Справа № 743/221/20 Суддя (судді) першої інстанції: Сташків В.Б.
30 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В.
за участю секретаря Скидан С. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксації) апеляційну скаргу громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1
на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2020 року
у справі № 743/221/30 (розглянуто у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції)
за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
до відповідача громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1
про примусове видворення за межі України та затримання іноземця, з метою забезпечення видворення, з поміщенням до ПТПІ,-
У лютому 2020 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (надалі - позивач) звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 (надалі - відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому ставилось питання про примусове видворення останнього за межі України та про затримання останнього, з метою забезпечення примусового видворення, з поміщенням до ПТПІ, строком на 6 місяців, зі зверненням рішення суду до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 22 жовтня 2019 р., в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, було виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працевлаштувався без відповідного дозволу та, в той же день, уповноваженими особами Києво-Святошинського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за працевлаштування без відповідного дозволу та прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін до 06.11.2019 року, яке останній не виконав у вказаний строк; 17 лютого 2020 р. уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП та поміщено до Чернігівського ПТПІ; відповідач нелегально перебуває на території України; є всі підстави вважати, що останній буде ухилятись від виконання рішення про його примусове видворення та перешкоджати процедурі видворення.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2020 року позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - задоволено.
Примусово видворити громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині примусового видворення відповідача за межі України.
Затримати громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 17 серпня 2020 року включно.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким залишити без розгляду позовну заяву. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки припису ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», якою надано право Центральному органу на звернення до суду з даним позовом. Під час розгляду справи, судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що особа громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікований паспортом громадянина Республіки Узбекистан № НОМЕР_1 .
За даними ДПС України "відомості про осіб, які перетнули державний кордон" громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнув Державний кордон України авіаційним сполученням, через аеропорт "КИЇВ (ЖУЛЯНИ)" - 30.05.2017 р.
В с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області 22 жовтня 2019 р. було виявлено та піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП, громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працевлаштувався без відповідного дозволу.
Уповноваженими особами Києво-Святошинського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 22 жовтня 2019 р. було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за працевлаштування без відповідного дозволу.
Так, 22 жовтня 2019 р. уповноваженими особами Києво-Святошинського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у термін до 06.11.2019 року.
Уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 17 лютого 2020 р. громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП.
Рішенням уповноваженої особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 17 лютого 2020 р. громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було поміщено до Чернігівського ПТПІ.
Громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17 лютого 2020 р., за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ.
З огляду на вказані обставини, позивач 18.02.2020 року звернувся до суду з позовом про затримання та примусове видворення за межі України громадянина Узбекистан ОСОБА_1 .
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконав в установлений строк, а саме, до 06.11.2019 р., без поважних причин, рішення уповноважених осіб Києво-Святошинського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06.08.2019 р. про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Як свідчать матеріали справи, підставою для звернення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з даним позовом до суду про примусове видворення відповідача стало невиконання останнім у добровільному порядку рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 22 жовтня 2019, яким відповідача зобов'язано покинути територію України у термін до 06 листопада 2019 року.
Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, трьохмісячний строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Згідно із ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
З огляду на приписи ч.1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", підстави, які дають позивачу право на пред'явлення вищезазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України.
Таким чином, перебіг трьохмісячного строку для звернення до суду з даним позовом розпочався 06 листопада 2019 року, після закінчення строку для виконання рішення ГУ ДМС в місті Києві про примусове повернення з України.
Разом з тим, з даним адміністративним позовом позивач звернувся 18 лютого 2020, тобто із порушенням строку встановленого абз. ч. 2 ст. 122 КАС України.
Матеріали справи свідчать, що із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом позивач не звертався, вказане питання судом першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження та в подальшому не вирішувалось.
Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що позивач пропустив строк для звернення до суду з даним позовом і не заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування рішення суду від 18 лютого 2020 року.
У відповідності до пп. пп. 1, 3 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 319 КАС України, рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про залишення без розгляду позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Узбекистан ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2020 року - скасувати.
Адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до Громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про примусове видворення за межі України та затримання іноземця, з метою забезпечення видворення, з поміщенням до ПТПІ - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
В. В. Файдюк