Справа № 357/9149/20
1-кс/357/1936/20
18 вересня 2020 року Слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_3 про арешт майна, у кримінальному провадженні №12019110030002456 від 29.08.2019, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 358, ч.2,3,4 ст. 190 КК України, -
До Білоцерківського міськрайонного суду надійшло клопотання старшого слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна, у кримінальному провадженні №12019110030002456 від 29.08.2019, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 358, ч.2,3,4 ст. 190 КК України.
Клопотання обґрунтоване тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що в період часу з квітня 2017 року до січня 2018 року громадянин ОСОБА_5 працював у приватного підприємця ОСОБА_6 , однак останній у січні 2018 року без пояснення причин звільнив заявника, не виплативши в повному обсязі заробітну плату, що у подальшому і стало причиною для звернення ОСОБА_5 з позовом до суду. В ході розгляду цивільної справи, ОСОБА_7 надав до суду копії відомостей про отримання заробітної плати, з яких вбачалося, що ОСОБА_5 отримав заробітну плату в повному обсязі, відмовившись надати оригінали документів.
Також було встановлено, що у липні 2016 року, громадянка ОСОБА_8 надала в борг громадянину ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 10000 доларів США, які останній обіцяв повернути через 6 місяців, однак у вказаний строк не повернув, у подальшому почав уникати зустрічей. Грошові кошти ОСОБА_7 позичав на розвиток бізнесу.
У подальшому, у січні 2018 року, до ОСОБА_8 звернувся ОСОБА_6 з пропозицією повернути борг у сумі 10000 доларів США, однак при умові позики йому на один грошових коштів в сумі 3000 доларів США , нібито для виведення з обігу фірми основної суми боргу на що ОСОБА_8 погодилася, передавши йому грошові кошти в сумі 3000 доларів США, однак ОСОБА_7 в результаті грошові кошти не повернув, перестав виходити на зв'язок.
Також було встановлено, що 09.06.2016, ОСОБА_6 звернувся до громадянки ОСОБА_9 з проханням дати йому в борг грошові кошти в сумі 5000 доларів США строком на пів року, до 01.01.2017, нібито на лікування дружини. ОСОБА_9 погодилася, оскільки хотіла допомогти ОСОБА_10 у життєвій ситуації та була впевнена в тому що борг буде повернуто, оскільки ОСОБА_7 , як вона вважала займався прибутковим бізнесом та мав змогу розрахуватися з нею. У подальшому, в обумовлений строк ОСОБА_7 грошові кошти не повернув, як і не повернув їх до моменту звернення у березні 2020 року ОСОБА_11 до поліції.
Також встановлено, що у серпні 2017 року, ОСОБА_6 звернувся до громадянина ОСОБА_12 з приводу позики грошових коштів на розвиток бізнесу, строком на один рік, до 10.08.2018 року. ОСОБА_12 погодився позичти ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі, якому він просив та надав йому в позику грошові кошти в сумі 32000 доларів США, які у строк до 10.08.2018 ОСОБА_7 не повернув, постійно відтягував строк виконання своїх зобовязань, зрештою почав уникати зустрічей з ОСОБА_12 , відповідати на дзвінки.
Також встановлено, що у січні 2018 року, ОСОБА_6 звернувся до громадянина ОСОБА_13 з приводу позики грошових коштів на розвиток бізнесу, строком на два роки, до 01.01.2020 року. ОСОБА_13 погодився позичти ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі, якому він просив та надав йому в позику грошові кошти в сумі 50000 доларів США, які той у строк до 01.01.2020 ОСОБА_7 та у подальшому не повернув, постійно відтягував строк виконання своїх зобовязань, зрештою почав уникати зустрічей з ОСОБА_13 , відповідати на дзвінки.
Також встановлено, що у травні 2019 року, ОСОБА_6 звернувся до громадянки ОСОБА_14 , з приводу позики грошових коштів в сумі 50 000 доларів США, на розвиток бізнесу, строком на один рік. ОСОБА_14 погодилася надати ОСОБА_10 в позику грошові кошти, однак у значно меншорму розмірі та надала йому позику у розмірі 15000 доларів США, строком на один рік. У подальшому, у серпні 2019 року, ОСОБА_7 повторно звернувся до ОСОБА_14 з проханням надати йому в позику додатково грошові кошти в сумі 18000 доларів США, остання погодилася, надала відповідну позику ОСОБА_6 , взявши грошові кошти у своєї матері ОСОБА_15 . У подальшому, ОСОБА_6 у встановлений строк та у подальшому грошові кошти не повернув, постійно відтягував строк виконання своїх зобов'язань, зрештою почав уникати контактів з ОСОБА_14 , відповідати на дзвінки.
Таким чином, встановлені в ході проведення досудового розслідування обставини, дають підстави вважати, що ОСОБА_16 діяв з прямим умислом на заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману, під приводом позики грошових коштів, не маючи наміру та можливостей виконувати свої зобов'язання.
Окрім того, як вбачається зі звернення по епізоду заволодіння грошовими коштами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , з метою приховуаання своїх доходів, оплату за продані товари отримує на карткові рахунки, що належать його синам, а саме : картковий рахунок № НОМЕР_1 емітований в ПАТ КБ «Приват Банк» на ім'я ОСОБА_17 , картковий рахунок № НОМЕР_2 емітований в ПАТ КБ «Приват Банк» на ім'я ОСОБА_18 .
З огляду на зазначене, вказані карткові рахунки, використовуються з метою отримання прихованого прибутку. Також, на даний час, на вказаному рахунку, можуть зберігатися грошові кошти отримані злочинним шляхом, що являють собою предмет вчинених злочинів, а тому відповідають вимогам ст. 98 КПК України, а саме є такими, що можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні.
В судове засідання слідчий не з'явився, надав до суду заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримав в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст. 172 КПК України розгляд клопотання здійснювався без виклику власника майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Слідчий суддя, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, враховуючи доводи слідчого на які останній посилається в клопотанні, прийшов до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1,2,3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов'язує необхідність у накладенні такого арешту, з метою можливого збереження речових доказів.
Слідчий суддя зазначає, що слідчим у клопотанні не доведено, що вищевказане майно на яке слідчий просить накласти арешт, а саме картковий рахунок № НОМЕР_2 відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» код ЄРДПОУ 14360570, який розташований за адресою: м. Київ вул. Грушевського, 1Д, що належить ОСОБА_18 , є знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші предмети, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий суддя звертає увагу, що слідчий в обґрунтування клопотання зазначає: «…оплату за продані товари отримує на карткові рахунки, що належать його синам, а саме : картковий рахунок № НОМЕР_1 емітований в ПАТ КБ «Приват Банк» на ім'я ОСОБА_17 , картковий рахунок № НОМЕР_2 емітований в ПАТ КБ «Приват Банк» на ім'я ОСОБА_18 .», тобто грошові кошти, що можуть зберігатися на вказаному рахунку не являють собою предмет вчинення злочину, не були набуті кримінально протиправним шляхом, а тому не відповідають вимогам ст. 98 КПК України.
Слідчий суддя за таких обставин не вбачає законних підстав для задоволення клопотання.
Відповідно до ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно з ст. 371 ч. 3 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 132, 170-173, 371, 372 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_3 про арешт майна, у кримінальному провадженні №12019110030002456 від 29.08.2019, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 358, ч.2,3,4 ст. 190 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддяОСОБА_1