н.п.2/599/592/2020
Справа № 599/1519/20
"28" вересня 2020 р.
Зборівський районний суд Тернопільської області
в складі головуючого судді Іваницького О.Р.,
при секретарі Сеньківській З.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Зборів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу дійсним, поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернувся до суду із вище зазначеним позовом. Позивач посилається на те, що, 23 вересня 2012 року він з відповідачкою зареєстрували шлюб у відділі РАЦС Золочівського районного управління юстиції Львівської області. В шлюбі, 13 листопада 2018 року придбали автомобіль Renault Megane, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Автомобіль придбано в ОСОБА_3 . Договір купівлі продажу оформлено розпискою та генеральною довіреністю строком на два роки, що в подальшому мало б дати юридичну можливість перереєструвати за новим власником. В грудні 2019 року відповідач ОСОБА_2 поставила вимогу продати автомобіль, а виручені кошти витратити на розвиток її підприємницької діяльності в сфері надання послуг, зокрема ремонту перукарського салону. Також вона заявила, що автомобіль є її особистою власністю, оскільки придбаний за кошти її батьків. Дані обставини змусили його звернутися до суду за захистом своїх прав, оскільки майно набуте в шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. Він компенсував відповідачці Ѕ частину вартості майна, в зв'язку з чим просить визнати за ним право на цілу частку майна.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та зіслався на обставини викладені в позові.
ОСОБА_2 позовні вимоги визнала про що подала відповідну заяву.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, проте суд вважає, що достатньо доказів для слухання справи в його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Ст.ст. 328, 334 ЦК України передбачають, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Судом встановлено, що 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 автомобіль Renault Megane, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Договір купівлі продажу оформлено розпискою та генеральною довіреністю строком на два роки. Відповідно до укладеного договору позивач сплатив домовлену суму і майно йому передано в користування. При таких обставинах враховуючи, що виконано всі умови договору купівлі-продажу суд вважає, що даний договір слід визнати дійсним.
Щодо позовних вимог в частині поділу майна подружжя, суд виходить з наступних обставин.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
У пункті 25 вказаної постановиПленуму Верховного Суду України роз'яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сторони визнали, що дане майно є їх спільною сумісною власністю подружжя. Також враховуючи, що згідно заяви ОСОБА_2 їй компенсовано половину вартості майна, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню та за ОСОБА_1 слід визнати право власності на цілу частку нерухомого майна.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.60, 69-71 СК України, суд,
Позов задовольнити.
Договір купівлі продажу автомобіля Renault Megane, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 укладений 13 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнати дійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль Renault Megane, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 .
Рішення може бути оскаржено до Тернопільської апеляційного суду через Зборівський районний суд протягом 30 днів.
Суддя Зборівського
районного суду Іваницький О.Р