28 вересня 2020 року справа № 580/246/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
17.01.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Фещенко М.Л. в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63247-17-У від 10.05.2019р.
17.02.2020р. Черкаським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про повернення позовної заяви у справі №580/246/20.
09.06.2020р. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020р. та направлено дану справу для продовження розгляду до суду першої інстранції.
22.06.2020р. адміністративна справа №580/246/20 надійшла з Шостого апеляційного адміністративного суду до Черкаського окружного адміністративного суду та передана для розгляду судді Білоноженко М.А.
В обґрунтування позовних вимог, викладених представником позивача у позовній заяві зазначено, що позивач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з 27.09.2011р., однак жодного разу не здійснював підприємницьку діяльність. У 2015 році на підставі постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015р. у справі №823/4742/15 припинено реєстрацію позивача як фізичної особи - підприємця, однак державний реєстратор вказану постанову суду не виконав, оскільки у інформаційних базах відповідача відсутні будь-які відомості про припинення підприємницької діяльності позивача. Також зазначено, що згідно обліково картки позивача підприємницької діяльності вона не здійснювала, а відповідачем обліковано лише заборгованість з ЄСВ за період з 01.01.2017р.
Крім того, зазначено, що позивач із 2014 року є найманим працівником та перебуває у трудових відносинах з Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради, відтак з 2014 роботодавцем при нарахуванні заробітної плати позивачу, сплачувались як страхувальником єдиний соціальний внесок за позивача що підтверджується відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб за формою ОК-5. При цьому, звернуто увагу, що позивач у 2012-2019 роках підприємницькою діяльністю фактично не займався та не отримував інших доходів ніж від трудової діяльності, як найманий працівник. З урахуванням зазначеного, представник позивача вказав на протиправність оскаржуваної вимоги та просив її скасувати. Також представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
06.08.2020р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що іізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування, і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата ЄСВ, в такому разі, не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає). Також зазначено, що оскільки до 04.12.2019р. позивач не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності, у неї виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності. З урахуванням зазначеного, вважає , що оскаржувану вимогу прийнято у відповідності до вимог закону, в зв'язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Щодо стягнення витрат направничу допомогу у розмірі 5000 грн., зазначено, що адміністративна справа, що розглядається є незначної складності, а відтак обсяг часу на підготовку документів не міг бути значним, як і обсяг юридичної та технічної роботи в зв'язку із чим просив відмовити в стягненні витрат направничу допомогу.
14.08.2020р. представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій серед іншого, зазначено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної вимоги порушено п'ятнадцятиденний строк встановлений Інструкцією №449. Також, повторно наголошено, що сплата єдиного внеску особою, яка перебуває на обліку в органах ДФС і зареєстрована як фізична особа-підприємець (однак господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує), та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Також вказав, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підтверджений належними доказами, а відповідачем не надано доказів неспівміності заявленого розміру відшкодування.
Крім того, 06.08.2020р. представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем пропущено 10 денний строк звернення до суду, встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI, оскільки оскаржувана вимога вважається врученою позивачу 01.07.2019р. (відповідно до конверта з рекомендованим повідомленням про вручення, який повернутий відправнику 01.07.2019р., у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання) натомість позивач звернулась із позовом у січні 2020 року.
З даного приводу суд зазначає, що у відповідності до ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI, скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
З аналізу вказаних положень Закону №2464-VI, вбачається, що десятиденний строк оскарження вимоги пов'язано приписами зазначеного закону із датою отримання боржником оскаржуваної вимоги, відтак з огляду на те що оскаржувана вимога не вручена та 01.07.2019р. повернута до контролюючого органу у зв'язку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить конверт з рекомендованим повідомленням про вручення, який повернутий відправнику - 01.07.2019р., у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, наявний в матеріалах справи, суд вважає зазначене клопотання про залишення даного без розгляду не обгрунтованим.
Ухвалою суду від 28.09.2020р. замінено відповідача - Головне управління ДФС у Черкаській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 43142920).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно відомостей витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.09.2011р. здійснено державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця та 28.09.2011р. позивача взято у ДПІ у м. Черкасах на облік як платника єдиного внеску.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015р. у справі №823/4742/15 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Вказана постанова суду набрала законної сили - 17.12.2015р.
Разом з тим, згідно відомостей інтегрованої картки наданої відповідачем, позивач перебувала у 2017-2019 роках на обліку у ГУ ДФС у Черкаській області як фізична особа-підприємець.
10.05.2019р. Головним управлінням ДФС у Черкаській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63247-17-У від 10.05.2019р. на суму 21030,90 грн.
Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.12 ст.1 Закону №2464-VI, основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Відповідно до пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абз. 5 ч.8 ст. 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч.1 ст.4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.
Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом із розрахунку заборгованості наведеним представником відповідача у відзиві, вбачається, що отримана позивачем вимога зі сплати ЄВ у розмірі 21030,9 грн. складається з розміру мінімального страхового внеску за періоди: 2017 рік - 8448 грн. (704*12); 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06*12); І квартал 2019 року - 2754,18 грн.
Відповідно до відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу - ОСОБА_1 за формою ОК-5, судом вбачається, що Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ - 37853109) як страхувальником у період з 01.01.2017р. по 30.11.2019р. сплачено єдиний соціальний внесок за позивача.
Судом також встановлено відсутність доказів отримання позивачем у період із 01.01.2017р. по 31.03.2019р. доходів від провадження підприємницької діяльності індивідуально. ГУ ДПС у Черкаській області у відзиві на позовну заяву та в ході розгляду справи по суті, про наявність таких доходів не зазначено.
Таким чином, єдиними виплатами (доходом) позивача, у розумінні ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, за 2017, 2018, І квартал 2019 року є заробітна плата від Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради. Дана обставина зазначається у позовній заяві позивачем та не спростовується відповідачем.
За цих обставин варто зазначити, що державна реєстрація позивача, як фізичної особи-підприємця лише посвідчує її право на зайняття підприємницькою діяльністю, однак не є доказом здійснення підприємницької діяльністі та отримання від такої діяльності доходу.
Оскільки, як було зазначено вище, у період із 01.01.2017р. по 31.03.2019р. єдиними виплатами (доходом) позивача, за вказаний період є заробітна плата від Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, обов'язок сплати єдиного внеску до Державного бюджету у розмірі 22 % від розміру заробітної плати позивача, у відповідності до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI покладений саме на Департамент соціальної політики Черкаської міської ради.
В розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, єдиний внесок за яку регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті ЄВ його як особи, що має право здійснювати підприємницьку діяльність та не отримувала дохід від даного виду діяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі сплати позивачем нарахованої суми недоїмки відбудеться фактичне подвійне оподаткування одного і того ж доходу, що є неприпустимим.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19, сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищевказаного, суд доходить висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а отже є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що контролюючим органом не доведено правомірність оскаржуваної вимоги.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на що позов належить задовольнити повністю.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов належить задовольнити повністю, а позивачем понесено судові витрати із сплати судового збору у сумі 840,80 грн., що підтверджується оригіналом квитанції від 16.01.2020р. №1РС1-В46С-ВАА2-ТР9С, наявної у матеріалах справи, суд дійшов висновку про стягнення понесених позивачем судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 840,80 грн.
Щодо стягнення із відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. представником позивача до позову надано: договір №42 про надання правової допомоги від 08.01.2020р.; додаткова угода №1 до договору №42 про надання правової допомоги від 08.01.2020р., квитанції №0.0.1585361139.1 від 17.01.2020р. на суму 5000,00 грн. (призначенням платежу - гонорар адвокату за дог. 42 від 08.01.2020р. з представництва ОСОБА_1 в Черкаському окружному адміністративному суді щодо скасування вимоги №Ф-63547-17-У ГУ ДФС у Черкаській області), меморіального ордеру від 17.01.2020р. №@2РL998570 на суму 5000 грн.
При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Згідно ч.5 ст. 234 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.7 ст. 234 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається із відзиву на адміністративний позов, відповідач просить суд відмовити в стягненні витрат направничу допомогу, оскільки адміністративна справа, що розглядається є незначної складності, відтак обсяг часу на підготовку документів не міг бути значним, як і обсяг юридичної та технічної роботи.
Оцінюючи зазначені доводи представника відповідача, суд зазначає, що ним не надано до суду жодних доказів неспівміності заявленого представником позивача розміру відшкодування витрат на правничу допомогу у контексті ч.5 ст. 234 КАС України, відтак беручи до уваги, що розмір документально підтверджених витрат на правничу допомогу адвоката складає 5000 грн., суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63247-17-У від 10.05.2019р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ - 43142920) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко