Справа № 726/728/20
Головуючий у 1-й інстанції: Проскурняк І.Г.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
30 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Шидловського В.Б. Франовської К.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції, старшого інспектора УПП ВБДР в Чернівецькій області Грицюка І.М. про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та стягнення моральної шкоди,
у червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції, старшого інспектора УПП ВБДР в Чернівецькій області Грицюка І.М. в якому просив:
-визнати протиправними дії старшого інспектора ВБДР УПП в Чернівецькій області Грицюка І.М. щодо складення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДПО 18 №741514 від 27.01.2020 року, складену відносно позивача за ч. 3 ст. 140 КУпАП;
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДПО 18 №741514 від 27.01.2020 року, складену відносно позивача за ч. 3 ст. 140 КУпАП, а провадження у справі закрити;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції на користь позивача 5000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.
15 липня 2020 року Садгірський районний суд міста Чернівці прийняв рішення про задоволення позову частково, а саме: визнано протиправними дії старшого інспектора ВБДР УПП в Чернівецькій області Грицюка І.М. щодо складення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДПО 18 №741514 від 27.01.2020 рок, складену відносно ОСОБА_1 .
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДПО 18 №741514 від 27.01.2020 року, складену відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 140 КУпАП, а провадження у справі - закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції судовий збір в сумі 420,40 грн. на користь ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, витрат на отримання правничої допомоги та судового збору, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги та вирішити питання розподілу судових витрат.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, позивач, зокрема, оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.
Так, ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Мральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Так, згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1)письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Так, у підтвердження моральних страждань та відшкодування моральної шкоди позивачем зазначено про те, що він нервувався, був дратівливим, це позначилось на членах його сім'ї, почував себе безпідставно обвинуваченим у вчиненні адмінправопорушення, був порушений нормальний спосіб життя, погіршився його стан здоров'я, погіршився сон.
За таких обставин, позивач був змушений звернутись до сімейного лікаря, яким було прописано позивачу пігулки для лікування безсоння та покращення його стану в цілому. Також, позивачем надано ксерокопію рецепту лікаря №002483 від 11.06.2020 року та квитанцію про придбання ліків №0038 від 11.06.2020 року на суму 108,40 грн.
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що оскаржувана постанова винесена 27.01.2020 року, про наявність якої позивач дізнався 15.05.2020 року, адміністративний позов до суду подано 01.06.2020 року, а до сімейного лікаря позивач звернувся лише 11.06.2020 року, тобто вже після подання позову до суду, тоді як обгрунтування та підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди позивачем повинно здійснюватись на стадії подання позовної заяви.
Враховуючи те, що позивачем при подані позовної заяви не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру саме відповідачами, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2020 року у справі №580/1617/19, від 31 жовтня 2019 року у справі № 320/2554/16, від 13 лютого 2020 року у справі №815/208/17.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що судом першої інстанції стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати у вигляді судового збору у сумі 420,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням викладеного вище, а також враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Управління патрульної поліції у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 сплаченого ним судового збору в сумі 420,40 грн.
Також, позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на отримання правничої допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, у позовній заяві позивач на підставі ч. 7 ст. 139 КАС України заявлено, що докази сплати витрат у зв'язку з розглядом справи будуть надані представником позивач протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Проте, вказане не було взято судом першої інстанції до уваги та передчасно відмовлено у відшкодуванні на користь позивача витрат на правову допомогу з підстав не підтвердження позивачем належними доказами факту понесення витрат на правничу допомогу.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача 15 липня 2020 року, тобто, відповідно до вимог ч. 7 ст. 139 КАС України п'ятиденний строк для подання позивачем відповідних письмових доказів закінчився 20 липня 2020 року, тоді як клопотання із відповідними письмовими доказами представником позивача подано 22 липня 2020 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Садгірського районного суду міста Чернівці.
При цьому, представником позивача клопотання про поновлення строку на подання відповідних доказів до суду не подавалось.
За таких обставин, позивачем не дотримано строки визначені ч. 7 ст. 139 КАС України, а тому подане ним клопотання із відповідними письмовими доказами підлягає залишенню без розгляду.
Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково та відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 134, 139, 243, 250, 252, 272, 308, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 липня 2020 року, - змінити в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу та заяву про відшкодування витрат на правову допомогу залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Шидловський В.Б. Франовська К.С.