вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1750/20
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" (м. Львів)
до Фізичної особи-підприємця Миколаєнко Олександра Івановича (Київська обл., м. Біла Церква)
про стягнення 46992,02 грн
без виклику представників сторін
Приватне акціонерне товариство "Концерн Хлібпром" (далі - позивач) подало до суду позов до Фізичної особи-підприємця Миколаєнко Олександра Івановича (далі - відповідач), згідно прохальної частини якої просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Миколаєнко Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" (79035, м. Львів, вул. Хлібна, 2, ідентифікаційний код 05511001) суму основного боргу 35740,46 грн, пені у розмірі 9535,09 грн, 3%річних у розмірі 1045,63 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 670,84 грн, разом - 46992,02 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань, згідно з умов договору поставки продукції №1072 від 15.05.2008 в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою від 22.06.2020 Господарський суд Київської області залишив позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" вих.№320/01-2 від 03.06.2020 без руху, у зв'язку з недотриманням на момент подання позовної заяви п. 8 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України.
10.07.2020 на адресу Господарського суду Київської області від Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" надійшла заява б/н від 03.07.2020 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 05.08.2020 Господарський суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у даній справі, справу ухвалив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 11.09.2020 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 22.09.2020 (включно).
Копія відповідної ухвали отримана сторонами - 10.08.2020, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень за №№0103274455180, 0103274454648.
Відповідач у даній справі відзиву по суті позовних вимог у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, а також до прийняття рішення у справі не надав.
В силу ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вказує, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
15.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Концерн Хлібпром» (зараз Приватне акціонерне товариство«Концерн Хлібпром») (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Миколаєнко Олександром Івановичом (покупець) укладено договір поставки продукції № 1072 (далі - договір).
Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов'язався поставляти хлібобулочні, кондитерські вироби та інші продукти харчування, а покупець - приймати товар та оплачувати його вартість постачальнику (п. 1.1. договору).
Цей договір укладено сторонами з метою проведення багаторазових операцій поставки продукції (п. 1.2 договору).
Згідно п. 2.1. договору, асортимент, кількість та ціна продукції визначається Сторонами у Замовленні на поставку партії продукції, яке зді йснюється за тел. 52-51-05, 52-58-83 або факсом 52-51-04, 52-58-84 по кожній окремій партії продукції.
Ціна по кожній окремій партії продукції зазначається постачальником у товаро-транспортних накладних на відпуск хлібобулочних виробів (надалі - накладні), підпис яких уповноваженим представником покупця свідчить про погодження сторонами ціни переданої продукції (в тому числі ПДВ) (п. 3.1 договору).
Пунктом 3.2 договору передбачено, що загальна сума цього договору сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленої продукції, протягом дії цього договору та узгодженої на неї ціни відповідно до накладних.
У відповідності до п. 4.4. договору, передача продукції здійснюється на підставі накладних, узгоджених та підписаних сторонами або їх уповноваженими представниками, які діють на підставі довіреності. Право власності на продукцію (як і ризики випадкового знищення, пошкодження, псування) переходить до покупця з моменту підписання сторонами накладної.
Оплата продукції здійснюється покупцем: у безготівковому порядку у національній валюті України шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника, в межах, визначених чинним законодавством (п. 5.1 договору).
Пунктом 5.2 Договору передбачений порядок оплати поставленої продукції: покупець здійснює попередню оплату замовленої продукції або покупець оплачує вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту передачі продукції покупцю, відповідно до умов розділу 3 цього договору.
Відповідно до п. 6.3.2 Договору, покупець зобов'язаний у встановлений цим договором термін та спосіб оплатити постачальнику вартість продукції.
У випадку прострочення термінів платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від вартості простроченого платежу за кожний день прострочення. В разі прострочення оплати вартості продукції покупцем постачальник вправі призупинити поставку продукції за договором, до моменту проведення покупцем повного розрахунку (п. 9.2. договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками (п. 12.1. Договору).
Пунктом 12.2 договору передбачено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1 цього договору та закінчується 31.12.2008. Якщо жодна зі сторін не подасть письмового повідомлення про припинення дії договору за місяць до настання вказаного терміну, договір вважається пролонгованим на один календарний рік. Аналогічний механізм пролонгації договору і діє на майбутній строк.
26.06.2019 на виконання умов вищевказаного договору, позивач здійснив поставку продукції відповідачу на загальну суму 41232, 96 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №VNN002652731 від 26.06.2020.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався за поставлений товар, що підтверджується копіями меморіального ордеру № ПН507621 від 18.09.2019 на суму 5000, 00 грн та квитанції до прибуткового касового ордеру №4000002425 від 04.02.2020 на суму 492, 50 грн, у зв'язку з чим борг за поставлений за договором товар становить 35740, 46 грн.
Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов'язку розрахуватись за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення виконання грошового зобов'язання.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторонами у п. 5.2 договору погоджено, що покупець оплачує вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту передачі продукції покупцю.
Відповідач у справі не надав доказів оплати продукції на суму 35740, 46 грн, хоча строк оплати, встановлений договором, закінчився - 29.06.2020.
Оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано доказів оплати поставленого товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Так, ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За вказаних обставин, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 35740, 46 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції у розмірі 670,84 грн та 3% річних у розмірі 1045, 63 грн.
Заявлені вимоги суд вважає мотивованими лише в частині з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком суду, розмір втрат від інфляції складає 839, 48 грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимоги про стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 670,84грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вбачає, що позивачем не вірно визначені періоди, за які здійснюється нарахування 3 % річних, оскільки позивачем до періодів включено дні часткової оплати боргу (18.09.2019 - 5000, 00 грн, 04.02.2020 - 492, 50 грн).
Нараховуючи 3 % річних на суму боргу 41232, 96 грн позивач зазначає період нарахування з 30.06.2019 по 18.09.2019, тоді як вірно здійснювати нарахування з 30.06.2019 по 17.09.2020.
Також, позивач нараховує 3 % річних на суму боргу 36 232, 96 грн та зазначає період з 01.01.2020 по 04.02.2020, тоді як вірно здійснювати нарахування з 01.01.2020 по 03.02.2020.
Відповідно до розрахунку суду, обґрунтованою сумою стягнення з відповідача 3 % річних є 1039,28 грн.
В частині стягнення 6,35 грн - 3 % річних суд відмовляє.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 9535, 09 грн пені за період з 30.06.2019 по 03.06.2020.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому, згідно ч.ч.2,3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, п. 9.2 укладеного договору, сторонами погоджено, що у випадку прострочення термінів платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у вказаному періоді) від вартості простроченого платежу за кожний день прострочення.
Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем не взято до уваги вимоги ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, позивачем не надано доказів продовження строку для нарахування пені більш ніж встановлено ч.6 ст.232 ГК України, строк для нарахування якої закінчився 30.12.2019 (30.06.2019 +6 місяців).
Окрім того, з розрахунку пені вбачається, що позивачем також не вірно визначені періоди, з тих же підстав, що і нарахування 3 % річних (включено до періодів дні часткової оплати).
Таким чином, суд здійснив належний розрахунок пені, відповідно до якого за період з 30.06.2019 по 17.09.2019 на суму заборгованості 41232,96 грн розмір пені складає 3080,61 грн та за період з 18.09.2019 по 30.12.2019 на суму заборгованості 36232,96 грн пеня становить 3202,40 грн, що в загальному розмірі складає 6283, 01 грн.
В задоволенні вимог про стягнення 3252, 08 грн пені суд відмовляє.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 43733, 59 грн, з яких: 35740, 46 грн основний борг, 6283, 01 грн пеня, 1039, 28 грн - 3 % річних та 670, 84 грн втрати від інфляції.
У частині стягнення 3252, 08 грн пені та 6, 35 грн - 3 % річних суд відмовляє.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням часткового задоволення заявлених вимог, витрати, понесені позивачем на оплату позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню у розмірі 1956, 24 грн за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, господарський суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" до Фізичної особи-підприємця Миколаєнко Олександра Івановича про стягнення 46992, 02 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Миколаєнко Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" (79035, м. Львів, вул. Хлібна, буд. 2, код ЄДРПОУ 05511001) 35740, 46 грн (тридцять п'ять тисяч сімсот сорок грн сорок шість коп) основного боргу, 6283, 01 грн (шість тисяч двісті вісімдесят три грн одну коп ) пені, 1039, 28 грн (одну тисячу тридцять дев'ять грн двадцять вісім коп) 3 % річних, 670,84 грн (шістсот сімдесят грн вісімдесят чотири коп) втрат від інфляції та 1956, 24 грн (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят шість грн двадцять чотири коп) судового збору.
3. У іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).
Суддя В.М. Антонова