Справа № 640/15031/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко А.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
22 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
при секретарі Кондрат Л.Г.
за участю:
представника позивача: Кулакова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якому просив:
- визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів, які обліковувалися на рахунку № НОМЕР_1 , що був відкритий на підставі договору банківського рахунку від 12 вересня 2014 року № 1763/18906/2014;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування коштів, які обліковувалися на рахунку № НОМЕР_1 , що був відкритий на підставі договору банківського рахунку від 12 вересня 2014 року №1763/18906/2014 кошти у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви та витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка з'явилася у призначене судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Експобанк» ліквідовано як юридичну особу, повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припинені з лютого 2020 року, відтак спірні правовідносини не містять ознак публічно-правового спору та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.09.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний Банк «Експобанк» укладено договір банківського рахунку № 1763/18906/2014, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок в валюті UAH № НОМЕР_1 та приймає і зараховує на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, а також виконує розпорядження клієнта на здійснення операцій за рахунком, у тому числі, на переказ грошових коштів з рахунку за допомогою платіжних інструментів.
24.09.2014 року прийнято постанову Правління Національного банку України № 597 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 97, згідно з яким з 25.09.2014 року запровадила тимчасову адміністрацію та призначила уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в банку Волощука І.Г.
22.01.2015 року постановою Правління Національного Банку України № 41 відкликано в Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 січня 2015 року № 15 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 26 січня 2015 року та призначено Волощука І.Г. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» строком на 1 рік з 26 січня 2015 року по 25 січня 2016 року включно.
10.02.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» Волощука І.Г. із заявою, в якій просив здійснити виплату грошових коштів за договором банківського рахунку, як вкладнику.
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» Волощук І.Г. листом від 20.02.2015 року № 1401/1064 повідомив позивача про те, що на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб його включено до переліку фізичних осіб-вкладників Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», яким тимчасово заблоковано та тимчасово призупинено виплату коштів. Дані обставини встановлені в судовому порядку і мають преюдиційне значення.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 826/12127/15 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року.
Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до рахунків щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Експобанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку № 1763/18906/2014 від 12.09.2014 року.
Таким чином, у судовому порядку було встановлено, що ОСОБА_1 має право на відшкодування гарантованої суми коштів як вкладник за депозитом з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і передусім його необхідно включити у відповідні списки вкладників.
З даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 15 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Експобанк».
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16 звернула увагу на те, що юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи. Першочергово суд повинен визначити, чи має цей спір ознаки публічно-правового характеру або є приватноправовим, що обумовлений порушенням прав позивача неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов'язань.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
З аналізу наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів, бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
За визначенням пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Частиною другою статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.
Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом.
На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 3) звітує за результатами здійснення тимчасової адміністрації банку перед виконавчою дирекцією Фонду.
Тобто, Фонд безпосередньо, або уповноважена особа Фонду, у разі делегування їй повноважень після запровадження тимчасової адміністрації в банку, фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролю банку та діє, в тому числі, як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку.
Разом з тим, за визначенням частин першої та другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
З огляду на викладене, юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи.
Відповідно до правових положень частин 3 та 4 статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд надсилає Національному банку України звіт про завершення ліквідації банку.
Як вже зазначалося, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 15 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи ПАТ «Експобанк».
Зважаючи на те, що ПАТ «Експобанк» ліквідовано як юридичну особу, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припинені з лютого 2020 року, відповідно до положень статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно, в межах спірних правовідносин, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не здійснює публічно-владні управлінські функції, визначені спеціальним законом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
З огляду на вказані правові норми КАС України, адміністративне судочинство регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Так, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що спірні правовідносини не містять ознак публічно-правового спору та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У силу положень пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у даному випадку, розгляд справи підлягає в порядку цивільного судочинства.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань, які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 170, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження по справі - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 30.09.2020 року