ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
29 вересня 2020 року Справа № 923/229/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "ШЕНГЕЛІЯ-5", м. Херсон
до Акціонерного товариства "Херсонобленерго", . Херсон
про скасування оперативно-господарської санкції
за участю представників сторін:
позивача: Рева С. Л., Кумпан О. В.;
відповідача: Шорстов О. Ю.;
Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "ШЕНГЕЛІЯ-5" (позивач) звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" (відповідач) про скасування оперативно-господарської санкції у вигляді нарахування вартості спожитої електроенергії в розмірі 18260,07 грн, оформлену протоколом № 20 від 25.02.2020 засідання комісії по розгляду акту про порушення "Правил роздрібного ринку електроенергії" № 132917 від 10.01.2020.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2020, справу розподілено судді Литвиновій В.В.
Ухвалою від 06.03.2020 позов залишено без руху, встановлено позивачу строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви.
13.03.2020, у встановлений судом строк, позивач подав до суду докази усунення недоліків позовної заяви, а саме - копію опису вкладення, поштової накладної та фіскального чека від 05.03.2020 про направлення відповідачу копії позову з додатками.
Ухвалою суду від 17.03.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 08.09.2020 р. у даній справі закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 29.09.2020 р. позивач заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи до моменту отримання відповіді з Сектору Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг. Суд відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання, оскільки ГПК України не передбачено відкладення розгляду справи з підстав, визначених позивачем, на стадії розгляду справи по суті.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. На його думку, відповідачем протиправно застосовано до нього оперативно-господарську санкцію, всупереч приписам Закону України «Про ринок електричної енергії», Закону України «Про електроенергетику» та Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ).
Відповідач проти позову заперечує. У відзиві зазначив, що ним встановлено факт впливу на електролічильник відповідним магнітним полем, обсяг та вартість не облікованої електроенергії визначається оператором системи відповідно до положень підпунктів 2-4 п.8.4.2. ПРРЕЕ без проведення відповідної експертизи; звертає увагу суду, що позивачем обрано невірний спосіб захисту; у рішенні комісії, яке оформлене протоколом по розгляду Акта про порушення ПРРЕЕ відсутні ознаки акта ненормативного характеру.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд
встановив:
22.09.2016 року між ОСББ «Шенгелія-5» (споживач) та ПАТ «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» (постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії № 6148, за умовами п.2.3.5 якого споживач зобов'язується забезпечити безперешкодний доступ уповноважених представників Постачальника за пред'явленням службового посвідчення до засобів (систем) обліку електроенергії, вимірювання потужності та контролю показників якості енергії.
22.09.2016 року між ОСББ «Шенгелія-5» (власник) та ПАТ «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» (користувач) укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 6148, за умовами п.2.6. якого ОСББ зобов'язано забезпечити безперешкодний доступ (за службовим посвідченням) відповідальних представників ПАТ «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» до власних електричних установок для проведення технічної перевірки, контролю за рівнем споживання електричної енергії.
Матеріалами справи підтверджується, що 16.12.2019року на підставі Акту про заміну засобу вимірювальної техніки № 223006 (а.с.27), складеного AT «Херсонобленерго» ХМВКО, здійснено заміну електролічильника та встановлено лічильник № 02549952 типу МТХ 3R30.ВУ4L3-YD4 . 16.12.2019 року AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт технічної перевірки приладу обліку № 223412 (а.с.28), в якому зазначено, що лічильник герметично не порушено. 16.12.2019 р. AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт про пломбування засобу вимірювальної техніки та встановлення індикаторів №224195 (а.с.32).
Матеріалами справи підтверджується, що 10.01.2020 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про виклик інспектора для усунення недоліків в роботі лічильника (а.с.29).
10.01.2020 р. представниками AT «Херсонобленерго» ХМВКО в результаті огляду лічильника складено Акт № 224657 про пломбування, встановлення індикаторів, застосування датчиків вбудованих в прилад обліку на засобах вимірювальної техніки точки комерційного обліку (а.с.30). 10.01.2020 р. представниками AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт № 223012 про заміну засобу вимірювальної техніки (а.с.31).
10.01.2020 р. представниками AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт- повідомлення № б/н про направлення на експертизу лічильника електроенергії (а.с.33) з причин появи на дисплеї лічильника повідомлення «MAGNET».
10.01.2020 року представниками AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт № 132917 про порушення ОСББ «Шенгелія-5» обліку електроенергії: п.5.5.5, п.п. 1, п.п.5, п.п.8 ПРРЕЕ, та зазначено: спрацювання датчика електричного лічильнику впливу високочастотного електромагнітного поля, а саме: на електричному лічильнику №02549952 типу МТХ 3R30.ВУ4L3-YD4 380/220 В, 5(80)А. пок.1605,78 держ повірка 4 кв.2019 р. відображається на ж/к моніторі напис «MAGNET», що свідчить про вплив на електролічильник високочастотного електромагнітного поля в результаті чого спрацьовано реле в лічильнику та віключило живлення (а.с.34, 35).
Акт про порушення головою ОСББ «Шенгелія-5» підписано з зауваженням: в роботу лічильника не втручались, все опломбовано та пломби не порушено.
23.01.2020року представниками AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт № 223921 про пломбування засобу вимірювальної техніки та встановлення індикаторів (а.с.37), яким зафіксовано упакування лічильника та пломб.
23.01.2020 року представниками AT «Херсонобленерго» ХМВКО складено Акт № 38/01 про проведення експертизи лічильника електроенергії (а.с.38, 36), відповідно до якого комісійно встановлено, що упаковка лічильника та пломби не пошкоджені та за результатами проведеної експертизи надано таблицю накоплення енергії та журналу критичних явищ та встановлено: корпус лічильника не пошкоджений, пломби на приладі обліку візуальних пошкоджень не мають. ІМП не пошкоджені, не спрацьовані: На дисплеї лічильника висвітлюється напис «MAGNET». Метрологічні характеристики лічильника визначити неможливо - в лічильнику відключено реле навантаження. В журналі подій внутрішньої пам'яті лічильника зафіксований один випадок впливу електромагнітного поля в 05:30:01 10.01.2020. Лічильник не відкривався, цілісність пломб не порушувалась. Лічильник не придатний до подальшої експлуатації, потребує скидання помилки та включення реле навантаження.
25.02.2020 року комісією Акціонерного товариства «Херсонобленерго» Херсонського міжрайонного відділення комерційного обліку по розгляду акту про порушення «Правил роздрібного ринку електроенергії» № 132917 від 10.01.2020 року, прийнято рішення про порушення споживачем підпункту 4 пункту 8.4.2 ПРРЕЕ: фіксація індикаторами впливу на лічильник електричної енергії постійного (змінного) магнітного або електричного полів, пошкодження або відсутність індикаторів (за умови наявності акта про пломбування, складеного в порядку, визначеному Кодексом комерційного обліку, або іншого документа, який підтримує факт встановлення та передачі на збереження індикаторів); здійснено розрахунок обсягу та вартості необлікованої електричної енергії з 16.12.2019 року по 10.01.2010 року, надано рахунок на її сплату в сумі 18260,07 грн.
Позивач вважає рішення відповідача протиправним та просить скасувати оперативно-господарську санкцію у вигляді нарахування вартості спожитої електроенергії у розмірі 18260,07 грн.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ). Ці правила регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії.
Згідно з п.2.3.1. ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов'язаний забезпечувати збереження і цілісність розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії, які установлено на території та/або об'єкті (у його приміщенні) споживача електричної енергії, на роздрібному ринку виробництво, передача, розподіл, постачання та споживання електричної енергії без розрахункових засобів комерційного обліку не допускається, крім випадків, передбачених ПРРЕЕ та ККО.
Згідно з п.2.3.3. ПРРЕЕ електроустановки споживача мають бути забезпечені необхідними розрахунковими засобами вимірювальної техніки для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, а також (за бажанням споживача) суміщеними з лічильником електричної енергії або окремими засобами вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії.
Згідно з п.2.3.4. ПРРЕЕ відповідальність за збереження і цілісність засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про пломбування покладається на власника (користувача) електроустановки або організацію, на території (у приміщенні) якої вони встановлені; відповідальним за експлуатацію та технічний стан засобів (вузлів) вимірювальної техніки є їхній власник.
Згідно з п.п.8 п.5.5.5. ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов'язаний забезпечувати збереження і цілісність установлених на його території та/або об'єкті (у його приміщенні) розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про опломбування.
Згідно з п.8.2.4. ПРРЕЕ у разі виявлення представниками оператора системи пошкоджень чи зриву пломб та/або індикаторів, установлених у місцях, указаних в акті про пломбування, або пошкоджень відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження розрахункових засобів вимірювальної техніки, явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів вимірювальної техніки з метою зміни їх показів, самовільних підключень до електричних мереж розрахунок обсягу електричної енергії, який підлягає оплаті, здійснюється відповідно до методики визначення обсягу та вартості не облікованої електричної енергії, затвердженої Регулятором.
Відповідно до пункту 8.4.1 ПРРЕЕ: Оператор системи визначає обсяг та вартість електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення цих Правил та/або виявлення фактів безоблікового споживання електричної енергії, самовільного підключення до об'єктів електроенергетики і споживання електричної енергії без засобів вимірювальної техніки, відповідно до вимог цієї глави.
Враховуючи викладене, суд констатує, що під час складання Акту про порушення ПРРЕЕ відповідач діяв згідно приписів Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України).
Приписами ч. 2 ст. 217 ГК України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
Види оперативно-господарських санкцій закріплено ст. 236 ГК України, згідно із частиною першою якої у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов'язання. При цьому цей перелік оперативно-господарських санкцій, не є вичерпним; сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 236 ГК України).
Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання (ст. 237 ГК України).
З викладеного вбачається, що оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов'язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов'язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов'язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов'язання в майбутньому.
Одностороннє визначення однією стороною господарського зобов'язання розміру боргу іншої сторони зазначеному не відповідає. Отже, ані нарахування вартості недоврахованої електричної енергії, ані рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення ПРРЕЕ, не є оперативно-господарською санкцією.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного суду по справі № 910/17955/17 від 14.01.2020.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача. При цьому, суд зазначає, що цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Виокремлюють також матеріальний і процесуальний аспекти захисту цивільних прав та інтересів.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та, чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
При цьому слід виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з'ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України”, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1.Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 01.10.2020.
Суддя В.В.Литвинова