Справа № 640/5112/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач) в якому просив (з урахуванням уточненої позовної заяви від 08.04.2019):
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 27 720,65 грн. шляхом переведення грошових коштів на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в Київському обласному АТ «Ощадбанк», ТВБВ №10026/0159, МФО 323669.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо посилань відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, з огляду на пропуск ним строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що виходячи з фактичних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що право на вимогу вказаної грошової компенсації за неотримане речове майно у позивача виникло лише після отримання ним довідки про вартість речового майна, що належить до видачі полковнику ОСОБА_1 , від 12.02.2019 року №777, тобто починаючи з 13.02.2019 року. Відтак, станом на момент звернення з даним позовом до суду (березень 2019 року) позивачем не порушено встановлений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.08.2018 року позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» (за станом здоров'я). Крім іншого, у вказаному рапорті ОСОБА_1 просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно (а.с.46).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 166 від 31.08.2018 року полковника ОСОБА_1 , старшого офіцера інформаційно-аналітичної групи організаційного управління військової частини НОМЕР_2 , 30 тарифний розряд з посадовим окладом 5 920,00 грн., якого звільнено наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.08.2018 року № 543 у запас за пп. «б» (за станом здоров'я), відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», з урахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті, з правом носіння військової форми одягу, з 31.08.2018 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.6).
Станом на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , не отримано грошову компенсацію за неотримане речове майно.
14.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України із заявою про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, в якій, зокрема, зазначив, що 12.02.2019 року ним отримано довідку № 777 про вартість речового майна, що належить до видачі (а.с.7).
Так, згідно з наявною у матеріалах справи копією довідки про вартість речового майна, що належить до видачі полковнику ОСОБА_1 , від 12.02.2019 року №777, остання включає у себе 37 позицій на загальну суму 27 720,65 грн. (а.с.12).
Дану довідку позивачем додано до заяви від 14.02.2019, направленої на адресу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України 19.02.2019, про що свідчить копію чеку про поштове відправлення.
Листом від 01.03.2019 року №292/952 Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України повідомив позивача про те, що в останнього відсутні законні підстави для виплати відповідної компенсації, оскільки ОСОБА_1 слід було звернутися до Центру у термін до 31.08.2019 року, тобто до моменту виключення зі списків особового складу військової частини, з відповідним рапортом про виплату компенсації, до якого долучити передбачений законодавством перелік документів, а саме: 1) оригінал довідки про вартість речового майна, що належить до видачі; 2) наказ командира, в якому зазначено розмір грошової компенсації, що підлягає до виплати за неотримане речове майно військовослужбовцем; 3) довідку про те, що він станом на день подання рапорту перебуває у списках особового складу військової частини (а.с.8).
У вказаному листі, відповідачем також зазначено, що за час проходження військової служби ОСОБА_1 не звертався до Центру у вказаному порядку, а надання заяви без перелічених документів після виключення зі списків особового складу не є підставою для виплати компенсації.
Крім того, Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178, не передбачено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно особам, які звільнені з військової служби та втрати статус військовослужбовця.
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має законні підстави на отримання грошової компенсації замість недоотриманого речового майна при звільненні з військової служби.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі по тексту - Закон)(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 2 і 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі по тексту - Порядок №178), встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема звільнення з військової служби.
Відповідно до п. 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їхньою заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Приписами п. 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 01 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з абз. 1 та 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008)(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Водночас, застосовування у п. 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби» дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно пов'язане з фактом закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.08.2018 року №166 полковника ОСОБА_1 , звільненого відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.08.2018 року №543, починаючи з 31.08.2018 року виключено зі списків особового складу та проведено остаточний розрахунок і виплату належних позивачу при звільненні сум без виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно.
Разом з тим, позивачем надано належні докази, з яких вбачається, що позивачем подано за місцем військової служби вчасно відповідний рапорт, на підставі п. 4 Порядку №178, який у даній частині фактично залишено без розгляду та не виконано відповідачем.
Крім того, враховуючи, що позивачу на день виключення його зі списків особового складу військової частини про вартість речового майна, що належить до видачі, передбачену пунктом 4 Порядку № 178, в якій зазначається сума такої грошової компенсації, колегія суддів апеляційної інстанції вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в день виключення із списків особового складу частини грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, зобов'язання відповідача провести розрахунок неотриманого речового майна та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно ОСОБА_1 .
Поважних причин невиконання рапорту позивача у вказаній частині, відповідачем не надано ані до суду першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, правовими положеннями ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абз. 1 та 3 п. 242 Положення №1153/2008 та п.п. 2, 3 Порядку №178 регламентовано, право позивача на отримання грошової компенсації замість недоотриманого речового майна при звільненні з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №803/1135/17 та від 10.09.2019 у справі №803/774/17.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем протиправно допущено бездіяльності у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов'язання Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі, зазначеному у довідці №777 від 12.02.2019 року про вартість речового майна.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 30.09.2020 року