Постанова
Іменем України
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 761/44670/16-к
провадження № 51-765 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
представників скаржника ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року про повернення його апеляційної скарги на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_10 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_10 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.263 КК України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 закрито.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну
скаргу ОСОБА_9 на вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 повернуто апелянту на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, як особі, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок суду щодо ОСОБА_10 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 28 січня 2020 року і призначити новий розгляд. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, порушив конституційне право на оскарження судового рішення, що стосується його інтересів. Вказує на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст.370 КПК України, через незаконність та необґрунтованість.
Позиції інших учасників судового провадження
Від захисника ОСОБА_8 на касаційну скаргу ОСОБА_9 надійшли письмові заперечення, у яких адвокат, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення. Аналогічну позицію захисник висловила в суді касаційної інстанції.
Представники скаржника - адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 касаційну скаргу ОСОБА_9 підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
В свою чергу, статтею 393 КПК України чітко визначено перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу.Зокрема, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Із оскаржуваного судового рішення видно, що суддя апеляційного суду, перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_9 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_10 , встановив, що її подано всупереч положень п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_9 хоча і є його учасником, адже має процесуальний статус свідка, однак не входить до переліку осіб, які, згідно вимог ч.1 ст.393 КПК України, мають право подати апеляційну скаргу, тому дійшов переконання про необхідність повернення скарги. Такий висновок узгоджується із зазначеними вище вимогами кримінального процесуального закону, а посилання скаржника на те, що вінможе оскаржити вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 , тому, що це рішення стосується його інтересів, є безпідставними.
Звертаючись із касаційною скаргою, ОСОБА_9 посилається на практикуВерховного Суду і Верховного Суду України.
Однак, такі посилання є хибними, виходячи із наступного.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 3 березня 2016 року у справі №5-347кс15, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. При цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК України.
Частина 2 ст. 24 КПК України визначає, що кожному гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Отже, при вирішенні питання про наявність підстав для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з'ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів особи тією мірою, що надає їй згідно з ч. 2 ст. 24 КПК України право оскаржити його до вищих судових інстанцій.
Погоджуючись із такою позицією, Верховний Суд слідує їй ( справи №357/3311/18, 161/14423/18, 295/1282/17, 757/57453/17-к та ряд інших). Але ці рішення не стосуються зазначеної правової ситуації. В усіх випадках розглядалося питання щодо недвозначних стверджень про участь осіб у вчиненні злочинів, що створювало преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлювало їх винуватість у вчиненні злочину.
Натомість, вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_10 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.263 КК України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
З огляду на формулювання обвинувачення, воно стосувалося лише дій ОСОБА_10 . Фабула обвинувачення (яка є фактичною моделлю вчиненого злочину) не містить жодної згадки про ОСОБА_9 , йому не інкримінували вчинення будь-яких протиправних дій. ОСОБА_9 лише як особа, обізнана з обставинами, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженню щодо ОСОБА_10 , був допитаний як свідок.
Виправдувальний вирок, на відмінну від обвинувального, є актом правосуддя, яким не порушуються права та обов'язки особи, щодо якої він ухвалений, чи інших осіб (за умови, що згадка про таких мала місце) оскільки вказане судове рішення тягне за собою «правову» реабілітацію особи і, як наслідок, виключає настання негативних наслідків.
Тому, повернувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Висновок про те, що вирок місцевого суду не стосується прав, свобод та інтересів свідка ОСОБА_9 , а відтак він не має права на його оскарження, є обґрунтованим.
Такий висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддано допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Водночас, право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином чи такою мірою, що саму суть права буде зведено нанівець.
Крім того, заслуговує на увагу той факт, що вирок стосовно ОСОБА_10 (що був предметом апеляційного оскарження ОСОБА_9 ), ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року скасований та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Таким чином, взагалі перестав існувати предмет оскарження, адже судове рішення, яке скасоване судом вищого рівня, не породжує жодних правових наслідків.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 КПК України, вона є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
У зв'язку із цим та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3