Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" вересня 2020 р. Справа № 922/2415/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Політучій В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Рубіжанський картонно-тарний комбінат", м. Рубіжне, Луганська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків
про стягнення 388181,02 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Лєбєдєв М.С. (довіреність № 09/64 від 13.01.2020);
відповідача - Савві Л.Є. (довіреність б/н від 25.09.2020);
Приватне акціонерне товариство "Рубіжанський картонно-тарний комбінат", м. Рубіжне, Луганська обл. (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 388181,02 грн., з яких:
361176,00 грн. заборгованості;
1622,40 грн. втрати від інфляції;
11537,56 грн. 30% за користування коштами;
13845,07 грн. пені.
Також позивачем заявлені до стягнення судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та зазначено про понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними № 18957-18 від 12.11.2018, № 18956-18 від 13.11.2018, № 20316-18 від 26.11.2018, № 20888-18 від 09.12.2018 (специфікація № 6 від 29.10.2018 та специфікація № 7 від 02.11.2018) які здійснено на виконання укладеного між сторонами договором поставки № 29 від 19.01.2018.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; зазначену справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 07.09.2020.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.09.2020 розгляд справи відкладено на 28.09.2020.
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позову заяву (вх. № 19726 від 27.08.2020), в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач зокрема зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду товар за всіма наданими позивачем видатковими накладними ним оплачений в повному обсязі; що строк позовної давності щодо вимог про стягнення 13845,07 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань сплинув; що позивач не обґрунтував будь-якими доказами факт понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив у порядку та строки, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 04.09.2020.
Разом з тим, позивач надіслав на адресу суду заяву (вх. № 22083 від 23.09.2020) про доручення документів до матеріалів справи, в якій зазначає, що станом на 18.09.2020 з відповідача на його користь підлягають стягненню 748800 грн. основної заборгованості, 1196,45 грн. втрат від інфляції, 40180,01 грн. відсотків за користування коштами та 39518,03 грн. пені. До зазначеної заяви позивач надав копії товарно-транспортних накладних та видаткових накладних, які не мають будь-якого відношення до предмету спору в межах даної справи, а саме, стягнення боргу за видатковими накладними № 18957-18 від 12.11.2018, № 18956-18 від 13.11.2018, № 20316-18 від 26.11.2018, № 20888-18 від 09.12.2018 (специфікація № 6 від 29.10.2018 та специфікація № 7 від 02.11.2018) та санкцій нарахованих в зв'язку з простроченням їх оплати.
Відповідач звернувся до суду з заявою (вх. № 22319 від 28.09.2020), в якій просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
На судове засідання 28.09.2020 прибули представники сторін.
Представник позивача заявив усне клопотання в якому просить суд змінити предмет позову та стягнути з відповідача 74880,00 грн основної заборгованості за товарно-транспортною накладною № 6835-19 від 12.05.2019, 1196,45 грн втрат від інфляції, 40180,01 грн 30% річних за користування коштами, 39518,03 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Однак, зазначене клопотання не підлягає задоволенню з огляду його невідповідності вимогам п. 2 ст. 46 ГПК України.
До того ж, за змістом ч. ч. 1-2 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення встановлені статтею 170 ГПК України.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано визначеного законом порядку звернення до суду заявою про зміну предмета позову.
За таких обставин, позовні вимог в межах даної справи судом розглядаються в редакції позовної заяви, поданої позивачем на розгляд суду (вх. №2415/20 від 03.08.2020).
Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, представник відповідача звертає увагу суду на те, що під час виконання відповідачем своїх зобов'язань хоча і були допущені прострочення з оплати отриманого товару, проте строк прострочення є незначним та станом на момент розгляду даної справи заборгованість перед позивачем повністю погашена.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:
Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 29 від 19.01.2018 (далі за текстом - договір; а. с. 9-13), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити гофрокартонну продукцію у кількості, асортименті та по цінам, що узгоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору (в подальшому - товар), а покупець зобов'язаний приймати товар та сплачувати його вартість (п. 1.1 договору).
За змістом п. 4.1 договору, поставка партії товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів від дати погодженого сторонами замовлення покупця, якщо інший строк поставки не вказаний у відповідній специфікації.
Відповідно до п. п. 7.1, 7.3 договору ціни на товар, що поставляється, визначається сторонами у специфікаціях до даного договору та зазначаються у накладних. Загальна сума договору визначається як сума вартості всього товару, поставленого постачальником та прийнятого покупцем в період дії даного договору та орієнтовно складає 2400000 грн, в т. ч. ПДВ 400000 грн.
Згідно з п. 8.1 договору покупець зобов'язаний сплатити вартість поставленого товару в строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів від дати поставки, якщо інший строк оплати не встановлений специфікацією щодо відповідної партії товару. Покупець здійснює платежі безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Пунктами 8.2.-8.3. договору передбачено, що будь-який платіж, що отриманий постачальником від покупця, спрямовується в першу чергу на погашення існуючої заборгованості за даним договором, незалежно від змісту реквізиту призначення платежу. У випадку нарахування пені, інфляційних втрат, відсотків річних, про які покупець був повідомлений, будь-який платіж може бути спрямований постачальником на їх погашення згідно з ст. 534 Цивільного кодексу, незалежно від змісту реквізиту призначення платежу.
Пунктами 9.2-9.3 договору встановлено, що за порушення грошових зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення. Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що покупець, що прострочив грошове зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять відсотків річних від простроченої суми.
Згідно з п. 9.5. договору, на підставі п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування пені здійснюється протягом всього строку прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 12.1 договору останній набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 січня 2019 року.
Як свідчать матеріали справи, згідно зі специфікаціями № 6 від 19.01.2018 та № 7 від 02.11.2018 до договору поставки сторони узгодили найменування, кількість та ціну товару, який сторонами узгоджено до поставки в рамках зазначеного договору.
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар обумовлений специфікаціями № 6 від 19.01.2018 та № 7 від02.11.2018 за наступними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними:
№ 18957-18 від 12.11.2018 на загальну суму 118560,00 грн (а. с. 20-21);
№ 18956-18 від 13.11.2018 на загальну суму 84240,00 грн (а. с. 22-23);
№ 20316-18 від 26.11.2018 на загальну суму 53856,00 грн (а. с. 24-25);
№ 20888-18 від 09.12.2018 на загальну суму 104520,00 грн (а. с. 26-27).
Товар отримано уповноваженим особам підприємства відповідача, які діяли на підставі довіреностей (а. с. 28-30).
Обставини щодо стягнення зазначеного боргу в судовому порядку стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, у зв'язку з прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань за договором, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства також нараховано до стягнення з відповідача 1622,40 грн. втрат від інфляції, 11537,56 грн. 30% річних та 13845,07 грн. пені.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, станом на момент звернення позивача до суду борг відповідачем за вказаними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними повністю оплачений.
Зазначене підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями:
- № 164 від 14.02.2019 на суму 30000 грн., № 727 від 20.02.2019 на суму 88560 грн. якими сплачено борг за видатковою та товарно-транспортною накладною № 18957-18 від 12.11.2018 на загальну суму 118560,00 грн.;
- № 726 від 20.02.2019 на суму 11440 грн., № 791 від 25.02.2019 на суму 72800 грн., якими сплачено борг за видатковою та товарно-транспортною накладною № 18956-18 від 13.11.2018 на загальну суму 84240,00 грн.;
- № 790 від 25.02.2019 на суму 27200 грн., № 877 від 27.02.2019 на суму 26656 грн., якими сплачено борг за видатковою та товарно-транспортною накладною № 20316-18 від 26.11.2018 на загальну суму 53856,00 грн.;
- № 878 від 27.02.2019 на суму 14520 грн., № 910 від 28.02.2019 на суму 60000 грн., № 1050 від 12.03.2019 на суму 30000 грн., якими сплачено борг за видатковою та товарно-транспортною накладною № 20888-18 від 09.12.2018 на загальну суму 104520,00 грн.;
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Розглянувши матеріали справи, суд констатує факт відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості за видатковими та товарно-транспортними накладними № 18957-18 від 12.11.2018, № 18956-18 від 13.11.2018, № 20316-18 від 26.11.2018 та № 20888-18 від 09.12.2018, як на цьому наполягає позивач в позовній заяві.
Вказаний бору, як вже було зазначено вище, сплачено платіжними дорученнями № 1050 від 12.03.2019, № від 910 від 28.02.2019, № 878 від 27.02.2019, № 877 від 27.02.2019, № 791 від 25.02.2019, № 790 від 25.02.2019, № 726 від 20.02.2019, № 727 від 20.02.2019, № 164 від 14.02.2019 (а. с. 52-60) оригінали яких додані відповідачем до заяви про долучення до матеріалів справи оригіналів доказів (вх. № 22318 від 28.09.2020).
У вказаних платіжних дорученням в графі «призначення платежу» вказано вказані вище видаткові накладні.
Суд констатує, що позивачем не надано суду будь-яких доказів існування у відповідача заборгованості за попередні поставки, за які позивачем в порядку, визначеному п. п. 8.2.-8.3. договору могла бути зарахована заборгованість сплачена відповідачем названими вище платіжними дорученнями.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення 361176 грн. заборгованості в зв'язку з необґрунтованістю вимог позивача в зазначеній частині.
Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 8.1 договору покупець зобов'язаний сплатити вартість поставленого товару в строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів від дати поставки, якщо інший строк оплати не встановлений специфікацією щодо відповідної партії товару.
Як свідчать матеріали справи, відповідач прострочив виконання власних зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими та товарно-транспортними накладними № 18957-18 від 12.11.2018, № 18956-18 від 13.11.2018, № 20316-18 від 26.11.2018 та № 20888-18 від 09.12.2018, оскільки не виконав їх в строк, передбачений умовами договору.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що за порушення грошових зобов'язань покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
Згідно з п. 9.5. договору, на підставі п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування пені здійснюється протягом всього строку прострочення виконання зобов'язання.
Зазначене надає позивачу право на нарахування пені за весь час прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару.
Суд констатує, що остаточно заборгованість за вказаними вище накладними відповідачем сплачена 28.02.2019. Таким чином, права на нарахування пені позивач мав по 27.02.2019.
Однак, як вже зазначено вище, відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з п. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
В силу зазначених вище положень закону, позовна давність щодо вимог про стягнення пені сплинула 27.02.2020.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з позовом по даній справі лише 31.07.2020, тобто з пропуском строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.
Посилання позивача на п. 9.5 договору, як на підставу для задоволення вимоги про стягнення пені, суд вважає безпідставним, оскільки, зазначеним пунктом договору сторони змінили строк нарахування пені, а не збільшили строк позовної давності, який в даному випадку складає 1 рік.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач у заяві (вх. № 22319 від 28.09.2020) та його представник у судовому засіданні 28.09.2020, наполягає на застосуванні до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.
Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені.
Щодо вимог про стягнення інфляційних та 30% річних, суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише добровільне виконання зобов'язання не звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
В пункті 9.3. договору сторонами узгоджено, що згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України покупець, що прострочив грошове зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять відсотків річних від простроченої суми.
Як вже зазначалося, відповідач прострочив виконання власних зобов'язань з оплати отриманого товару за видатковими та товарно-транспортними накладними № 18957-18 від 12.11.2018, № 18956-18 від 13.11.2018, № 20316-18 від 26.11.2018 та № 20888-18 від 09.12.2018, оскільки не виконав їх в строк, передбачений умовами договору.
Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 30% річних (оскільки, такий розмір річних встановлений п. 9.3 договору, що не суперечить зазначеним положенням Закону) за весь час прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує його часткову арифметичну невірність.
Однак, оскільки формування позовних вимог є диспозитивним правом сторони, а суд розглядає позов виключно в межах заявлених нею вимог (ст. 14 ГПК України), в даному випадку суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 1622,40 грн. інфляційних та 11537,56 грн 30% річних.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З урахуванням викладеного, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 197,39 грн. судового збору.
Посилання позивача в позовній заяві про понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги свого підтвердження матеріалами справи не знайшли. Заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу на підставі доказів, поданих протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (ч. 8 ст. 129 ГПК України) позивач суду також не надавав.
За таких обставин, правові підстави для покладення на відповідача нібито понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (адреса: 61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд. 4; код ЄДРПОУ 30428944) на користь Приватного акціонерного товариства "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" (адреса: 93006, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Менделєєва, буд. 67; код ЄДРПОУ 01882551):
1622,40 грн. втрат від інфляції;
11537,56 грн. 30% річних;
197,39 грн судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "01" жовтня 2020 р.
Суддя О.І. Байбак