Справа № 560/2444/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
29 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року (м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2020 року №930090859999 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 16 березня 2020 року пенсії державного службовця ( по інвалідності) відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці про складові заробітної плати № 29 від 16.03.2020 року, виданій Державною податковою службою України.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, відповідач посилається на те, що права на переведення на бажану пенсію позивач не має, оскільки Законом України "Про державну службу" № 889 від 10.12.2015 року такий вид пенсії не передбачений.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 на даний час є пенсіонером за віком та інвалідом ІІ групи (а.с.5), перебуває на пенсійному обліку ГУ ПФУ у Хмельницькій області. До лютого 2020 року позивач перебував на пенсійному обліку у м. Києві.
Інвалідність позивача другої групи встановлена йому 10.10.2006 року під час його перебування на державній службі, чого відповідач не спростовує і не заперечує.
З матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що до встановлення інвалідності на посадах державної служби він працював, зокрема, протягом періоду з 04.09.1971 року по 31.10.2006 року. Відтак, стаж державної служби позивача становить понад 30 років.
Як видно з протоколу пенсійного органу (а.с. 25) з 01.11.2006 року позивачу була призначена і виплачувалась пенсія по інвалідності 2 групи на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Також з 01.11.2006 року позивач отримував пенсію за особливі заслуги перед Україною.
У подальшому з 24.02.2009 року позивача на підставі розпорядження пенсійного органу № 808975 (а.с. 57) переведено на пенсію за віком на підставі того ж Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року. Надалі позивачеві неодноразово проводились перерахунки пенсії.
Станом на момент звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби 31.10.2006 року йому вже була встановлена 2 група інвалідності, а стаж державної служби складав понад 30 років. Ці обставини відповідач ніяким чином не спростував.
16.03.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про перерахунок його пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року, бажаючи отримувати у подальшому пенсію по інвалідності державного службовця. До заяви позивач додав довідку про складові заробітної плати № 29 від 16.03.2020 року, видану Державною податковою службою України.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.03.2020 року (а.с.107) позивачу було відмовлено, оскільки Законом України «Про державну службу» не передбачене проведення перерахунків призначених пенсій та переведення з одного виду пенсії на інший. Про відмову позивача інформовано листом №2200-0301-8/12185 від 01.04.2020 року (а. с. 6)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначається на даний час Законом № 889-VIII. Відповідно до п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з 01 травня 2016 року втратив чинність попередній закон про державну службу № 3723-XII крім положень статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, зазначена стаття передбачає умови призначення пенсій по інвалідності державних службовців.
Пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), особам, визнаним інвалідами I або групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів або групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (частини 9-12 статті 37 закону)
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Як свідчать матеріали справи, страховий стаж позивача і стаж на державній службі станом на 01 травня 2016 року становив понад 30 років. Вказані обставини відповідачем не спростовано.
Позивачу встановлено інвалідність групи у період перебування на державній службі (з 10.10.2006 року). Відтак, ОСОБА_1 має право на призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у розмірах, передбачених ч. 1 ст. 37 вказаного Закону.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 13.02.2019 року у зразковій справі № 822/524/18. Як вказує суд у цьому рішенні, право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним згідно з п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, у той час як додаткових умов для призначення пенсії у вказаних пунктах «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889-VIII не встановлено. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на неможливість призначення позивачу обраного ним виду пенсії через те, що раніше він вже отримував пенсію на підставі цього ж закону.
Суд зазначає, що у 2009 році пенсійним органом вже вирішувалось питання переведення позивача з одного виду пенсії на інший на підставі того ж закону (з пенсії по інвалідності на пенсію за віком). У даному випадку обидва закони про державну службу, як попередній так і новий ( № 889) не містять обмеження права особи обрати один з видів пенсії, на які вона набула право.
Отже, відповідач не спростував того, що позивач відповідає усім вимогам, які встановлені законом для можливості призначення йому обраного ним виду пенсії.
Також судова колегія звертає увагу на зміст рішення, яким позивачеві було відмовлено у задоволенні його заяви. Як вбачається зі змісту рішення, у ньому взагалі не конкретизується, який із законів "Про державну службу" відповідач має на увазі, і якими конкретними нормами такого закону передбачене відповідне обмеження можливості призначення позивачу обраного ним виду пенсії ( або можливості перерахунку пенсії).
Відтак, дане рішення не є обґрунтованим та зрозумілим, оскільки містить лише формальну відмову без покликання на чіткі законодавчі підстави.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 29 вересня 2020 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.