ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.09.2020Справа № 910/2091/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Комунального підприємства з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1
про стягнення 102 110, 95 грн
Представники сторін:
Від позивача: Миколенко С.С.;
Від відповідача: Притульська О.В.;
Від третьої особи: не з'явились.
20.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про виселення та стягнення 102110,95 грн, з яких: 44216,23 грн заборгованості зі сплати орендних платежів, 50124,16 грн неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, 1660,00 грн - 3% річних та 6110,56 грн інфляційних збитків за несвоєчасне внесення орендних платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір №4631 оренди житлового приміщення від 01.09.2008, на виконання умов якого позивач передав відповідачу в орендне користування квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового проживання родини гр. ОСОБА_1 . Договір було укладено строком на 6 місяців, з подальшою пролонгацією, за умови відсутності заперечень позивача. Щомісячний розмір орендної плати з вересня 2008 року по вересень 2011 року становив 673,20 грн, а починаючи з жовтня 2011 року орендна плата нараховувалась з урахуванням індексу інфляції. У зв'язку з тим, що починаючи з серпня 2016 року орендні платежі на рахунок позивача не надходили, позивачем було направлено відповідачу лист №056/24-2968 від 01.09.2017 з повідомленням про припинення дії договору та з проханням звільнити орендовану квартиру і передати її позивачу. Враховуючи те, що відповідачем свої зобов'язання не виконано, позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 шляхом передачі позивачу за актом прийому-передачі та стягнення з відповідача 102110,95 грн, з яких заборгованість по оренді становить 44 216,23 грн, неустойка - 50 124,16 грн, інфляційні втрати - 6 110,56 грн та 1 660,00 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" копію договору оренди житлового приміщення №4631 від 01.09.2008, копію акту прийому-передачі квартири до договору оренди житлового приміщення №4631 від 01.09.2008; зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.
13.03.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.
22.03.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши серед іншого про те, що порушення чинного законодавства з боку третіх осіб потягло за собою наслідки у вигляді прострочення зобов'язань з боку відповідача, що є підставою для його звільнення від відповідальності.
27.03.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від сторін надійшла спільна заява про затвердження укладеної цього ж дня мирової угоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 затверджено мирову угоду в редакції сторін від 27.03.2019, провадження у справі закрито на підставі п.7 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
11.06.2019 ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, зазначивши, що прийнята судом ухвала про затвердження мирової угоди порушує її права та інтереси, у зв'язку із чим просила поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2019, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2019 залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_1 . Ухвалою від цієї ж дати частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а саме ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 скасував, провадження у справі закрив, матеріали справи повернув до суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки позовні вимоги фактично зводяться до виселення зі спірного приміщення та стягнення заборгованості з орендних платежів за фактичне проживання в орендованому приміщенні громадянки ОСОБА_1 та її родини. Отже, заявлені позивачем вимоги про виселення з квартири АДРЕСА_1 стосуються прав фізичної особи, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд також вказав, що відповідно до вимог ст.21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
23.08.2019 Комунальне підприємство з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 про закриття провадження скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 в цій справі залишити в силі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02.09.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи та справу разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду .
Ухвалою від 17.09.2019 Велика Палата Верховного Суду прийняла до провадження справу №910/2091/19; встановила строк для подання відзиву на касаційну скаргу та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Постановою від 11.02.2020 Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" задовольнила частково. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 у справі №910/2091/19 скасувала. Справу в частині позовних вимог про стягнення 102 110,95 грн направила для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Провадження у справі в частині позовних вимог про виселення з квартири АДРЕСА_1 закрито.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 прийнято до розгляду справу №910/2091/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/2091/19 до 10.06.2020 та зобов'язано сторін виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 16.04.2020. Відповідачам направлено повідомлення про судове засідання 10.06.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
02.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/2091/19 до 01.07.2020; в порядку ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" належним чином засвідчену копію договору оренди житлового приміщення від 01.09.2008 №4631та оригінал для огляду у судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 10.06.2020.
15.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
24.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній повідомив суд про оплату суми основного боргу за договором №4631 від 01.09.2008 в повному обсязі, у зв'язку з чим просив провадження у справі закрити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/2091/19 до 13.07.2020. Відповідачам направлено повідомлення про судове засідання 13.07.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
13.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - 2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про виселення.
У судовому засіданні 13.07.2020 судом вирішено залишити без задоволення клопотання про закриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/2091/19 до 05.08.2020; клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі залишено без задоволення. Відповідачу-2 направлено повідомлення про судове засідання 05.08.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
15.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.
У судовому засіданні 05.08.2020 судом розглянуто заяву позивача про зміну предмету позову та вирішено відмовити в її задоволенні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 закрито провадження в частині позовних вимог до відповідача-2 - ОСОБА_1 ; на підставі ст.50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 ; оголошено перерву у судовому засіданні до 19.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 оголошено в судовому засіданні перерву до 16.09.2020; зобов'язано сторін надати до суду пояснення з підтвердженням того чи продовжувався строк дії договору №4631 оренди нежитлового приміщення від 01.09.2008 з урахуванням приписів визначених п.5.2 даного договору (якщо продовжувався, то надати суду докази на підтвердження пролонгації договору (письмове звернення орендаря, додаткові угоди тощо) та надати пояснення щодо п.5.23 та п.5.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №910/2091/19.
07.09.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній вказав про те, що строк дії укладеного між сторонами договору неодноразово пролонгувався з 01.03.2009 по теперішній час.
Крім того у зв'язку з відсутністю від відповідача заяв про припинення договору, а також враховуючи те, що останній продовжує користуватись орендованим приміщенням, то позивач зазначає, що на даний час договір №431 оренди житлового приміщення від 01.09.2008 є діючим.
15.09.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній вказав, що порушення чинного законодавства з боку третіх осіб потягло за собою наслідки у вигляді прострочення зобов'язань з боку відповідача, що є підставою для його звільнення від відповідальності.
Представник позивача в судовому засіданні 16.09.2020 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.09.2020 проти задоволення позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позов.
Третя особа своїх представників у судові засідання не направила, про причини їх неявки суд не повідомила. Про проведення судових засідань була повідомлена належним чином.
В судовому засіданні 16.09.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
01.09.2008 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (орендодавець) та Комунальним підприємством "Керуюча дирекція" Шевченківської районної у м. Києві ради, правонаступником якого є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (орендар) укладено договір №4631 оренди житлового приміщення (договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар, на визначений п.5.1 строк, приймає в орендне користування житлове приміщення з характеристикою, викладеною у п.1.2, оплатою, визначеною у розділі 2 (п.1.1), приміщення: АДРЕСА_1 з характеристикою: житлова площа 39,50 кв.м, загальна площа 61,20 кв.м (п.1.2), приміщення надається орендарю для тимчасового проживання гр. ОСОБА_1 з родиною у складі 4-х осіб (п.1.4).
Відповідно до п.2.1 договору за користування приміщенням орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендні платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з п.2.2 договору на підставі рішення Київради від 28.09.2006 №18/75 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.05.2004 №262/1472 "Про орендне користування житловими приміщеннями комунального підприємства "Спецжитлофонд", договором встановлюється плата за оренду приміщення, яку сплачує орендар у сумі 11,00 грн на місяць за 1 кв.м загальної площі, що складає 673,20 грн.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця. За несвоєчасне внесення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню із розрахунку 1% від несплаченої суми за кожен прострочений день.
Відповідно до п.2.4 договору розмір орендної плати визначений сторонами в договорі переглядається на вимогу орендодавця р разі зміни Київською міською радою цін або тарифів за орендне користування житловими приміщеннями орендодавця.
Згідно з п.2.5 договору орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю, починаючи з моменту підписання сторонами цього договору.
Відповідно до п.2.7 договору орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю приміщення за актом прийому-передачі.
Орендодавець зобов'язується надати орендарю в оренду приміщення в придатному для проживання стані, а орендар зобов'язується після закінчення обумовленого цим договором строку його дії, або в разі його розірвання, звільнити приміщення, невиконання цього дає орендодавцю право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користуванням приміщенням за кожний місяць прострочення звільнення, після закінчення строку дії договору, його розірвання, припинення, передати приміщення орендодавцю за актом прийому-передачі (п.п.3.1, 3.1.1, 3.2, 3.2.5, 3.2.7 договору).
Згідно з п.5.1 договору сторони домовились, що умови цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01.09.2008 до 28.02.2009.
Цей договір може бути продовжений за згодою орендодавця, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору від орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору (п.5.2 договору).
Одностороння відмова від договору не допускається. На вимогу однієї із сторін договір може бути розірваний достроково за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України або умовами даного договору (п.п.5.3, 5.5 договору).
Договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, банкрутства орендаря, загибелі приміщення, ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем (п.5.7 договору).
Відповідно до п.7.10 договору договір вважається укладеним з моменту підписання.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2008 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 39,50 кв.м, загальною площею 61,20 кв.м. для тимчасового проживання ОСОБА_1 з родиною у складі 4 осіб, що підтверджується актом прийому-передачі житлового приміщення.
Відповідно до додаткової угоди №1 від 12.09.2011 до договору розмір місячної орендної плати орендарю за користування житловими приміщеннями на наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
01.04.2017 позивачем було надіслано на адреси позивача та третьої особи заяву про припинення дії договору у зв'язку із систематичним невиконанням договору оренди в частині оплати орендних платежів.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір №4631 оренди житлового приміщення від 01.09.2008, на виконання умов якого позивач передав відповідачу в орендне користування квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового проживання родини гр. ОСОБА_1 . Договір було укладено строком на 6 місяців, з подальшою пролонгацією, за умови відсутності заперечень позивача. Щомісячний розмір орендної плати з вересня 2008 року по вересень 2011 року становив 673,20 грн, а починаючи з жовтня 2011 року орендна плата нараховувалась з урахуванням індексу інфляції. У зв'язку з тим, що починаючи з серпня 2016 року орендні платежі на рахунок позивача не надходили, позивачем було направлено відповідачу лист №056/24-2968 від 01.09.2017 з повідомленням про припинення дії договору та з проханням звільнити орендовану квартиру і передати її позивачу. Враховуючи те, що відповідачем свої зобов'язання не виконано, позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 шляхом передачі позивачу за актом прийому-передачі та стягнення з відповідача 102110,95 грн, з яких заборгованість по оренді за період з лютого 2015 року по січень 2019 року становить 44216,23 грн, неустойка - 50124,16 грн, інфляційні втрати - 6110,56 грн та 1660,00 грн - 3% річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а провадження у справі №910/2091/19 в частині стягнення основної заборгованості підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.
Положеннями ст.283 Господарського кодексу України визначені поняття та ознаки договору оренди, а саме: за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч.1 ст.283 Господарського кодексу України).
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 Господарського кодексу України ).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст.759 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи (акт приймання-передачі від 01.09.2008) підтверджується факт передачі орендодавцем в оренду майна, що є об'єктом оренди за договором.
За ст.810 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.
Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди (найму) житла та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов'язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди (найму) житла та регулюються, крім умов договору, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Саме сторона договору оренди (найму) житла є відповідальною за використання орендованого житла за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого житла після припинення дії договору.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач (орендодавець) просив стягнути з відповідача (орендаря) суму заборгованості, неустойку за невиконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне внесення орендних платежів, і підставою для звернення з таким позовом є невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №4631 оренди житлового приміщення від 01.09.2008, який було укладено між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем.
Згідно розрахунку, який долучений позивачем до позовної заяви, останній при зверненні до суду з позовом просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати, що становила 44216,23 грн.
За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Як вже зазначалось судом, порядок сплати орендної плати за договором №4631 оренди житлового приміщення від 01.09.2008 сторони визначили у розділі 2 договору та зокрема погодили, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.2.3 договору, відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісячно до 10-го числа поточного місяця.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача з відповідним позовом до суду, відповідач оплатив заборгованість з орендної плати на суму 44216,23 грн, що підтверджується платіжним дорученням №820 від 28.02.2019.
Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів в загальному розмірі 44216,23 грн після звернення позивача до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі №910/2091/19 в частині стягнення основної заборгованості у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
Отже станом на дату вирішення спору у справі №910/2091/19 по суті, заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати на суму 44216,23 грн у відповідача відсутня.
За прострочення виконання зобов'язання зі своєчасної сплати орендної плати за договором позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних на суму 1 660,00 грн та інфляційні втрати на суму 6 110,56 грн за загальний період прострочки з 01.09.2016 по 31.01.2019.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті орендної плати за договором, то вимоги позивача про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" 3% річних є законними та обґрунтованими.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, який наведений позивачем у позовній заяві, дійшов висновку, що останній містить помилки, оскільки позивачем не враховано умови п.2.3 договору, а отже за розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 1150,71 грн за загальний період прострочки з 11.09.2016 по 31.01.2019.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
З урахуванням наведеного вище, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем орендної плати, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати на суму 5369,91 грн за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року.
Щодо позовних вимог про стягнення 50124,16 грн неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст.291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно з п.5.1 договору сторони домовились, що умови цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01.09.2008 до 28.02.2009.
Договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, банкрутства орендаря, загибелі приміщення, ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем (п.5.7 договору).
Цей договір може бути продовжений за згодою орендодавця, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору від орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору (п.5.2 договору).
В письмових поясненнях по суті спору позивач зазначав, що договір №4631 оренди житлового приміщення від 01.09.2008 неодноразово пролонгувався та є чинним станом на теперішній час, тоді як відповідач стверджував про припинення дії означеного правочину.
Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано письмових звернень орендаря до орендодавця з проханням про пролонгацію укладеного між сторонами правочину на виконання п.5.2 договору, додаткових угод до цього договору про продовження строку його дії тощо.
Відповідно до ч.4 ст.291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно зі ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до п.п.3.1, 3.1.1, 3.2, 3.2.5, 3.2.7 договору орендодавець зобов'язується надати орендарю в оренду приміщення в придатному для проживання стані, а орендар зобов'язується після закінчення обумовленого цим договором строку його дії, або в разі його розірвання, звільнити приміщення, невиконання цього дає орендодавцю право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користуванням приміщенням за кожний місяць прострочення звільнення, після закінчення строку дії договору, його розірвання, припинення, передати приміщення орендодавцю за актом прийому-передачі.
Таким чином, положення вказаної норми закону та договору з урахуванням приписів ст.11 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України свідчать про те, що у разі припинення цього договору, саме у відповідача виникає обов'язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об'єктом оренди.
Оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині повернення орендованого майна з оренди, відповідач фактично продовжує користування орендованим майном.
Відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суд зазначає, що неустойка передбачена ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів ст.549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Водночас, п.2.7 договору сторонами узгоджено, що орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю приміщення за актом прийому-передачі.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України ).
Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України). Ці підстави зазначені в ст.ст.599, 600, 601, Цивільного кодексу України, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання, як закінчення строку дії Договору.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Таким чином, припинення строку дії договору та припинення зобов'язань сторін за договором не ототожнюються.
В порушення приписів ст.785 Цивільного кодексу України та договору відповідач продовжив користуватися спірним майном, що останнім не спростовано.
За змістом ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 2, 3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Тобто, з урахуванням викладеного сторони не позбавлені передбачити в договорі оренди положення щодо обов'язку орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна.
Таке право сторін повністю узгоджується із приписами глави 58 Цивільного кодексу України оскільки буде передбачати продовження обов'язку внесення плати за користування майном.
Отже, будь-який рівнозначний пункт щодо обов'язку сплати орендних платежів після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна в розумінні ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України є обумовленим договором відступом сторін від загального правила та свідчить про продовження існування зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати на користь орендодавця, яке буде припинено в момент фактичного повернення майна.
В даному випадку, положеннями договору сторонами було встановлено, що оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном (п.2.7 договору).
З огляду на викладене вбачається, що основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов спірного договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору, що відповідає приписам ст.ст.6, 653, 762 Цивільного кодексу України.
Отже, враховуючи, що передане відповідачу спірне майно повернуто не було, що останнім не спростовано, в силу наведених положень чинного законодавства України та приписів спірного договору у останнього виник обов'язок по оплаті орендної плати за фактичний час користування таким майном.
На відміну від неустойки, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, що є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, для якої необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 Цивільного кодексу України, обов'язок щодо сплати орендарем орендної плати за користування орендованим майном, в тому числі після спливу строку дії договору оренди, не залежить від встановлення вини у діях орендаря щодо несвоєчасного повернення об'єкта оренди за наслідком припинення договору оренди. Орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить ст.61 Конституції України.
Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.02.2018 у справі №910/12949/16, у постанові від 17.12.2018 у справі №906/1037/16, у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
З огляду на викладене вбачається існування правових підстав для нарахування позивачем саме орендної плати, а не неустойки у розмірі подвійної плати на підставі ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 50124,16 грн задоволенню не підлягають.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, а провадження у справі №910/2091/19 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 44216,23 грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в т.ч. і за подання позивачем касаційної скарги.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 44216, 23 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги Комунального підприємства з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд" задовольнити частково.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд.1, ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, ідентифікаційний код 31454734) 3% річних у розмірі 1150 (одна тисяча сто п'ятдесят) грн 71 коп., інфляційні втрати на суму 5369 (п'ять тисяч триста шістдесят дев'ять) грн 91 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 122 (сто двадцять дві) грн. 68 коп.
4. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд.1, ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства з утримання житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, ідентифікаційний код 31454734) витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 245 (двісті сорок п'ять) грн. 34 коп.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
7. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 30.09.2020.
Суддя М.Є.Літвінова