Справа № 755/9143/15-ц Головуючий у суді І інстанції Арапіна Н.Є.
Провадження № 22-ц/824/10968/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
30 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи - органу опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи - органу опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування батька з дитиною, стягнення аліментів,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи - органу опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи - органу опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування батька з дитиною, стягнення аліментів.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 6 липня 2020 року визнано зловживанням процесуальними правами дії заявника ОСОБА_1 та повернуто йому заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції вважав, що неодноразове використання заявником нецензурної лексики у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинамиє виявом неповаги до суду й інших учасників процесу та констатував, що подання такої заяви є зловживанням заявником його процесуальним правом, невиконанням обов'язку керуватися завданням цивільного судочинства, що відповідно до вимог статті 44 ЦПК України є підставою для повернення заяви.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник через представника - адвоката Головченко А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що «нецензурна лексика», яку заявник зазначив у своїй заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, є цитатами висловлювань матері ОСОБА_3 до дитини, які підтверджують факти приниження, залякування, погроз, словесних образ дитини тощо. Однак, суд не надав належну оцінку наслідкам використання матір'ю нецензурних слів до дитини, які спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та завдали шкоди психологічному здоров'ю дитини.
Суд першої інстанції неповно дослідив текст заяви та не врахував, що заявник та його представник не використали жодного нецензурного, образливого чи лайливого слова або символу для надання особистої характеристики учасникам справи та по відношенню до суду, а в заяві лише процитовані власні лайливі та образливі слова, нецензурна лексика матері до свого ж сина під час виховання та проведення дозвілля вдома разом. Цитати наведено у вигляді прямої мови з дефісами та лапками. Ці слова фактично є підтвердженням та розшифруванням того, в чому саме полягає прояв домашнього психологічного насилля над дитиною з точки зору положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Таким чином, суд помилково визначив, що в письмовій заяві ОСОБА_4 містяться елементи, що свідчать про порушення обов'язку виявляти повагу до суду та інших учасників процесу, чим фактично порушив право заявника на вільний доступ до правосуддя та справедливий суд.
За необгрунтованих підстав суд обрав саме можливість повернення заяви заявнику, а не залишення її без розгляду, що фактично призводить до того, що строк розгляду та подання нової заяви збільшує строк перебування малолітньої дитини в загрозливих для її життя та психологічного здоров'я обставинах. При цьому норми частини другої статті 44, частини четвертої статті 185 ЦПК України не передбачають такої підстави для повернення заяви, як неповага до суду чи використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками. Під час розгляду справи № 753/6516/20 про видачу обмежувального припису Дарницький районний суд м. Києва також ознайомлювався з нецензурною лексикою ОСОБА_2 , наведеною у відповідній заяві та в розшифруваннях до аудіозаписів, проте не оцінив ці слова як неповагу до суду та зловживання процесуальними правами з боку ОСОБА_1 .
Заявник та його представник вважають, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та підстави звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення, не надав належної оцінки тим нецензурним висловам, які дійсно були зазначені в заяві та неспрямовувалися як прояв неповаги до суду, оскільки доводять саме ті нововиявлені та виключні обставини, які не могли бути раніше відомі ані заявнику, ані суду під час прийняття рішення про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Заявник не міг не навести суду ці нецензурні слова, оскільки саме вони є характеристикою та обгрунтуванням вчинення матір'ю до дитини, яка з нею проживає за рішенням цього ж суду, психологічного насилля.
Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надійшли.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 у даній справі № 755/9143/15-ц задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис № 1925.
Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років щомісячно, починаючи з 23 грудня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні інших частин позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Зазначено, що рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року в частині визначення місця проживання дитини залишено без змін.
У липні 2020 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Головченко А.В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Як на підставу своїх вимог про перегляд вказаного судового рішення заявник посилався на такі нововиявлені обставини: вчинення ОСОБА_3 по відношенню до дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , психологічного насилля; порушення матір'ю прав дитини на освіту, адже з 24 грудня 2019 року по 22 лютого 2020 року малолітній ОСОБА_6 без належних та об'єктивних причин не відвідував школу; матір дитини систематично відмовляється впускати додому та забирати сина після того, як він повертався з прогулянок з батьком у квітні та листопаді 2019 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник у своїй заяві неодноразово використовує нецензурну лексику, викладаючи обставини, які зазначає підставою для перегляду судового рішення, і стверджує, що звернувся до суду за захистом прав малолітнього сина.
Однак із таким висновком суду колегія суддів повністю погодитися не може.
Відповідно до частини першої статті 426 ЦПК України заяви про перегляд судових рішень суду за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення встановлені статтею 183 ЦПК України.
Частиною другою, третьою статті 426 ЦПК України передбачено, що у заяві зазначаються: 1) найменування суду, якому адресується заява; 2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження; 3) інші учасники справи; 4) дата ухвалення і зміст судового рішення, про перегляд якого подано заяву; 5) нововиявлені або виключні обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд судового рішення, дата їх відкриття або встановлення; 6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин.
До заяви додаються: 1) копії заяви відповідно до кількості учасників справи; 2) документ про сплату судового збору; 3) докази, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин; 4) документ, що підтверджує повноваження представника особи, яка подає заяву, - якщо заява підписана таким представником; 5) клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву, - у разі подання заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу; 6) у разі пропуску строку на подання заяви - клопотання про його поновлення.
Згідно із частиною третьою статті 427 ЦПК України до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 426 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі 199/6713/14-ц (провадження № 14-92 цс 19) зроблено правовий висновок про те, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.
Обґрунтування позову (заяви) з використанням наведених висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатується як зловживання правом на подання заяви. Так, цей Суд, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02, «Guntis Apinis проти Латвії» від 20 вересня 2011 року, заява № 46549/06).
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Звертаючись в суд з відповідними процесуальними документами, заявнику хоч і надане право викладати їх на власний розсуд з дотриманням загальних вимог щодо форми та змісту, проте це не дає йому права огульно та свавільно використовувати неоднозначні висловлювання по відношенню до учасників процесу, що можуть слугувати виявом неповаги до честі, гідності цих осіб.
При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Як встановлено апеляційним судом, заявник посилався на ті обставини, що після набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року малолітня дитина фактично весь час проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 . Домовленості між сторонами щодо участі батька у спілкуванні та вихованні сина не були досягнуті мирним шляхом, оскільки мати дитини не йшла на діалог, уникала прямого спілкування із заявником, обмежила телефонне та особисте спілкування дитини з батьком. Через відсутність цивілізованого діалогу заявник фактично був обмежений у своєчасній та достовірній інформації стосовно життя, здоров'я та виховання свого сина, бачив його вкрай рідко, спілкувався подекуди з ним раз на місяць і то під тиском матері на дитину, а з березня 2020 року спілкування взагалі припинилось.
З метою отримання хоч якоїсь достовірної інформації про безпеку свого малолітнього сина, про його місце перебування тощо, заявник встановив на мобільний телефон свій та дитини спеціальний мобільний додаток з категорії «батьківський контроль» під назвою «Где мои дети?». Цей додаток надає легальну можливість дізнаватись gps-локацію дитини, визначати його місцезнаходження, контролювати своєчасність приходу до школи, а також прослуховувати що відбувається навколо дитини, щоб батькові знати, що з сином усе добре та він не наражається на небезпеку, знущання, булінг тощо. Встановлення даного додатку заявником було єдиною можливою мірою реалізувати свій батьківський обов'язок щодо забезпечення безпеки та здоров'я дитини в умовах ситуації та діючого рішення суду.
Завдяки цьому мобільному додатку заявнику стала відома інформація, як матір дитини - ОСОБА_7 регулярно здійснює щодо дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , домашнє психологічне та фізичне насилля, поводиться аморально з дитиною через свою неспроможність контролювати власні емоції, почуття, через свої власні сексуальні бажання та нерозуміння наслідків своїх дій. З кожним днем дії та поведінка ОСОБА_7 підтверджували регулярність такого ставлення до дитини, отримуючи загрозливий характер для життя та здоров'я дитини, що свідчить про погіршення її навичок до контролю своїх емоцій та систематичні психо-емоційні зриви, що виплескувались на дитину та носили вже ознаки регулярного психологічного та фізичного домашнього насилля.
Підтвердження жорстокої та аморальної поведінки ОСОБА_7 з дитиною були зафіксовані в аудіозаписах та зроблених їх письмових розшифруваннях за період з липня 2019 року до 16 квітня 2020 року. Ці аудіозаписи були досліджені 4 квітня 2020 року Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 753/6516/20 за заявою ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_7 .
Заявник вказував про те, що матір дитини регулярно: принижує гідність та розумові здібності дитини, словесно ображає, кричить на неї; зриває на дитині свою неконтрольовану злість, ненависть, агресію; погрожує дитині зкинути її з вікна, погрожує постійно наказувати, б'є по голові; розповідає дитині відверто та в неприйнятній для 8-ми річної дитини формі про свої власні сексуальні бажання та свій досвід статевих стосунків; питає дитину про його збудження, його статеві органи (в контексті розмови як з дорослим статевозрілим чоловіком, а не як з малолітньою дитиною); принижує її гідність, кричить та залякує, шантажує під час того, як дитина робить домашні завдання, психологічно знецінює та проявляє до дитини ознаки його неприйняття та відсторонення.
Крім того, заявник вказав на деякі некоректні звернення, які використовувала матір до дитини під час спілкування вдома та вибірки (цитати) із діалогів ОСОБА_7 та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в яких містяться нецензурна лексика ОСОБА_7 .
Отже, зі змісту заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами вбачається, що вона не містить образливих або лайливих висловлювань останнього на адресу учасників справи, в тому числі ОСОБА_3 чи суду (суддів) та не свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється саме форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Суд першої інстанції неповно дослідив зміст заяви та не врахував, що заявник не використовував нецензурних, образливих чи лайливих слів або символу для надання особистої характеристики учасникам справи та по відношенню до суду, а в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами лише процитовані мовні фрази (вирази) матері і сина під час виховання, навчання, проведення дозвілля, які і містять лайливі та образливі слова, а також нецензурну лексику матері дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, цитати наведено у вигляді прямої мови з усіма розділовими знаками: двокрапками, лапками, дефісами, трьома крапками тощо. На думку заявника, ці слова фактично є підтвердженням та розшифруванням того, в чому саме полягає прояв домашнього психологічного насилля над дитиною з точки зору положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Українське законодавство надає наступне визначення: цитата - порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.
За змістом викладеного, цитата - це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Пряма мова - це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості.
Таким чином, суд першої інстанції помилково визначив, що в письмовій заяві ОСОБА_4 містяться елементи, що свідчать про порушення процесуального обов'язку заявника виявляти повагу до суду та інших учасників процесу, і не врахував, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами обґрунтована чужою мовою, що передана дослівно від імені того, кому вона належить, а тому її подання не може бути визнано зловживанням процесуальними правами.
Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про допущення ОСОБА_8 зловживання його процесуальними правами, а відтак і наявність підстав для повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права та неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, аргументи заявника цей висновок спростовують.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Більше того, на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
При цьому, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін (рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13).
За обставин, наведених у поданій заяві як підстави для перегляду судового рішення про визначення місця проживання дитини, в суду першої інстанції не було обгрунтованих підстав визнавати зловживанням процесуальними правами дії ОСОБА_1 та повертати йому заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявнику належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи представника заявника про те, що вказана судом першої інстанції підстава для висновку про зловживання заявником процесуальними правами не входить до наведеного частиною другою статті 44 ЦПК України переліку, адже за змістом абзацу першого частини другої цієї статті такий перелік не є вичерпним.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Зважаючи на вищевикладене, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення заяви у зв'язку із зловживанням заявником процесуальним правами є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки питання по суті заявлених вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.А. Голуб
Д.О. Таргоній