Справа № 369/3894/20 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження №22-ц/824/10784/2020 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
30 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів,
у березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2013 року з відповідача ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 600 грн., але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 вересня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.
У зв'язку з тим, що відповідач неофіційно працює та отримує нефіксований дохід - відповідач є приватним підприємцем, має магазин автозапчастин і отримує близько 50 000 гривень в місяць чистого доходу, позивачка бажає отримувати аліменти в твердій грошовій сумі.
Посилаючись на положення статті 192 СК України, просила суд постановити рішення, яким збільшити розмір стягуваних аліментів з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми у розмірі 600, 00 гривень на тверду грошову суму у розмірі 5 000,00 гривень.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Серед доводів апеляційної скарги зазначає, що розгляд справи судом першої інстанції проведено неповно та не об'єктивно, висновки суду обставинам справи не відповідають. Зокрема, вважає неправильним висновок суду першої інстанції щодо недоведення позивачем обставин, які підтверджують зміну майнового стану відповідача у кращий бік. Вважає, що судом не враховано ту обставину, що на момент ухвалення судового рішення про стягнення аліментів відповідач не мав магазину автозапчастин та СТО. Крім того, судом не встановлено розмір доходу відповідача на час розгляду справи. Також, на думку апелянта, судом не враховано, що витрати на дитину у 2020 році є значно більшими, ніж ті, які були в 2013 році.
12 серпня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2020 року залишити без змін.
У відзиві представник відповідача звертає увагу суду на ту обставину, що відповідач не тільки сплачує встановлені судом аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , а й постійно з власної ініціативи витрачає на нього додатково значні кошти та приймає саму активну участь у вихованні дитини.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представник відповідача - ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
е засіданні по розгляду апеляційної скарги позивач та відповідач не з'явились.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що від дня постановлення судового рішення про стягнення з відповідача аліментів змінились сімейне становище та матеріальний стан платника або одержувача аліментів, чи виникли інші обставини, які відіграють суттєву роль в житті позивача, відповідача чи їх неповнолітнього сина, що могло би бути підставою для збільшення розміру аліментів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що сторони даної справи з 28 квітня 2007 року по 14 жовтня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 600 гривень, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 вересня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.
28 жовтня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції у Київській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 . Від даного шлюбу відповідач має двоє дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Як на підставу для збільшення розміру стягнутих аліментів та зміну способу їх стягнення, позивач вказує на те, що матеріальне становище відповідача з часу постановлення рішення про стягнення аліментів значно покращилось. Крім того, розмір стягуваних аліментів є недостатнім для утримання сина, так як на даний час законодавчо встановлений мінімальний розмір аліментів є більшим, ніж передбачено у рішенні суду.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частина 1 статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з роз'ясненнями, які виклачені у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Таким чином, положення ст.192 СК України регулює зміну розміру аліментів, тобто їх зменшення або збільшення.
З наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що законодавець передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України).
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач дійсно, як у 2013 році, так і зараз, є приватним підприємцем, але у 2013 році у відповідача не було магазину автозапчастин та СТО, тобто його бізнес розширився та доходи збільшились.
Проте, доказів на підтвердження таких доводів позивачем не було подано ні до суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
При цьому, позивачем в суді першої інстанції не заявлялося клопотання про витребування даних з Державної фіскальної служби України для перевірки розміру доходів відповідача.
А відтак, доводи позивача про те, що у відповідача покращився майновий стан, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не було доведено, що матеріальний стан відповідача покращився та що відповідач має будь - які інші доходи, стороною позивача не зазначалося ні про наявність у відповідача рухомого або нерухомого майна та здійснення ним витрат на придбання майна на суму, що перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів, викладених у позовній заяві, яким суд дав вірну правову оцінку.
Зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи.
На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2020 року.
Суддя-доповідач: Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Ігнатченко Н.В.