29 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 807/259/16
адміністративне провадження № К/9901/4955/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №807/259/16
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області
про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Калинич Я.М.)
і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Макарика В.Я., суддів Большакової О.О., Глушка І.В.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2016 року звернулася з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі - «РВ Фонду держмайна по Закарпатській області»), в якому, з урахуванням уточнень, наданих 16 червня 2017 року, просила стягнути з відповідача на її користь:
- невиплачену заробітну плату на загальну суму: 1040,14 грн, яка складається з: 448,35 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 січня до 1 лютого 2016 року у зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі і 591,79 грн недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого 2016 року до набрання рішенням суду законної сили із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі: 89,67 грн.
В обґрунтування позову в частині компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 вказує, що відповідач не доплатив їй 591,79 грн такої компенсації, оскільки обрав неправильний алгоритм розрахунку суми цієї компенсації, а саме: застосував дванадцятимісячний період (згідно пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100»), який передував звільненню позивачки і який є часом її вимушеного прогулу. Натомість ОСОБА_1 вважає, що РВ Фонду держмайна по Закарпатській області повинен був обрати для розрахунку компенсації за невикористану відпустку дванадцятимісячний період, протягом якого позивачка фактично працювала, тобто за період з листопада 2013 року до жовтня 2014 року (у листопаді 2014 року ОСОБА_1 була поновлена на роботі за рішенням суду).
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 січня до 1 лютого 2016 року у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі, то ОСОБА_1 вказує, що 25 січня 2016 року відповідач протиправно поновив її на тимчасовій, а не постійній посаді, а з наказом від 26 січня 2016 року про поновлення на постійній посаді вона ознайомилася лише 29 січня 2016 року. Тому вважає, що має право на оплату вимушеного прогулу в сумі: 448,35 грн на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») за 5 днів, а саме: з 25 до 29 січня 2016 року включно.
У зв'язку з тим, що вказані суми компенсації за невикористану відпустку і за час вимушеного прогулу через несвоєчасне поновлення на роботі відповідач не виплатив їй у день звільнення - 1 лютого 2016 року, то ОСОБА_1 вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 КЗпП України за період з моменту звільнення до дня набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа за позовом ОСОБА_1 до РВ Фонду держмайна по Закарпатській області з указаним предметом позову розглядалася судами неодноразово.
Так, у квітні 2016 року позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача:
- невиплаченої заробітної плати, з урахуванням уточнень позовних вимог, наданих у травні 2016 року, на загальну суму: 1761,48 грн (складається з: 537,96 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 до 1 лютого 2016 року у зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі; 823,36 грн недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку; 400,16 грн надбавки в розмірі 30% за жовтень і листопад 2014 року);
- середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого 2016 року до набрання рішенням суду законної сили із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі: 89,67 грн.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 :
- суму невиплаченої заробітної плати при звільненні у розмірі: 400,16 грн;
- розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі: 1036,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмов.
Щодо заробітної плати у розмірі: 400,16 грн, то відповідач визнав ці позовні вимоги і суди їх задовольнили як обґрунтовані. Стосовно інших вимог суди дійшли таких висновків: (1) РВ Фонду держмайна по Закарпатській області обрав правильний алгоритм розрахунку суми компенсації позивачці за невикористану відпустку, а тому вона має право лише на суму в розмірі: 1956,41 грн, яку відповідач і виплатив; (2) РВ Фонду держмайна по Закарпатській області вжив усіх необхідних заходів щодо поновлення позивачки на роботі вчасно, проте вона не погодилася із наказом від 25 січня 2016 року, яким її поновлено тимчасовій посаді, а у період з 26 січня до 1 лютого 2016 року була відсутня на роботі, на зв'язок не виходила, тому копію наказу від 26 січня 2016 року про поновлення на постійній посаді отримала поштою 29 січня 2016 року. Викладені обставини, на переконання судів, підтверджують необґрунтованість позовних вимог в частині середнього заробітку за несвоєчасне поновлення на роботі.
Вказані судові рішення переглянув Вищий адміністративний суд України і ухвалою від 17 травня 2017 року залишив їх без змін у частині стягнення 400,16 грн невиплаченої заробітної плати (30% надбавки за жовтень, листопад 2014 року). Однак суд касаційної інстанції скасував вказані рішення у частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі: 1036 грн і відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення 537,96 гривень середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2016 року до 1 лютого 2016 року у зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі та 823,36 гривень недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку, а справу у цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала Вищого адміністративного суду України у частині позовних вимог, справу в яких направлено на новий розгляд, мотивована тим, що: (1) надаючи оцінку правомірності розрахунку відповідачем суми компенсації за невикористану відпустку, суди послалися на формулу, визначену пунктом 7 Порядку №100, проте не здійснили відповідного розрахунку на підставі цієї формули, не встановили число календарних днів відпустки, за які вона має право на компенсацію, конкретний період для розрахунку; (2) суди не звернули увагу на те, що 25 січня 2016 року позивачка була поновлена не на тій посаді, з якої була незаконно звільнена (оскільки відповідач поновив її на тимчасовій посаді), а отже приступити до виконання своїх обов'язків вона могла лише після видачі відповідного наказу, доведеного їй під підпис, чого відповідач вчасно не зробив; (3) суди дійшли передчасного висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 1036 гривень, оскільки частина позовних вимог у цій справі розглянута судами без з'ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і правильність такого вирішення може вплинути на розмір вказаної виплати.
Крім того, Вищий адміністративний суд України зауважив, що вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи позивачки про те, що на розмір такого стягнення також впливають невиплачені їй на час звільнення кошти на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року, які мали бути їй виплачені відповідачем при звільненні 1 лютого 2016 року, а не після цієї дати, що свідчить про неповний розрахунок на день звільнення.
Після надходження справи до суду першої інстанції для нового розгляду позивачка зменшила позовні вимоги в частині сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу за несвоєчасне поновлення на роботі з 537,96 грн до 448,35 грн і недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку з 823,36 грн до 591,79 грн.
За результатами нового розгляду Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалив постанову від 26 липня 2017 року, якою позов ОСОБА_1 задовольнив, стягнув з відповідача на її користь:
- невиплачену заробітну плату на загальну суму: 1040,14 грн (448,35 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за несвоєчасне поновлення на роботі і 591,79 грн недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку);
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого до 26 липня 2017 року у розмірі: 33177,90 грн.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 вересня 2017 року змінив постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року в частині стягнення з РВ Фонду держмайна по Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого 2016 року до 26 липня 2017 року у сумі: 33177,90 грн, виклавши в наступній редакції: «Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого 2016 року до 26 липня 2017 року у сумі: 33177, 90 грн без урахування всіх обов'язкових платежів та зборів, які підлягають вирахуванню із заробітку».
Вказані судові рішення мотивовані тим, що: (1) середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислений судом у зв'язку з поновленням позивачки на роботі (постанова Закарапатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15) не може бути взятий для обрахунку компенсації за невикористану відпустку, оскільки згідно підпункту «е» пункту 4 Розділу ІІІ Порядку №100 середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою, а тому не входить в розрахунок середньої зарплати для визначення сум компенсації за невикористану відпустку. Відтак суди погодилися з доводами ОСОБА_1 про необхідність застосування для обрахунку вказаної компенсації періоду з листопада 2013 року до жовтня 2014 року, тобто за фактично відпрацьований позивачкою час до моменту її звільнення у листопаді 2014 року, що є підставою для стягнення на її користь 591,79 грн недоплачених коштів компенсації за невикористану відпустку; (2) згідно наданого відповідачем розрахунку заробітної плати позивачки РВ Фонду держмайна по Закарпатській області не оплатив їй дні роботи з 25 до 29 січня 2016 року включно, а тому ОСОБА_1 має право на середній заробіток за п'ять днів у сумі: 448,35 грн; (3) за період з 1 лютого 2016 року (день звільнення) до 26 липня 2017 року (дата постанови суду першої інстанції за результатами нового розгляду) позивачка має право на 33177,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (370 днів х 89,67 сердньоденного заробітку, встановленого постановою Закарапатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі РВ Фонду держмайна по Закарпатській області, вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 в сумі: 89,67 грн середнього заробітку за 25 січня 2016 року (час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі) і 977,87 грн середньоденної заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо порушення судами матеріального права відповідач вказує на таке:
- суди не врахували, що згідно статті 2 Закону України «Про державну службу» відповідач поновив позивачку на рівнозначній посаді, а отже прийняття 26 січня 2016 року наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі в силу роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у постанові від 6 листопада 1992 року №9, є належним виконанням постанови Закарапатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15. Відтак позивачка має право на оплату середнього заробітку за несвоєчасне виконання вказаного судового рішення лише за 25 січня 2016 року у розмірі: 89,67 грн;
- суди безпідставно застосували підпункт «е» пункту 4 Розділу ІІІ Порядку №100, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, на думку скаржника, не є компенсаційною виплатою. Натомість суди не застосували положення абзацу четвертого пункту 3 Порядку №100, якими врегульовано особливості обчислення середнього заробітку для виплати компенсації за невикористану відпустку і згідно яких для обчислення цієї компенсації включаються суми вимушеного прогулу працівника;
- стягуючи з відповідача 33177,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суди не застосували принцип співмірності. Оскільки відповідач вчасно не розрахувався з ОСОБА_1 лише в частині суми 89,67 грн, то вважає, що на користь позивачки необхідно стягнути 977,87 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стосовно порушення норм процесуального права, то РВ Фонду держмайна по Закарпатській області вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував надані відповідачем пояснення від 27 вересня 2017 року №10-11-02503 до розрахунку належних позивачці виплат, чим порушив вимоги статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Також скаржник вказує на порушення цим судом вимог частини першої статті 30 КАС України щодо обов'язку суддів заявити самовідвід, оскільки та ж колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, що прийняла оскаржувану постанову від 28 вересня 2017 року у цій справі, постановила ухвалу в іншій справі між цими ж сторонами про скасування наказів за результатами дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу позивачка повністю погоджується з мотивами, викладеними в оскаржуваних судових рішеннях і просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Вищий адміністративний суд України, а також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15 (набрала законної сили 22 лютого 2016 року) визнано протиправним і скасовано наказ РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області від 28 листопада 2014 року №122-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено її на роботі на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області з 29 листопада 2014 року і стягнуто на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2014 року до 22 січня 2016 року в розмірі: 25645,62 грн за виключенням обов'язкових платежів. Також цією постановою стягнуто з РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі: 2500 грн і допущено негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 2017,58 грн.
Наказом начальника РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області від 25 січня 2016 року №5-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року скасовано наказ від 28 листопада 2014 року №122-к «Про звільнення ОСОБА_1 » і поновлено позивачку з 29 листопада 2014 року на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня виходу з відпустки працівника. Наказано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2014 року до 22 січня 2016 року в розмірі: 25645,62 грн за виключенням обов'язкових платежів, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 2017,58 грн, а також моральну шкоду в розмірі: 2500 гривень.
ОСОБА_1 заперечила проти поновлення на тимчасовій посаді, поставивши на вказаному наказі резолюцію: «заперечую поновлення на тимчасову посаду, 25 січня 2016 року, підпис».
Наказом начальника РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області від 26 січня 2016 року №9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року скасовано наказ від 28 листопада 2014 року №122-к «Про звільнення ОСОБА_1 » і поновлено її з 29 листопада 2014 року на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення, наказано виплатити їй кошти, стягнуті вказаним судовим рішенням.
Згідно платіжного доручення №8 від 27 січня 2016 року відповідач виплатив позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць.
Наказом начальника РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області від 1 лютого 2016 року №19-к «Про звільнення ОСОБА_1 » її звільнено із займаної посади з 1 лютого 2016 року за власним бажанням з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 2 Розділу 1 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Розділу ІІІ вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Положеннями абзацу першого пункту 7 Розділу IV Порядку №100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням- відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
За статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
КАС України (як у редакції до 15 грудня 2017 року, так і після) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (статті 72 і 78, відповідно).
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга РВ Фонду держмайна України по Закарпатській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Надаючи оцінку доводам скаржника про належне виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15 шляхом видання наказу від 26 січня 2016 року, Верховний Суд зазначає таке.
Суди встановили, що наказом №5-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15 скасовано наказ від 28 листопада 2014 року №122-к «Про звільнення ОСОБА_1 » і поновлено позивачку з 29 листопада 2014 року на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня виходу з відпустки працівника.
Проте позивачка не погодилася з поновленням на тимчасовій посаді, тому 26 січня 2016 року відповідач видав наказ №9-к, яким поновив її на постійній посаді. Однак 1 лютого 2016 року ОСОБА_1 була звільнена з такої посади за власним бажанням.
Як вірно зауважує відповідач, рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним із дня видання суб'єктом призначення (власником або уповноваженим ним органом) відповідного наказу, який дозволяє особі почати (продовжити) виконувати обов'язки за попередньою посадою.
Аналогічні роз'яснення містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (пункт 34), викладені у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі №21-63а15 і підтверджуються сталою практикою Верховного Суду (наприклад, постанови від 7 лютого 2018 року у справі №825/1047/14, від 22 липня 2020 року у справі №807/909/16, від 28 квітня 2020 року у справі №805/2408/17-а).
Із викладених підстав Верховний Суд також відхиляє доводи позивачки про те, що вона не була вчасно ознайомлена з наказом від 26 січня 2016 року, оскільки це не змінює моменту належного виконання судового рішення відповідачем шляхом видання наказу від 26 січня 2016 року (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі №825/1047/14).
Отже, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що позивачка має право на стягнення середнього заробітку за несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення на роботі лише за один день - 25 січня 2016 року. Оскільки розмір середньоденного заробітку у сумі: 89,67 грн, який був встановлений у справі №807/3/15, суди застосовували під час розгляду цієї справи, а сторони його не оспорювали, то Верховний Суд його враховує.
Відтак ОСОБА_1 має право на стягнення з відповідача 89,67 грн середнього заробітку за затримку виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15 про поновлення на роботі.
Стосовно доводів скаржника про неправильне застосування судами Порядку №100 для визначення алгоритму розрахунку виплаченої позивачці компенсації за невикористану відпустку, Верховний Суд зазначає таке.
Особливості обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки визначено у пункті 2 Розділу І Порядку №100, положеннями якого передбачено, що обчислення середнього заробітку для цієї мети проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Водночас абзацом четвертим пункту 3 Розділу ІІІ цього Порядку визначено, що для обчислення середнього заробітку для оплати компенсації за невикористані відпустки до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток.
Отже, оскільки за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток, то суми, нараховані працівникові за час вимушеного прогулу, включаються до розрахунку середньої заробітної плати за останні 12 місяців перед виплатою компенсації за невикористану відпустку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2018 року у справі №750/9956/17, від 12 червня 2020 року у справі №813/3350/18 та випливає зі змісту постанови від 29 серпня 2019 року у справі №623/5338/15-а.
Відтак Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про помилкове застосування судами положень підпункту «е» пункту 4 Розділу ІІІ Порядку №100 до спірних правовідносин, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу враховується при визначенні розміру середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки.
Порядок розрахунку вказаної компенсації визначений у пункті 7 Розділу IV Порядку №100, згідно якого нарахування виплат компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Оскільки суди не погодилися з доводами відповідача щодо алгоритму розрахунку компенсації за невикористану позивачкою відпустку, то і не встановили таких обставин: суму сумарного заробітку ОСОБА_1 за останні перед виплатою компенсації 12 місяців (з лютого 2015 року до січня 2016 року включно), кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Без встановлення судами у своїх судових рішення вказаних обставин неможливо здійснити розрахунок (перевірити його правильність) суми компенсації за невикористану відпустку, яка належала позивачці до виплати на день її звільнення.
Окрім іншого, РВ Фонду держмайна по Закарпатській області вважає неспівмірним розмір стягнутого судами на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі: 33177,90 грн, оскільки, на його думку, відповідач вчасно не розрахувався з ОСОБА_1 лише в частині 89,67 грн.
Проте Верховний Суд не може повністю погодитися з такими доводами з огляду на таке.
В ухвалі від 17 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи позивача про те, що на розмір такого стягнення також впливають невиплачені їй на час звільнення кошти на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року, які мали були бути їй виплачені відповідачем при звільненні 1 лютого 2016 року, а не після цієї дати, що свідчить про неповний розрахунок на день звільнення.
Однак, незважаючи на те, що Вищий адміністративний суд України звернув увагу на необхідність врахування вказаних обставин, суди їх не встановили і не відобразили у своїх рішеннях, а саме: коли відповідач здійснив виплату позивачці всіх сум, стягнутих постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15.
Також важливе значення для вирішення питання про суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мають обставини того, коли відповідач здійснив виплату позивачці сум: (1) компенсації за невикористану відпустку, яка має обчислюватися відповідно до алгоритму, викладеного у цій постанові; (2) присудженої 30% надбавки за жовтень, листопад 2014 року в розмірі: 400,16 грн. Ці обставини мають бути встановлені судами у судових рішеннях, як і обставини щодо виплати ОСОБА_1 89,67 грн середнього заробітку за несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення на роботі (3).
Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, передбаченої вказаною нормою.
Водночас суди повинні враховувати принцип співмірності під час визначення розміру належної позивачці до виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відступивши від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З викладеного висновується, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення і визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Отже, у справі, що розглядається, може бути застосовано принцип співмірності з огляду на конкретні обставини щодо строку затримки розрахунку при звільненні з позивачкою, враховуючи фактичну виплату кожної з належних їй на день звільнення сум.
Оскільки суд касаційної інстанції в силу статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановити обставини щодо правильності обчисленої відповідачем належної позивачці суми компенсації за невикористану відпустку, а також стосовно дат фактичного розрахунку з нею по всіх, належних їй на день звільнення виплат, то Верховний Суд не може визначити конкретний розмір належної позивачці суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності.
Викладене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили усіх, зібраних у справі доказів, чим порушили принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, визначений статтею 11 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Щодо посилань скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині неврахування наданих відповідачем пояснень від 27 вересня 2017 року №10-11-02503 щодо розрахунку належних позивачці виплат, то Верховний Суд їм оцінки не надає, оскільки ці доводи випливають із незгоди відповідача з тлумаченням апеляційним судом положень Порядку №100, чому Верховний Суд оцінку надав.
Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє доводи РВ Фонду держмайна по Закарпатській області щодо порушення апеляційним судом вимог частини першої статті 30 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки сам факт розгляду однією і тією ж колегією суддів справ з різним предметом, але з однаковими сторонами, не свідчить про упередженість цих суддів.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки суди не встановили всіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, то справу необхідно направити на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 : (1) невиплаченої заробітної плати, яка складається з недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку; (2) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В частині позовних вимог про стягнення на користь позивачки заробітної плати, яка складається з 448,35 грн середнього заробітку за несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення на роботі оскаржувані судові рішення необхідно скасувати і ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 89,67 грн середнього заробітку за несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення на роботі, а у задоволенні іншої частини цих позовних вимог (358,68 грн) відмовити.
Під час нового розгляду суди повинні врахувати викладене у цій постанові, дослідити наявні у матеріалах справи докази і, за необхідності, витребувати додаткові докази і вжити заходів щодо встановлення всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема: відобразити у судовому рішенні всі складові формули розрахунку компенсації за невикористану відпустку; встановити дати виплати відповідачем усіх коштів на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15; дату виплати позивачці компенсації за невикористану відпустку, яка обчислюється відповідно до алгоритму, викладеного у цій постанові; дату виплати їй 30% надбавки за жовтень, листопад 2014 року; дату виплати середнього заробітку за несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення на роботі у розмірі: 89,67 грн. З огляду на вказані обставини судам також необхідно звернути увагу на наявність чи відсутність підстав для застосування принципу співмірності.
Оскільки ОСОБА_1 судовий збір за подання позову не сплачувала, то підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасувати повністю та ухвалити нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (код ЄДРПОУ: 22111310; вулиця Собранецька, 60, місто Ужгород, 88000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15 про поновлення ОСОБА_1 на роботі в сумі: 89,67 грн за один день затримки - 25 січня 2016 року.
У частині стягнення решти грошових коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі №807/3/15 про поновлення на роботі відмовити.
В частині позовних вимог про стягнення недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні адміністративну справу №807/259/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Закарпатського окружного адміністративного суду.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду