вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" вересня 2020 р. Справа№ 910/4975/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Куксова В.В.
Іоннікової І.А.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020
у справі №910/4975/20 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс»
до Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича
про стягнення 72 966, 83 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича (далі, відповідач або ФОП Бас В.М.) про стягнення 72 966,83 грн заборгованості за Договором поставки №10075-10/2016 від 28.09.2016, що включає в себе 65 673,27 грн основного боргу, 4 881,81 грн пені та 2 411,75 грн 12% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №10075-10/2016 від 28.09.2016 в частині оплати поставленого позивачем товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/4975/20 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» 65 673,27 грн основного боргу, 4 881,81 грн пені, 2 411,75 грн 12% річних, 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 102,00 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару відповідачу, а відповідач в порушення умов договору у визначений строк оплату за отриманий товар у сумі 65 673,27 грн не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання. У зв'язку із простроченням оплати товару згідно Договору позивач має право на нарахування відповідачу 12% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 5.3. Договору та пені на підставі пункту 5.2. Договору.
Також, із урахуванням того, що відповідачем не було доведено неспівмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які понесені позивачем та підтверджені належними доказами, суд дійшов висновку, що такі витрати (12 000,00 грн), слід покласти на відповідача в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, 15.07.2020 (про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті) Фізична особа-підприємець Бас Валентин Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/4975/20 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» 65 673,27 грн основного боргу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; змінити рішення в частині стягнення 4 881,81 грн пені, 2 411,75 грн 12% річних, зменшивши розмір пені та штрафних санкцій на підставі статті 551 Цивільного кодексу України; змінити рішення в частині стягнення 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 3000,00 грн.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
- 20.05.2020 представником відповідача адвокатом Кальницькою Євгенією було подано відзив на позовну заяву, яким визнано позов в частині стягнення 65 673,27 грн основного боргу, 4 881,81 грн пені та 2 411,75 грн 12% річних. Водночас, 15.05.2020 ФОП Бас В.М. сплатив на користь позивача у даній справі основний борг за договором в сумі 65 674,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1586 від 15.05.2020. Скаржник зазначає, що із незрозумілих для нього причин у відзиві не було описано вказаних обставин та не додано до відзиву вказаного платіжного доручення як доказу сплати основного боргу. Також, як наголошує скаржник, уповноваженим представником у відзиві не було заявлено клопотання про зменшення суми штрафних санкцій за договором. Про дану обставину апелянту стало відомо лише з повного тексту рішення, отриманого 07.07.2020. Враховуючи зазначене, скаржник просить суд врахувати дану обставину та з метою уникнення подвійного стягнення скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у даній справі в частині стягнення з відповідача основного боргу, а також розглянути можливість зменшення розміру неустойки згідно статті 551 Цивільного кодексу України. При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки скаржник просить суд врахувати, що у зв'язку з запровадженим на території України карантином відбувся різкий спад бізнес активності, що фактично в перші місяці своєї дії обмежило нормальну господарську діяльність фізичної особи-підприємця. Після офіційного послаблення Урядом України карантину на українському ринку відбулася відносна стабілізація та активізувався ринок, як наслідок, господарська діяльність відповідача теж стабілізувалась, що дозволило ФОП Басу В.М. в повному обсязі погасити заборгованість за договором. Крім того, скаржник наголошує, що позивачем до позовної заяви не додано жодних належних та допустимих доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах.
- витрати на правову допомогу, заявлені позивачем до стягнення та задоволені судом першої інстанції, є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значної юридичної і технічної роботи, адже адвокат був обізнаним про те, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, їх стягнення з Фізичної особи-підприємця Баса В.М. становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Відповідач просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн.
До апеляційної скарги апелянтом долучено новий доказ у справі, а саме: оригінал платіжного доручення №1586 від 15.05.2020 на підтвердження сплати суми основного боргу у розмірі 65 674,00 грн. В обґрунтування причин неподання даного доказу до суду першої інстанції скаржник зазначає, що з незрозумілих для нього причин уповноваженим представником у відзиві, який подавався до суду першої інстанції, не було описано обставин сплати суми основного боргу та не надано платіжного доручення як доказу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень учасників справи
Позивач відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2020 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича у справі №910/4975/20 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Іоннікової І.А., Куксова В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/4975/20; розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/4975/20 є вимоги про стягнення 72 966,83 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України.
У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
28.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» (далі - постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Басом Валентином Миколайовичем (далі - покупець) був укладений Договір №10075-10/2016 (далі - Договір), за яким постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю запчастини, експлуатаційні матеріали (товар) та виконувати шиномонтажні послуги, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його (пункт 1.1. Договору).
За умовами пункту 1.2. Договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.
Згідно пункту 1.3. Договору загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору.
Пунктом 2.3. Договору сторони встановили, що товар за домовленістю продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.
Відповідно до пункту 2.4. Договору ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.
Пунктом 3.1. Договору сторони визначили порядок розрахунків.
Так, оплата згідно Договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.
Згідно пункту 3.2. Договору сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку покупця постачальник має право припинити подальші відвантаження на його адресу до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями товару, а також перейти до роботи з покупцем на умовах 100% попередньої оплати.
Відповідно до пункту 3.3. Договору в залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця постачальник визначає суму товарного кредиту, на яку він може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. У разі перевищення суми товарного кредиту та не настання при цьому терміну оплати за відтермінуванням, покупець має сплатити суму коштів, яка буде дорівнюватись сумі перевищення кредиту невідкладно.
Видатковими накладними від 17.12.2019, 18.12.2019, 19.12.2019, 20.12.2019, 21.12.2019 та 23.12.2019, які долучені позивачем до позовної заяви підтверджується факт того, що позивач поставив відповідачу товар за вищевказаним Договором на загальну суму 109 580,22 грн.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначав, що відповідач станом на дату подання позовної заяви лише частково сплатив позивачу кошти за отриманий товар, основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 65 673,27 грн. На вказану суму позивачем також нараховані пеня у розмірі 4 881,81 грн та 2 411,75 грн 12% річних.
Відповідач у відзиві на позовну заяву частково визнав позовні вимоги позивача, а саме - в частині стягнення основного боргу та 12% річних. Просив суд відмовити в позові в частині стягнення пені та зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, водночас, оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з наступних підстав.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, спірні правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» та Фізичною особою-підприємцем Басом Валентином Миколайовичем виникли на підставі Договору №10075-10/2016, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними від 17.12.2019, 18.12.2019, 19.12.2019, 20.12.2019, 21.12.2019 та 23.12.2019 та не заперечується відповідачем, позивач згідно умов Договору передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 109 580,22 грн.
За змістом частин 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Строк виконання зобов'язань із оплати відповідачем отриманого товару, враховуючи зміст видаткових накладних, станом на дату подання позовної заяви є таким, що настав.
Із урахуванням часткової оплати та часткового повернення товару, що підтверджується актом звірки розрахунків по договору за період з 01.11.2019 по 16.03.2020, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін, та поясненнями позивача, які викладені в позовній заяві і поясненнями відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, відповідач станом на дату подання позовної заяви не виконав належним чином свої зобов'язання з його оплати та мав заборгованість за Договором у сумі 65 673,27 грн.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідач у поданому до суду першої інстанції 15.05.2020 відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги позивача про стягнення основної заборгованості в сумі 65 673,27 грн та погодився із розрахунком суми 12% річних від простроченої суми у розмірі 2 411,75 грн.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні констатував, що визнання відповідачем у відзиві позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в сумі 65 673,27 грн не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб та дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 65 673,27 грн основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що станом на дату подання позовної заяви та відкриття провадження у даній справі (21.04.2020) розмір основного боргу відповідача перед позивачем становив 65 673,27 грн.
Звертаючись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідач натомість зазначив, що 15.05.2020 ФОП Бас В.М. сплатив на користь позивача у даній справі основний борг за договором в сумі 65 674,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1586 від 15.05.2020 (оригінал доданий до апеляційної скарги). Скаржник зазначає, що із незрозумілих для нього причин у відзиві, який подавався представником відповідача Кальницькою Євгенією, не було описано вказаних обставин та не додано до відзиву вказаного платіжного доручення як доказу сплати основного боргу.
Із приводу вказаних доводів скаржника колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, згідно частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже, усі наявні у відповідача докази мали бути подані ним разом із поданням відзиву на позовну заяву.
Колегія суддів зазначає, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Дослідивши обставини, на які відповідач посилається в обґрунтування поважності причин неподання платіжного доручення №1586 від 15.05.2020 до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що останні не є поважними, адже не є такими, що об'єктивно не залежали від волі відповідача.
По-перше, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що представництво інтересів ФОП Баса В.М. здійснювалось Кальницькою Євгенією .
По-друге, відзив на позовну заяву був підписаний самим відповідачем, а не його представником та датований 13.05.2020, у той час, як сплата основного боргу була здійснена 15.05.2020. Отже, цілком логічно, що у відзиві від 13.05.2020 не було зазначено відомостей про оплату 15.05.2020.
По-третє, ФОП Бас В.М. не був позбавлений можливості після здійснення ним 15.05.2020 відповідної оплати перевірити зміст відзиву та станом на дату направлення його до суду (15.05.2020) включити до нього відомості щодо здійснення оплати основного боргу, як і не був позбавлений можливості надати суду докази щодо такої сплати після подання відзиву окремим клопотанням. Наявності об'єктивних причин, які перешкоджали відповідачу повідомити суд про вказані обставини скаржником суду не доведено.
З огляду на вищевстановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання доданого до апеляційної скарги доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Поруч із цим, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
19.06.2020 представником позивача адвокатом Спиридоновим О.В. через систему «Електронний суд» було подано заяву про закриття провадження у справі, в якій позивач просив суд прийняти відмову ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» від позову в частині стягнення з ФОП Баса В.М. суми основного боргу в розмірі 65 673,27 грн та закрити в цій частині провадження. Дана заява, як вбачається із її змісту, була мотивована тим, що відповідачем після пред'явлення позову протягом травня місяця 2020 року добровільно було вжито заходів щодо повного погашення суми основного боргу, внаслідок чого відпала нагальність вирішення спору в частині стягнення суми основного боргу. У заяві представник позивача зазначив, що наслідки прийняття судом відмови від частини позовних вимог та закриття провадження в цій частині стороні позивача відомі та зрозумілі.
Вказана заява була долучена до матеріалів справи 22.06.2020, про що на ній міститься відповідна відмітка суду.
Суд першої інстанції, натомість, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, зазначеного не врахував, вказану заяву позивача не розглянув. В оскаржуваному судовому рішенні відомості про наявність у матеріалах справи вказаної заяви відсутні, що суперечить положенням статті 238 Господарського процесуального кодексу України, які визначають вимоги до змісту рішення суду.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що представник позивача адвокат Спиридонов О.В. не обмежений у повноваженнях на вчинення дій від імені позивача, зокрема, на подання заяви про відмову від позову. При цьому, наслідки прийняття судом відмови від частини позовних вимог та закриття провадження в цій частині, як зазначив представник позивача у заяві від 19.06.2020, стороні позивача відомі та зрозумілі.
Враховуючи вищенаведене, за наявності у матеріалах справи вказаної заяви позивача про відмову від частини позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 65 673,27 грн.
У даному випадку суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору в частині стягнення основної заборгованості.
Колегія суддів, натомість, розглянувши заяву позивача від 19.06.2020, яка безпідставно не була взята до уваги судом першої інстанції, приймає відмову позивача від позову та доходить висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 65 673,27 грн підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
У позовній заяві позивачем також були заявлені до стягнення з відповідача 2 411,75 грн 12% річних та 4 881,81 грн пені за порушення грошових зобов'язань зі своєчасної оплати отриманого товару. Позовні вимоги у цій частині позивачем підтримувались.
Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 5.3. Договору сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 відсотків річних від простроченої суми.
Колегія суддів, враховуючи, що позивачем було доведено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасного здійснення оплати за поставлений товар, перевіривши наданий позивачем розрахунок 12% річних, вважає його арифметично вірним, а позовні вимоги у цій частині такими, що підлягають задоволенню на суму 2 411,75 грн, висновки суду першої інстанції із приводу чого є обґрунтованими.
Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами пункту 5.2. Договору в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів вважає його арифметично вірним, а позовні вимоги у цій частині такими, що також підлягають задоволенню на суму 4 881,81 грн, висновки суду першої інстанції із приводу чого є обґрунтованими.
Відповідач в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції розглянути можливість зменшення розміру неустойки згідно статті 551 Цивільного кодексу України, наголошуючи, що уповноваженим представником відповідача з невідомих йому причин у відзиві на позовну заяву не було заявлено клопотання про зменшення суми штрафних санкцій за договором.
Із цього приводу колегія суддів зазначає, що у суду апеляційної інстанції відсутні наразі підстави для розгляду клопотання про зменшення суми штрафних санкцій за договором на стадії апеляційного провадження, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції та недоведеність відповідачем суду об'єктивної неможливості (яка не залежала від волі відповідача) заявити клопотання про зменшення суми штрафних санкцій за договором в суді першої інстанції.
Сплату 2 411,75 грн 12% річних та 4 881,81 грн пені станом на дату прийняття оскарженого рішення відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим.
Також позивач просив місцевий господарський суд про стягнення на його користь з відповідача 12 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.
Вказані вимоги позивача були задоволені судом першої інстанції та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 12 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.
В апеляційній скарзі відповідача наголошує, що витрати на правову допомогу, заявлені позивачем до стягнення та задоволені судом першої інстанції, є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значної юридичної і технічної роботи, адже адвокат був обізнаним про те, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, їх стягнення з Фізичної особи-підприємця Баса В.М. становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Відповідач в апеляційній скарзі (аналогічні вимоги були заявлені у відзиві на позовну заяву) просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 12 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката та відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на наступне.
Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Колегією суддів встановлено, що позивач, подаючи до суду позовну заяву, навів в останній попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем були долучені до позовної заяви належні та допустимі докази, а саме - договір №1/01/04/2020 про надання правової (правничої) допомоги від 01.04.2020, укладений між позивачем та адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем, додаткову угоду до даного договору від 01.04.2020, опис наданих послуг за договором на суму 12 000,00 грн, а також платіжні доручення №412 від 07.04.2020 на суму 2 160,00 грн, №411 від 07.04.2020 на суму 180,00 грн та №413 від 07.04.2020 на суму 9 660,00 грн, тобто на загальну суму 12 000,00 грн.
Згідно пункту 1.1. додаткової угоди до договору №1/01/04/2020 про надання правової (правничої) допомоги від 01.04.2020 розмір винагороди адвоката за надання послуг становить 12 000,00 грн.
В описі наданих послуг за договором відображені дії, які вчинялися адвокатом у порядку позовної роботи в рамках господарського спору у справі №910/4975/20, а саме:
- вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору (1,5 год.) -1 800,00 грн;
- вивчення та аналіз чинного законодавства України, яким врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи (1 год.) - 1 200,00 грн;
- вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносини (0,5 год.) - 600,00 грн;
- підготовка та подання до суду позовної заяви з розрахунками (7 годин) - 8 400,00 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вищевказані докази є достатніми та підтверджують факт понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу у справі на зазначену ним суму.
Дослідивши доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що судові витрати на правничу допомогу, заявлені позивачем, є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, колегія суддів зазначає, що такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача, не підтверджених жодними доказами, у той час, як позивачем доведено обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість.
Судом встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін. Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано факт виконання адвокатом позивача усього обсягу послуг, перелічених в описі.
За наведених обставин, колегія суддів, враховуючи рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, дійшла висновку, що позивачем надано належні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі у розмірі 12 000,00 грн, що, на переконання колегії суддів, є розумним розміром витрат позивача на послуги адвоката у даній справі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту вищенаведених норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів в обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
З урахуванням того, що позивачем було подано заяву про відмову від частини позовних вимог у зв'язку з їх задоволенням відповідачем після пред'явлення позову, враховуючи заяву позивача про покладення судових витрат на відповідача (том 1, а.с. 115), суд доходить висновку, що відповідно до вимог статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід покласти на відповідача в повному обсязі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.
Відповідно до частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За змістом статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
За змістом частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, оскільки судом було допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору в частині стягнення основного боргу, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у даній справі є таким, що підлягає зміні, а провадження у справі №910/4975/20 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» до Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича про стягнення основного боргу в сумі 65 673,27 грн закриттю. В іншій частині позовні вимоги були задоволені судом правомірно.
Водночас, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича такою, що не підлягає задоволенню.
Судові витрати за подання апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 231, 238, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/4975/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/4975/20 змінити.
Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/4975/20 викласти у наступній редакції:
«Закрити провадження у справі №910/4975/20 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» до Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича про стягнення основного боргу в сумі 65 673,27 грн.
В іншій частині позовні задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Баса Валентина Миколайовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» (02222, м Київ, вул. Закревського, 16, код ЄДРПОУ 37141112) 4 881 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн 81 коп. пені, 2 411 (дві тисячі чотириста одинадцять) грн 75 коп. 12% річних, 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви».
Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.
Матеріали справи №910/4975/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді В.В. Куксов
І.А. Іоннікова