ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.10.2020Справа № 910/11082/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маг Груп Житлосервіс»
про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання в розмірі 4 226,24 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маг Груп Житлосервіс» про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання у розмірі 4 226,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором постачання природного газу № 2649/18-ТЕ-41 від 09.10.2018, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.08.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «адресат відсутній».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 19.08.2020 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маг Груп Житлосервіс» (далі - споживач, відповідач) укладено Договір постачання природного газу № 2649/18-ТЕ-41 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.
23 листопада 2018 року сторонами укладено Додаткову угоду № 4 до Договору якою викладено розділи 1 - 12 Договору у новій редакції.
За умовами п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 45,000 тис.куб.метрів, у тому числі по місяцях:
МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсяг
жовтень 20180,000січень 20198,000квітень 20196,000
листопад 20188,000лютий 20198,000
грудень 20188,000березень 20197,000
Всього16,000Всього23,000Всього6,000
У відповідності до п. 3.1 Договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:
- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу право власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.8 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.
Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в пункті 1.2 цього Договору.
Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу.
Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов'язань за цим Договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді (п. 3.11 Договору).
Відповідно до п. 4.2 Договору ціна за 1000 куб.м. становить 6 235,51 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього разом з податком на додану вартість - 7 482,61 грн.
Згідно з п. 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ згідно з актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 на суму 8 693,96 грн., від 30.11.2018 на суму 41 124,43 грн., від 31.12.2018 на суму 51 038,89 грн., від 31.01.2019 на суму 51 151,14 грн., від 28.02.2019 на суму 41 161,85 грн., від 31.03.2019 на суму 33 417,35 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, спір у справі виник внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині здійснення своєчасного розрахунку за поставлений газ у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 965,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 332,80 грн. та пеню в розмірі 2 928,09 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
При цьому, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ згідно з актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 на суму 8 693,96 грн., від 30.11.2018 на суму 41 124,43 грн., від 31.12.2018 на суму 51 038,89 грн., від 31.01.2019 на суму 51 151,14 грн., від 28.02.2019 на суму 41 161,85 грн., від 31.03.2019 на суму 33 417,35 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.
В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно з п. 5.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Таким чином, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 ЦК України та відповідно до п. 5.1. договору покупець зобов'язаний був здійснити продавцю оплату за фактично переданий газ до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем порушено строки оплати за природний газ, отриманий у період з грудня 2018 по березень 2019 року.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в цій частині.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 928,09 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність порушень строків оплати за отриманий природний газ та відсутність підстав для застосування відповідальності за таке порушення.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маг Груп Житлосервіс» (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 1, оф. 1018; ідентифікаційний код: 39328076) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) пеню в розмірі 2 928 (дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім) грн. 09 коп., 3% річних в розмірі 965 (дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 35 коп., інфляційні втрати в розмірі 332 (триста тридцять дві) грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 01.10.2020
Суддя О.А. Грєхова