28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 400/4198/19
адміністративне провадження № К/9901/22957/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі №400/4198/19 за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним та скасування припису,
І. Суть справи
Арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якому просив визнати протиправним та скасувати винесений Головним територіальним управлінням юстиції у Миколаївській області припис про недопущення повторних порушень від 7 жовтня 2019 року №14.
Миколаївський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 19 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.
Суди встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із винесенням Головним територіальним управлінням юстиції у Миколаївській області припису про недопущення повторних порушень від 7 жовтня 2019 року №14, який не відповідає нормам частини першої статті 106 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пункту 2.12 Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).
Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що обов'язки ліквідатора щодо надання не рідше ніж один раз на місяць комітету кредиторів звіту про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншої інформації на вимогу комітету кредиторів врегульовані Розділом III Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є відповідним етапом ліквідаційної процедури.
Разом з цим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 червня 2010 року зупинено провадження у справі №21-32-2/44-10-2632 до повернення матеріалів справи до господарського суду Одеської області. Відповідне судове рішення на момент перевірки є чинним та у встановленому порядку оскаржено не було.
Отже, зупинення провадження у справі про банкрутство означає зупинення виконання учасниками процедури будь-яких дій, пов'язаних з реалізацією процедур банкрутства, в тому числі й реалізації майна боржника та розгляду кредиторських вимог боржника.
Водночас, апеляційним судом ураховано, що аналогічна скарга на дії ліквідатора була предметом судового розгляду в порядку господарського судочинства по справі №21-32-2/44-10-2632 та ухвалою Господарського суду у Миколаївській області від 16 березня 2020 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
У касаційній скарзі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі №400/4198/19.
Ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, за пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не оскаржуються у касаційному порядку судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції вирішив здійснювати розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі судові рішення не оскаржуються у касаційному порядку, за винятком зазначених вище випадків.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес, або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення для відповідача, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння і застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі №400/4198/19 за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним та скасування припису.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду