що позначені в технічній документації під Х, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53 площею 273,8 кв.м. та нежитлові приміщення технічного поверху, що позначені в технічній документації літерами XI, XII площею 41,1 кв.м., які розташовані в будівлі (літ. "Д-2") за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4.
1.2.2. 15.03.2017 ГО "Здорова Галичина" звернулась до Львівської міської ради із заявою про прийняття рішення про включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
1.2.3. Ухвалою Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017 (зі змінами, внесеними ухвалою 2366-2017 та 2813-2017) включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу, викуп ГО "Здорова Галичина" нежитлові приміщення, загальною площею 1861,9 кв.м. на вул. Болгарський, 4 (приміщення напівпідвалу площею 468,2 кв.м., приміщення 1-го поверху площею 1078,8 кв.м., приміщення 2-го поверху площею 273,8 кв.м., приміщення технічного поверху площею 41,1 кв.м.) для організації Центру науки, сімейного відпочинку та мистецької галереї; уповноважено виконавчий комітет Львівської міської ради затвердити висновок суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна щодо об'єкта комунальної власності м. Львова та встановлено строк дії ухвали до 31.12.2018.
1.2.4. 01.06.2017 року між Управлінням, ТОВ "Гал-Світ" та ГО "Здорова Галичина" укладено договір про проведення незалежної оцінки об'єкта приватизації шляхом викупу №1740/с 586-П, за яким Управління доручало, а ТОВ "Гал-Світ" зобов'язувалося виконати роботи з оцінки майна з метою визначення вартості об'єкта приватизації шляхом викупу, а саме: нежитлових приміщень загальною площею 1861,9 кв.м. на вул. Болгарський, 4 у термін 5 календарних днів з дати укладення договору. Платником за цим договором є ГО "Здорова Галичина".
1.2.5. Згідно з наказом Управління від 10.10.2017 № 886-П звіт про оцінку нежитлових приміщень, загальною площею 1861,9 був поновлений станом на 30.09.2017 та переданий в Управління 01.11.2017.
1.2.6. Рецензування звіту про оцінку майна, проведене ГО ВО "Українське товариство оцінювачів" №143-ЕР від 22.12.2017 на замовлення ТОВ "Гал-Світ".
1.2.7. У рецензії зроблено висновок, що звіт про оцінку класифікується як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
1.2.8. 22.12.2017 ГО "Всеукраїнське об'єднання "Українське товариство оцінювачів" листом за вих. № 143-ЕР надіслано рецензію на звіт до Управління.
1.3. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що включення майна до переліку об'єктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації способом викупу, стало підставою для набуття ним права на укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а у Управління виникнення обов'язку підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, зокрема, щодо забезпечення рецензування звіту про оцінку майна, передання до Виконавчого комітету на затвердження висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна щодо об'єкта комунальної власності у визначені законом строки, та укладення договору купівлі-продажу з позивачем.
Проте Управління, як уповноважений представник відповідного органу приватизації, не вчинило своєчасно відповідних дій щодо підготовки об'єкту приватизації до продажу, договір купівлі-продажу з позивачем не укладено, чим було порушено його право на приватизацію майна шляхом викупу, щодо якого органом місцевого самоврядування було прийнято відповідне рішення про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
1.4. Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що 07.03.2018 набрав чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII (надалі - Закон про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII), у пункті 2 Прикінцевих та Перехідних положень якого встановлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону. Орендар не має право на викуп орендованого майна, оскільки не виконуються умови, що визначені у частині 2 статті 18 Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.06.2019 у справі № 914/2235/18 позов задоволено частково.
Зобов'язано Виконавчий комітет затвердити звіт про оцінку орендованих ГО "Здорова Галичина" нежитлових приміщень загальною площею 1861,9 кв.м.
Зобов'язано Управління укласти з Громадською організацією "Здорова Галичина" договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу за ціною 32 870 400,00 грн на умовах, визначених позивачем.
Прийнято часткову відмову позивача від позову та закрито провадження в частині зобов'язання відповідача-2 провести рецензування звіту про оцінку.
У задоволенні заяви від 28.01.2018, якою доповнено позовні вимоги про визнання незаконним обмеження строку дії ухвали 6-тої сесії 7-го скликання сесії Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017 "Про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень на вул. Болгарській, 4" зі змінами згідно з ухвалами №№ 2366-2017, 2813-2017, відмовлено, оскільки така заява спрямована на одночасну зміну як предмету так і підстав позову, що суперечить нормам чинного законодавства України.
2.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що:
2.2.1. Відповідно до статей 7, 23 Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 року № 2171-XII (надалі - Закон про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII) процес приватизації комунального майна включав в себе затвердження місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.
2.2.2. Згідно з частиною 2 статті 8 цього Закону строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, крім об'єктів, набуття права власності на які пов'язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
2.2.3. Отже, проведення підготовки об'єкта малої приватизації до продажу та укладення договору купівлі-продажу спірного майна мали бути здійснені у строки до набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII (07.03.2018).
2.2.4. Дата реалізації викупу приміщень припадає на день після набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII (07.03.2018), оскільки рішення Львівської міської ради про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень прийнято 23.03.2017, і цим рішенням встановлено строк дії ухвали до 31.12.2018, а дата інформаційного повідомлення про приватизацію способом викупу є датою оприлюднення ухвали Львівської міської ради. Тому відповідно до абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими, зокрема, дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом.
2.2.5. Орган приватизації всупереч статей 8, 9 та частини 1 статті 12 Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII не виконав умови для завершення приватизації у строки, що були визначені в ухвалі Львівської міської ради від № 1727 від 23.03.2017 року (зі змінами, внесеними ухвалою 2366-2017 та 2813-2017). Управління всупереч пунктів 21, 30 Розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою міської ради від 14.07.2016 року № 777, не звернувся до компетентних установ для рецензування цього звіту та його затвердження виконавчим комітетом Львівської міської ради, незважаючи на те, що з 01.11.2017 звіт про оцінку нежитлових приміщень за адресою вул. Болгарська, 4 знаходиться в Управлінні, а також наявність рецензії ГО "Всеукраїнське об'єднання "Українське товариство оцінювачів", яка була надіслана органу приватизації листом № 143-ЕР від 22.12.2017 року.
2.2.6. Закон про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII не нівелює чинність рішень про приватизацію спірного майна шляхом їх викупу позивачем як орендарем. Тому, з урахуванням принципів правової визначеності та належного урядування, це зумовлює обов'язок органу приватизації, яким в даному випадку виступає Управління, завершити відповідну процедуру приватизації з укладення відповідного договору.
2.2.7. Відсутні підстави для припинення процедури викупу спірного майна та відмови в укладенні договору купівлі-продажу такого майна, у тому числі з набранням чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
2.2.8. Спір у справі щодо укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 виник з підстав невиконання органами місцевого самоврядування (Управлінням та Виконавчим комітетом) обов'язків, покладених на них законодавчими актами, які діяли на час протиправної бездіяльності, що порушує права позивача.
2.2.9. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. На правильність способу захисту порушеного права, із яким звертається позивач до суду, вказував також і Вищий арбітражний суд у пункті 19 інформаційного листа від 25.04.2001 року № 01-8/500 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна". Зокрема, зазначено, що "угоди приватизації" є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію. У разі ухилення однієї з сторін від укладення такого договору арбітражний суд вправі спонукати укласти цей договір лише продавця. У вирішенні спорів, пов'язаних із спонуканням до укладення названого договору, арбітражним судам слід враховувати, зокрема, таке. Відмова у приватизації можлива виключно у випадках, зазначених відповідно у частині третій статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" та абзаці другому частини п'ятої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". У решті випадків, тобто коли державними органами приватизації у встановленому порядку прийнято рішення щодо приватизації об'єкта, такий орган в подальшому не вправі відмовити в укладенні договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. У разі його ухилення від укладення такого договору арбітражний суд за позовом покупця вправі спонукати продавця укласти названий договір, за умови, що рішення про приватизацію об'єкта не суперечить закону. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону про малу приватизацію до договору купівлі-продажу державного майна включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки невиконання умов договору. У разі виникнення спору щодо включення до проекту договору купівлі-продажу відповідних пунктів або внесення їх до вже укладеного договору (якщо з якоїсь причини їх не було включено до проекту) арбітражному суду необхідно виходити з того, що згаданий припис закону має імперативний характер, і зазначені в ньому умови обов'язково мають міститися у договорі.
2.2.10. Суд першої інстанції відхилив посилання відповідачів на частину 2 статті 18 Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII стосовно того, що позивачем не здійснювалися поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна, що є обов'язковою умовою одержання права на викуп орендованого майна, оскільки Управління не надало доказів звернення до позивача з вимогою щодо ремонту приміщення, які перебувають у користуванні позивача з підстав неналежного використання та зберігання об'єкта оренди, крім того, необхідність проведення покращення об'єкта оренди в договорі сторонами не обумовлювалась, а визначено лише таке право за умови погодження з орендодавцем.
2.2.11. Суд також відхилив заперечення відповідачів щодо наявності заборгованості з орендної плати, що виключає можливість реалізації позивачем права на викуп орендованого майна, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2019 у справі № 914/2002/18 позовні вимоги Львівського комунального підприємства "Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького" до ГО "Здорова Галичина" задоволено частково; стягнуто з ГО "Здорова Галичина" на користь ЛКП "Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького" 1828111,48 грн основного боргу, 111306,03 грн - втрат від інфляції, 35589,47 грн - 3% річних та 29625,10 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2019 у справі № 914/2235/18 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
2.4.1. У позивача відсутнє право на укладення договору на запропонованих умовах, якому б кореспондував обов'язок Виконавчого комітету укласти договір на таких умовах, оскільки: 1) приватизація спірного майна повинна здійснюватися та завершуватись відповідно до вимог Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII (набрав чинності 07.03.2018), який застосовується навіть тоді, коли рішення про приватизацію прийнято до набрання ним чинності; 2) орендар не виконав умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII, тому не має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу; 3) запропонована позивачем редакція договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу не відповідає ухвалі Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017, а саме - не містить умови про вид діяльності приватизованого об'єкта (для організації Центру науки, сімейного відпочинку та мистецької галереї);
2.4.2. Задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Виконавчого комітету затвердити звіт про оцінку орендованих позивачем нежитлових приміщень по суті є затвердження судом висновку про оцінку майна, обраний позивачем спосіб захисту не є належним відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.
3.1. 26.02.2020 ГО "Здорова Галичина" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі № 914/2235/18, в якій просить скасувати цю постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
3.2. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивачем визначено відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 8, 9 та частини 1 статті 12 Закон про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII та пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII, які на думку заявника, неправильно були застосовані судом апеляційної інстанції.
Скаржник стверджує, що відповідно до абзацу 2 пункту 2 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII до спірних правовідносин має застосовуватися Закон про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, який був чинний станом на 05.04.2017, на момент оприлюднення ухвали щодо прийняття рішення про приватизацію приміщень шляхом викупу ГО "Здорова Галичина", оскільки:
1) відповідно до частини 2 статті 8 Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, крім об'єктів, набуття права власності на які пов'язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, тобто, підготовка об'єкта малої приватизації до продажу та укладення договору купівлі-продажу мали бути здійсненні до набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII;
2) строк дії ухвали Львівської міської ради від 23.07.2017 визначений до 31.12.2018, що свідчить про те, що дата реалізації викупу приміщень припадає на день після набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII;
3) укладення договору купівлі-продажу не відбулось через протиправну бездіяльність Управління, яке у двомісячний строк з дня прийняття рішення про включення об'єкта малої приватизації до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, не вчинило дії з підготовки до приватизації цього об'єкта, а саме - не звернулося до компетентних установ для рецензування звіту про оцінку нежитлових приміщень та його затвердження виконавчим комітетом Львівської міської ради.
3.3. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України позивачем також визначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
На думку скаржника, висновок суду апеляційної інстанції, що задоволення вимоги про зобов'язання Виконавчого комітету затвердити звіт про оцінку орендованих позивачем нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, загальною площею 1861,9 кв.м, означає по суті затвердження судом висновку про оцінку майна, і таким чином місцевий господарський суд фактично перебрав на себе повноваження Виконавчого органу щодо такого затвердження, ґрунтується на неправильному застосуванні норм статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Скаржник зауважує, що перелік способів захисту не є вичерпним, тому суд уповноважений захищати права та інтереси осіб і іншими способами, тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16.
3.4. Відповідачі та треті особи не подали до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Верховний Суд двічі відкладав розгляд справи, в тому числі для надання можливості учасниками справи подати свої заперечення. В ухвалах суд роз'яснював про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо) в електронній формі на електронну адресу суду з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України "Про електронні довірчі послуги", а також про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. Відповідачі та треті особи своїм правом не скористались, жодних клопотань не заявляли. Відповідно до частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень.
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить з такого.
4.2. Щодо аргументів позивача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 8, 9, частини 1 статті 12 Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, а також частини 2 статті 18, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
4.3. Причиною спору у справи стало питання про наявність або відсутність підстав для зобов'язання Виконавчого комітету укласти з позивачем договір купівлі-продажу приміщення в редакції, запропонованій позивачем, після набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
4.4. У статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
4.5. Згідно з пунктом 2 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII, який набрав чинності 07.02.2018, приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.
4.6. Положення цього пункту містять винятки, під які спірні правовідносини не підпадають. Зокрема, крім об'єктів, за якими:
(1) дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;
(2) після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;
(3) на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об'єктів групи Г згідно з класифікацією об'єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
4.7. Отже, у спірних правовідносинах приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII здійснюється та завершується відповідно до вимог Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, за умови, якщо дата викупу, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає після 07.03.2018 або якщо після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.
В іншому ж разі - завершення приватизації має здійснюватися відповідно до вимог нового Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
4.8. Таким чином, визначальним для правильного застосування до спірних правовідносин положень Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII чи Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII має значення встановлення обставин щодо порядку опублікування інформаційного повідомлення про продаж комунального майна та дати викупу, зазначеної в такому повідомленні.
4.9. У статті 10 Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, який діяв на момент прийняття рішення про включення об'єкта до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, було передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
4.10. Суд першої інстанції виходив з того, що приватизація спірних об'єктів має здійснюватися та завершуватися відповідно до вимог Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, що втратив чинність, оскільки у даному випадку датою інформаційного повідомлення про приватизацію способом викупу є 05.04.2017, тобто дата оприлюднення місцевою радою рішення про приватизацію об'єкта комунальної власності (ухвали Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017), а встановлений в ухвалі строк дії до 31.12.2018 свідчить про те, що дата реалізації викупу приміщень припадає на день після набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
4.11. Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, що приватизація спірних об'єктів комунальної власності нежитлових приміщень повинна здійснюватися відповідно до вимог нового Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII, оскільки, по-перше: цей Закон містить застереження, що його положення мають застосовуватися навіть тоді, коли рішення про приватизацію прийнято до набрання ним чинності, а по-друге: приватизація не була завершена. При цьому, суд зауважив, що відповідно до пункту 14 статті 1 цього Закону завершення приватизації - продаж об'єкта приватизації (усіх акцій, передбачених до продажу, єдиного майнового комплексу, іншого майна тощо) та перехід права власності на такий об'єкт покупцю, що оформлюється наказом відповідного органу приватизації.
4.12. Верховний Суд не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки визначені судом підстави (наявність застереження, що положення нового Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII мають застосовуватися навіть тоді, коли рішення про приватизацію прийнято до набрання ним чинності, а також незавершення процедури приватизації) жодним чином не виключають наявність винятків згідно з пунктом 2 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
Навпаки, цим пунктом прямо передбачено, що "…приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів ...".
4.13. У позовній заяві та відповіді на відзив позивач, доводи якого підтримав і суд першої інстанції, наполягав, що до регулювання цих відносин слід застосовувати положення Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, оскільки у даному випадку дата проведення викупу припадає на день після набрання чинності Законом про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII, а тому має місце виняток із загального правила, що закріплений у абзаці 2 пункту 2 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.
4.14. У відзивах на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідачі, заперечуючи проти позову зазначали, що жоден із зазначених у пункті 2 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII виключень не стосується ситуації, що розглядається у цій справі. Водночас, відповідачі не обґрунтували свої заперечення щодо наведених позивачем обставин щодо дати викупу, яка на його думку, припадає на день після набрання чинності Законом від 18.01.2018 № 2269-VIII, що є виключенням відповідно до абзацу 2 пункту 2 цього Розділу.
4.15. Відповідно до частини 3 статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорювані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
4.16. Суд апеляційної інстанції у постанові не зазначив: (1) доводів, за якими не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів відхилення відповідних аргументів позивача; (2) не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо порядку опублікування інформаційного повідомлення про продаж комунального майна; (3) не дослідив зібрані у справі докази щодо дати викупу цього майна, тому дійшов передчасного висновку щодо застосування до спірних правовідносин норми частини 2 статті 18 Закону від 18.01.2018 № 2269-VIII, що виключають право позивача на викуп орендованого майна з огляду на відсутність всіх необхідних умов, відповідно до пункту 2 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.
4.17. Щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статей 8, 9, частини 1 статті 12 Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII, а також статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, то Верховний Суд зазначає, що відповідно до обґрунтування, наведеного позивачем на підтвердження стверджуваного порушення права, з характеру та суті заявлених вимог видно, що позивач звернувся до суду з позовом до Управління та Виконавчого комітету з огляду на недотримання останніми двомісячного строку підготовки об'єкта малої приватизації до продажу з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та ухилення від виконання від виконання ухвали щодо затвердження висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна щодо об'єкта комунальної власності м. Львова.
4.18. Суд апеляційної інстанції у постанові, порушуючи вимоги підпункту б) частини 3 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, не зазначив, чи були і ким порушені, невизнані або оспорювані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, обмежившись висновком, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України та по суті означає затвердження висновку про оцінку майна судом, який перебрав на себе повноваження Виконавчого органу щодо такого затвердження.
4.19. Верховний Суд не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, не є вичерпним. І суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках, про що прямо зазначено в абзаці 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 5 цієї частини 2 - способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
4.20. Окрім того, відповідно до частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
4.21. У справі, що переглядається, позивач обрав способом захисту своїх прав зобов'язання відповідача вчинити дії. Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
4.22. Відповідно до частини 3 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
4.23. Отже, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, але при ухваленні рішення буде встановлено порушення, невизнання або оспорювання права чи інтереси позивач, за захистом яких особа звернувся, а також встановлено протиправність дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, в тому числі - зобов'язати орган приватизації вчинити необхідні дії з метою відновлення та захисту прав і законних інтересів позивача.
4.24. Таке тлумачення норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України ґрунтується на положеннях частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а згідно з частини 2 цієї статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
4.25. Доводи суду апеляційної інстанції щодо втручання у повноваження Виконавчого комітету, що виходить за межі повноважень суду, є безпідставними, оскільки відповідно до частини 1 статті 55, частини 3 статті 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.26. Таким чином, суд, розглядаючи справу у спорі щодо приватизації майна, який відноситься до юрисдикції господарських судів (пункт 2 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України), має право як (1) зобов'язати орган місцевого самоврядування вчинити певні дії, в тому числі прийняти відповідне рішення, у разі, якщо судом буде встановлено: порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності органом місцевого самоврядування, виконання позивачем усіх визначених законом умов, що необхідні для отримання відповідного рішення (дозволу, погодження, тощо) та відсутність законодавчих підстав для відмови, так і (2) зобов'язати - розглянути відповідне питання з прийняттям відповідного рішення, якщо буде встановлено наявність у відповідача дискреції при вирішенні відповідного питання або якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. У такому разі Верховний Суд звертається до подібного висновку (щодо ефективності обраного способу захисту та можливості зобов'язання відповідача вчинити дії), викладеного у пунктах 36-37 постанови Великої Палати від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17.
4.27. Суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, не досліджував у повній мірі відповідні обставини, не встановив наявність порушених прав позивача та не визначив, який спосіб захисту прав позивача у такому разі відповідно до викладеної в позові вимоги є ефективним, чим допустив порушення частини 1 статті 2, статті 5, пункту б частини 3 статті 282 Господарського процесуального кодексу України.
4.28. З цих підстав Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування норм статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
4.29. Водночас доводи щодо неправильного застосування частини 1 статті 12 Закону про малу приватизацію від 06.03.1992 № 2171-XII Верховний Суд відхиляє, оскільки ця стаття була виключена згідно із Законом України від 13.01.2012 N 4336-V, що набрав чинності 18.02.2012, тому вона взагалі не застосовується до спірних правовідносин.
5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308, пункту 1 частини 3, частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
5.2. З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що апеляційний господарський суд допустився порушення норм процесуального права, не дослідив зібрані докази й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування положень пункту 2 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII та частини 2 статті 18 цього Закону до спірних правовідносин, що впливає на вирішення позовних вимог, а також внаслідок неправильного застосування норм статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду по суті в частині вимог щодо зобов'язання Виконавчий комітет затвердити звіт про оцінку орендованих нежитлових приміщень, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
5.3. При новому розгляді суду апеляційної інстанції слід встановити, чи були і ким порушені, невизнані або оспорювані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; встановити обставини щодо порядку опублікування інформаційного повідомлення про продаж комунального майна та дати викупу, зазначеної в такому повідомленні, перевірити дотримання вимог відповідачами при вирішенні питання щодо підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, і залежно від встановленого надати оцінку висновкам суду першої інстанції, що у даному випадку викуп об'єктів приватизації здійснюється та завершується відповідно до нормативно-правових актів, які діяли на момент прийняття рішення про приватизацію таких об'єктів, а не відповідно до Закону про приватизацію від 18.01.2018 № 2269-VIII.
6. Розподіл судових витрат.
6.1. Оскільки Верховний Суд не змінює судових рішень та не ухвалює нове, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Громадської організації "Здорова Галичина" задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі № 914/2235/18 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Кролевець
Л. Стратієнко