ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.09.2020Справа № 910/7879/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"
про стягнення 850 071, 02 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Мацевич І.Ю. за ордером серії ВІ № 1019932 від 01.09.2020;
Перепелиця С.О. за ордером серії АІ № 1053332 від 28.09.2020;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач) про стягнення 832 731,94 грн. основного боргу, 2 737, 75 грн. 3 % річних та 14 601, 33 грн. пені.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що 20.12.2018 року між ним та відповідачем було укладено договір поставки № 201218-17/1Г, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу товар, а останній зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його вартість. Відповідач, всупереч взятим на себе зобов'язанням, товар вчасно та у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7879/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.07.2020 року.
26.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання № 01-05/296 від 26.06.2020 про відкладення розгляду справи.
01.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання № 01-05/295 від 26.06.2020, в якому останній просив суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року підготовче судове засідання відкладено на 04.08.2020 року. Разом із тим, вирішення по суті клопотання позивача № 01-05/295 від 26.06.2020 про зменшення розміру заявлений позивачем до стягнення штрафних санкцій відкладено до встановлення фактичних обставин справи.
31.07.2020 року на електронну адресу господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання № 01-05/380 від 31.07.2020 про відкладення розгляду справи.
03.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заперечення № 01-17/2/203 від 03.08.2020 на клопотання відповідача про зменшення нарахованих та заявлених до стягнення штрафних санкцій.
04.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача № 01-17/2/205 від 04.08.2020, в якій останній просив суд вжити заходи забезпечення пред'явленого ним позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 850 071, 02 грн., що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Гіппо" та знаходяться на будь-яких рахунках у будь-яких банківських установах (банках), а також на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.
У судовому засіданні 04.08.2020 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/7879/20 на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.09.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" про забезпечення позову № 01-17/2/205 від 04.08.2020 задоволено. Вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 850 071,02 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ГІППО" та знаходяться на будь-яких рахунках у будь-яких банківських установах (банках), а також на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/7879/20 та призначено її до судового розгляду по суті на 29.09.2020 року.
Представники позивача у судовому засіданні 29.09.2020 року підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 29.09.2020 року не забезпечив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 29.09.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
20.12.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 201218-17/1Г (далі - Договір), за умовами якого, з урахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей до цієї угоди № 1 від 20.12.2018, продавець зобов'язався передати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а останній, у свою чергу, - прийняти його та проводити оплату за товар на умовах даного Договору.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 1.2 Договору (тут і далі, з урахуванням протоколу розбіжностей № 1 від 20.12.2018) поставки товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід'ємною частиною Договору.
Загальна вартість даного Договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного Договору (пункт 1.3 цієї угоди).
Відповідно до пункту 4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця.
За змістом пункту 5.3 Договору постачальник гарантує, що ціни на товари, які будуть поставлятися за даним Договором, не будуть перевищувати цін на такі ж товари, які будуть поставлятися постачальником іншим суб'єктам господарювання, в тому числі, створених за участю нерезидентів, для національних мереж, окрім акційних випадків.
У пункті 5.4 Договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів з дати поставки товару.
Згідно з пунктом 9.1 наведеного правочину останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія Договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками видатковими накладними № І015865 від 05.10.2019 на суму 40 476,79 грн., № І016396 від 12.10.2019 на суму 38 864,82 грн., № І016397 від 12.10.2019 на суму 24 641,76 грн., № І016899 від 19.10.2019 на суму 36 456,56 грн., № І016900 від 19.10.2019 на суму 34 064,06 грн., № І017364 від 26.10.2019 на суму 35 612,22 грн., № І017365 від 26.10.2019 на суму 27 367,43 грн., № І017882 від 02.11.2019 на суму 31 165,65 грн., № І017883 від 02.11.2019 на суму 34 878,82 грн., № І018433 від 09.11.2019 на суму 37 195,17 грн., № І018434 від 09.11.2019 на суму 40 001,79 грн., № І019883 від 02.12.2019 на суму 26 392,20 грн., № І019884 від 02.12.2019 на суму 24 672,27 грн., № І019885 від 02.12.2019 на суму 23 086,08 грн., № І020390 від 09.12.2019 на суму 15 992,04 грн., № І020391 від 09.12.2019 на суму 20 231,19 грн., № І020392 від 09.12.2019 на суму 4 088,16 грн., № І020874 від 14.12.2019 на суму 29 829,78 грн., № І020875 від 14.12.2019 на суму 19 543,50 грн., № І021282 від 21.12.2019 на суму 14 524,50 грн., № І021283 від 21.12.2019 на суму 29 050,58 грн., № І021284 від 21.12.2019 на суму 14 188,32 грн., № 478 від 11.01.2020 на суму 2 404,80 грн., № 481 від 11.01.2020 на суму 31 430,18 грн., № 482 від 11.01.2020 на суму 33 050,75 грн., № 1422 від 25.01.2020 на суму 20 360,04 грн., № 1423 від 25.01.2020 на суму 22 432,42 грн., № 1424 від 25.01.2020 на суму 9 619,20 грн., № 2282 від 08.02.2020 на суму 31 928,06 грн., № 2284 від 08.02.2020 на суму 27 089,17 грн., № 2287 від 08.02.2020 на суму 19 238,40 грн., № 4420 від 07.03.2020 на суму 15 631,20 грн., № 4421 від 07.03.2020 на суму 47 447,88 грн. та № 4422 від 07.03.2020 на суму 34 970,49 грн. поставив відповідачу погоджений між сторонами товар на загальну суму 897 926,28 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем своїх зобов'язань за Договором.
У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" вказало, що у період з 02.10.2019 по 07.03.2020 відповідач здійснював часткову оплату вищенаведеного товару, сплативши позивачу грошові кошти у загальному розмірі 50 305,84 грн.
Крім того, судом встановлено, що на підставі адресованих позивачу заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про зарахування однорідних зустрічних вимог № ГП000001432 від 18.05.2020 та № ГП000001470 від 20.05.2020 зобов'язання відповідача в частині сплати позивачу заборгованості за Договором у загальному розмірі 14 488,50 грн. на підставі статті 601 Цивільного кодексу України були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача за укладеним між ними договором № 201218-21/2г від 20.12.2018.
Наведені обставини не заперечувалися сторонами під час розгляду даної справи.
Таким чином, у порушення вищевказаних умов Договору відповідач отриманий товар оплатив лише частково, заборгувавши позивачу 832 731,94 грн. Факт наявності вказаної суми заборгованості відповідача за Договором не оспорювався й самим Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" під час розгляду даної справи.
У зв'язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначалось судом вище, за змістом положень пункту 5.4 Договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів з дати поставки товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором поставки № 201218-17/1Г від 20.12.2018, яка складає 832 731,94 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 2 737,75 грн., нарахованих у період з 27.04.2020 року по 05.06.2020 року на суму основного боргу в розмірі 832 731,94 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору в силу допущених помилок при визначенні початкової дати періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості товару, поставленого за накладними № 4420 від 07.03.2020 на суму 15 631,20 грн., № 4421 від 07.03.2020 на суму 47 447,88 грн. та № 4422 від 07.03.2020 на суму 34 970,49 грн. Так, зважаючи на погоджений сторонами строк оплати товару (протягом 50 календарних днів з дати поставки товару), враховуючи дату фактичного відвантаження товару за означеними накладними - 07.03.2020 року, а також беручи до уваги вихідні дні (зокрема, 26.04.2020 - неділя), суд дійшов висновку про те, що кінцевою датою оплати зазначеного товару є 27.04.2020. Відтак, першим днем прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати товару, оставленого за вказаними накладними, є 28.04.2020, а не 27.04.2020 року, як невірно вказано позивачем.
Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою цих 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом дійсного періоду прострочення ним виконання грошового зобов'язання за Договором, є сума, яка за розрахунком суду складає 2 722,23 грн.
За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає 2 722,23 грн. 3 % річних, тоді як у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 15,52 грн. 3 % річних слід відмовити.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" 14 601,33 грн. пені, нарахованої у період з 27.04.2020 року по 05.06.2020 року на суму основного боргу в розмірі 832 731,94 грн.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2.1 Договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених пунктом 5.4 даного Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день протермінування.
Разом із тим, при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом було встановлено, що такий розрахунок також не у повній мірі відповідає положенням законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору з аналогічних підстав (допущено помилки при визначенні початкової дати періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості товару, поставленого за накладними № 4420 від 07.03.2020 на суму 15 631,20 грн., № 4421 від 07.03.2020 на суму 47 447,88 грн. та № 4422 від 07.03.2020 на суму 34 970,49 грн.).
Здійснивши власний розрахунок цієї штрафної санкції, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача протягом дійсного періоду прострочення покупцем виконання грошового зобов'язання за Договором, є сума цієї штрафної санкції у розмірі 14 518,56 грн.
Відтак, стягненню з відповідача підлягає 14 518,56 грн. пені, у той час як в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 82,77 грн. пені слід відмовити.
Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості відповідного випадку.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.
При цьому, суд зазначає, що неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу: є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення розміру неустойки, зокрема, не надано доказів, які свідчать про невідповідність розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення грошового зобов'язання відповідача тощо.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 42 та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, а відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов'язань.
В будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення пені мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.
При цьому, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом із тим, доказів того, що порушення строків розрахунків за поставлений товар сталось не з вини відповідача, суду не надано.
Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, врахувавши заявлений до стягнення розмір неустойки, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення неустойки, суд визнає належну до стягнення суму пені такою, що є розумним стимулюванням боржника виконувати основне грошове зобов'язання, і не вважає її розмір несправедливо непомірним тягарем та джерелом отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків. У зв'язку з цим, а також зважаючи на часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої суми пені, підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки не вбачається.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов'язків зі своєчасної оплати поставленого товару.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про стягнення 850 071, 02 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33; код ЄДРПОУ 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 32; код ЄДРПОУ 34999908) 832 731 (вісімсот тридцять дві тисячі сімсот тридцять одну) грн. 94 грн. основного боргу, 14 518 (чотирнадцять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 56 коп. пені, 2 722 (дві тисячі сімсот двадцять дві) грн. 23 коп. 3 % річних та 12 749 (дванадцять тисяч сімсот сорок дев'ять) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 01.10.2020 року.
Суддя В.С. Ломака