Справа № 288/782/20
Провадження № 2/288/285/20
29 вересня 2020 року смт. Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Рудник М. І.,
з участю секретаря судових засідань - Франчук Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (далі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою в якій вказує, що ОСОБА_1 (далі - відповідач) з метою отримання банківських послуг підписала заяву № б/н від 08 липня 2015 року.
14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічне Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК».
Відповідач при підписанні анкети - заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Формулярами та стандартними формами є саме: «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на сайті банку.
Виконання відповідачем Договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку (номер та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримання картки).
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2300,00 гривень.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь -якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Власник карткового рахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою виникнення Овердрафту (п. 1.1.1.6.3 Договору).
У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг або «Тарифів», клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4. Договору.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме: згідно до п. 2.1.1.12.3 погашення кредиту - поповнення карткового рахунку держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх банком на картковий рахунок держателя, атак само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору.
Таким чином, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу. Проценти від суми неповернутого в строк кредиту. Які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: - 86,4% - для картки «Універсальна»; - 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. В порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого її заборгованість станом на 29 квітня 2020 року складає 68 673 гривні 30 копійок.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 липня 2015 року в розмірі 68 673 гривні 30 копійок та понесені судові витрати. Надав до суду клопотання в яких просив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника банку, позов підтримує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі.
Представник відповідача 07 вересня 2020 року на адресу суду надав пояснення /а.с. 107-115/, в яких просить відмовити в задоволенні позову.
В судове засідання 29 вересня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 не з'явився, надав до суду заяву в якій просив судове засідання проводити без участі представника відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечує.
Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 вересня 2020 року визнано обов'язковою явку представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в судове засідання для дачі пояснень та з'ясування всіх обставин по справі. Проте, представник позивача в судове засідання не з'явився.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надійшло, відповідно до положень частини п'ятої статті 279 ЦПК України, тому суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Справу судом розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, згідно з вимогами статтями 274-279 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено 08 липня 2015 року кредитний договір № б/н, на підставі якого відповідач підписала анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, про що свідчить її підпис у вказаній анкеті - заяві, наведені обставини підтверджуються анкетою - заявою від 07 серпня 2015 року.
У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця анкета - заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і з Умовами кредитування. Примірник згодна отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту банку.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Відповідно наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 29 квітня 2020 року складає 68 673 гривні 30 копійок, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 24 509 гривень 06 копійок; заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 8 563 гривні 80 копійок; заборгованість по пені - 31 854 гривні 09 копійок; заборгованість по судовим штрафам - 3 746 гривень 35 копійок. Вказана інформація підтверджується також Випискою за договором № б/н станом на 30 квітня 2020 року виданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відносно ОСОБА_1 .
Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , здійснювалась зміна кредитного ліміту.
Довідкою АТ «ПРИВАТБАНК» передбачено, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір за яким їй були надані кредитні картки.
Згідно Статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, Відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТ БАНК» є юридичною особою зареєстрованою в передбаченому Законом порядку.
У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця анкета - заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна контракт», «Універсальна голд» та Витяг з Умов та правила надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08 липня 2015 року заборгованість відповідачки станом на 29 квітня 2020 року складає 68673 гривня 30 копійок, а саме: заборгованість за тілом кредиту 24509 гривень 06 копійок, заборгованість за відсотками 8563 гривень 80 копійок; заборгованість по пені 31854 гривень 09 копійок; заборгованість по судовим штрафам 3746 гривень 35 копійок.
Крім того, у цій анкеті - заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за неустойкою (пенею і штрафами).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 липня 2015 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна контракт», «Універсальна голд» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву- анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17).
Тому підстав у банку для нарахування процентів, штрафу та пені за умовами кредитного договору не було, а тому немає підстав і для їх стягнення.
Крім цього, відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, в редакції чинній на час укладення договору, а не тій, яка надана позивачем, для надання послуг Банк видає Клієнту картку, її вид визначений у Пам'ятці Клієнта/Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якого Клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання Карти, зазначена в Заяві. Договір укладається терміном на п'ять років. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не відмовилася від договору, він продовжується на такий же термін.
Таким чином, датою укладання договору є дата видачі картки, зазначена в заяві, а не підписання заяви, однак в заяві відсутні посилання на отримання картки та її виду, номеру та інших особливостей. А тому позивачем не підтверджено обставину укладення даного договору.
Проте на підтвердження видачі картки за кредитним договором від 08.07.2015 року, позивач надає довідку, примірник відповідача не підписаний, про кількість виданих кредитних карток за договором, а саме: номер НОМЕР_1 , дата відкриття 15.08.2014 року, термін дії до 08/18, а також картку номер НОМЕР_2 , дата відкриття 04.08.2016 року, термін дії 10/18 /а.с. 20/.
Таким чином перша картка за кредитним договором відкрита ще 15.08.2014 року, що майже за рік до укладення договору, вказаного в позовній заяві - 08.07.2015 року, що є недопустимим, і суперечить п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку. Так як картка видається на підставі договору, а не навпаки.
Мало того, що належним доказом видачі картки за кредитним договором, тобто підтвердження факту укладення договору, в даній справі буде саме відмітка в анкеті-заяві про видачу картки, що не може бути підтверджено іншим доказом, а саме: довідкою. Але навіть і інформація, що міститься в довідці також є неприпустима.
Таким чином, позивачем не доведено факту видачі картки на підставі анкети - заяви, а також і факту укладення договору, та видачі на підставі нього коштів.
Надана до суду копія анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 08.07.2015 року не може бути належним доказом укладання кредитного договору, так як в ній не вказано який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до її заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт їй було встановлено, не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше). Вказаний бланк не відповідає бланку Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що міститься в Умовах та правилах надання банківських послуг у ПриватБанку в редакції від 01.07.2015 року.
Крім того, позивач вказує в позовній заяві та розрахунку заборгованості, що у відповідача на підставі договору виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 24509 гривень 06 копійок. В той час, як надає довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача і вказує номер картки НОМЕР_3 , на яку 31.01.2017 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 2300 гривень, а 22.06.2018 року даний ліміт було зменшено до 0.00 гривень. До 31.01.2017 року кредитний ліміт становив 0.00 гривень /а.с. 19/.
Отже, не зрозуміло яке відношення до даної справи має дана картка НОМЕР_3 , якщо згідно довідки про видачу карток за кредитним договором, така картка не видавалась.
Також, не може утворитися заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту в сумі 24509,06 гривень, при встановленому кредитному ліміті 2300 гривень, тому як сума боргу більш як в десять разів перевищує встановлений кредит.
Крім того, згідно розрахунку заборгованості, перші витрати кредитних коштів за кредитним договором здійснюється ще 18.11.2016 року, і всього п'ять разів до встановлення кредитного ліміту, що свідчить про введення позивачем суд в оману.
Також позивач вказує в позовній заяві та розрахунку заборгованості, що у відповідача на підставі договору виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 24509 гривень 06 копійок. Однак перерахувавши вказані суми в наданому позивачем розрахунку, в колонці «витрати клієнтом кредитних коштів», всього складають в підсумку 19293 гривні 16 копійок, що аж ніяк не відповідає сумі вказаній позивачем в позовній заяві. Повернена сума відповідачем складає, згідно наданого розрахунку позивача, 17387 гривень 24 копійки.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь за кредитним договором заборгованість за відсотками нараховані на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, в сумі 8563 гривні 80 копійок.
В позовній заяві обґрунтовуючи нарахування процентів позивач вказує, що «В редакції Умов та правил, що почала діяти з 01.03.2019 року згідно п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до розрахунку заборгованості позивача вказана процентна ставка в розмірі 84%, а також окремо і 3,5%.
Дане вказує на те, що посилання на ст. 625 ЦК України позивачем у своєму позові, вказує на розмір процентів визначений Умовами та правилами надання банківських послуг Приватбанку, зокрема в п. 2.1.1.2.12., нібито погоджений сторонами договору. Хоча вказане також не обумовлювалось сторонами під час підписання договору.
Тому вказані в позовній заяві відсотки розраховані нібито згідно ст. 625 ЦК України (три відсотка річних), відношення до цього не мають, а розраховані згідно умов договору, та ще й на суму, заборгованості за кредитним договором на суму 24 509,06 гривень, яка також не відповідає дійсності.
Крім того, станом на 01.03.2019 року, строк дії обох кредитних карток, виданих нібито на підставі даного договору, закінчився.
Також незрозумілим поняттям в позовній заяві та розрахунку, без посилань на норми Закону та/або договору, є заборгованість за тілом кредиту 24 509,06 гривень та заборгованість за простроченим тілом кредиту 24 509,06 гривень, чим відрізняється прострочене тіло кредиту від непростроченого, суду роз'яснень не надано.
Отже, відсутність такого поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» позбавляє позивача можливості покладати на споживача банківських послуг відповідальність по їх сплаті, оскільки при цьому буде порушуватись принцип юридичної (правової) визначеності, який визначає якість законодавства, однозначність та точність формулювання правових норм.
В даному випадку банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред'явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення.
Крім того, під час розгляду цивільної справи № 288/721/19 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банком було надано виписку по рахунку за кредитними картками номер НОМЕР_1 та номер НОМЕР_2 , сума заборгованості за якими значно відрізняється від суми, яка вказана в наданому розрахунку та виписці по рахунку в даній справі, а саме: 44 гривні 80 копійок за карткою номер НОМЕР_1 , та 376 гривень 02 копійки за карткою номер НОМЕР_2 , що також ставить під сумнів правильність нарахування боргу позивачем в даній справі. Крім цього вказано, що дані кредитні картки, є складовою основного рахунку НОМЕР_4 , і сума витрат за картками в даній виписці вказана за період з 01.01.1999 року по 17.06.2019 року. Судом надано правову оцінку даному доказу при прийнятті рішення, яке набрало законної сили.
Примірники розрахунку заборгованості та виписки по рахунку відповідача теж не підписані уповноваженою особою.
Як вбачається з рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено стягнути 113084,39 гривень заборгованості за кредитним договором укладений 29 серпня 2013 року та 1790,48 гривень судового збору.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України, визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Крім того, у цій анкеті - заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua. ) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (08 липня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 червня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті - заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17).
Крім того, суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 липня 2015 року шляхом підписання анкети -заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Також суд зазначає, що відповідно до положень статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України, має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
Керуючись статями 1, 3, 12, 207, 509, 525-527, 530, 549, 551, 598-599, 610 - 612, 615, 625, 626, 629, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України; статями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 130, 133, 141, 211, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України; суд, -
В задоволенні позову Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Попільнянського
районного суду М. І. Рудник