29 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 813/2173/17
адміністративне провадження № К/9901/6850/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 813/2173/17
за позовом ОСОБА_1
до Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича
про визнання неправомірними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року (колегія у складі: головуючого судді Мікули О.І., суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,), -
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича щодо відмови у реєстрації за ним, права власності та видачі відповідних свідоцтв на нерухоме майно;
- скасувати постанову Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича № 134/01-16 від 13.06.2017;
- зобов'язати Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича зареєструвати за позивачем, право власності, та видати відповідні свідоцтва на наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м. вартістю 536200,00 грн.; квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м. вартістю 462000,00 грн.; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 61,6 кв.м. вартістю 602000,00 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 13.06.2017 відповідачем було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації та видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, яке не було реалізовано шляхом проведення електронних торгів, в порядку визначеному Міністерством юстиції України - «СЕТАМ», та запропоновано йому набути у власність, як стягувачу. Відмову аргументовано тим, що подані документи не відповідають п.2 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки ним подано всі документи, необхідні і передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 позов задоволено. Визнано неправомірними дії державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича щодо відмови у реєстрації за ОСОБА_1 права власності та видачі відповідних свідоцтв на нерухоме майно. Скасовано постанову державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича №134/01-16 від 13.06.2017. Зобов'язано державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича зареєструвати за ОСОБА_1 право власності, про що видати відповідні свідоцтва на наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м. вартістю 536200,00 грн.; квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м. вартістю 462000,00 грн.; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 61,6 кв.м. вартістю 602000,00 грн.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 у справі №813/2173/17 скасовано, та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що дії Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Р.І. щодо відмови у реєстрації за позивачем права власності та видачі відповідних свідоцтв на нерухоме майно є протиправними, оскільки у відповідача не було підстав, передбачених Законом України "Про нотаріат" та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для відмови проведення такої державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомості та видачі свідоцтв про право власності, тому постанова Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Р.І. № 134/01-16 від 13.06.2017 підлягає скасуванню, а правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання провести державну реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно за ОСОБА_1 .
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що постанова відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії прийнята у зв'язку з невідповідністю актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення п.2 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на конкретне майно, а саме: в акті про те, що прилюдні торги не відбулися, не зазначено дані про правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності боржника на майно: назва правовстановлюючого документа, ким виданий, дата видачі (посвідчення), орган реєстрації, дата та номер реєстрації, що є обов'язковою вимогою для акта державного виконавця про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови і в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
7. Щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дій державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Р.І. щодо відмови у реєстрації за ОСОБА_1 права власності та видачі відповідних свідоцтв на нерухоме майно та зобов'язання відповідача зареєструвати за позивачем право власності на відповідне нерухоме майно, колегія суддів апеляційного суду вважає, що у задоволенні таких необхідно відмовити, оскільки такі є похідними від вчинення нотаріальної дії - видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, так як свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів є відповідно до п.4 ст.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для вчинення реєстраційної дії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. У січні 2018 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
9. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначив про те, що приймаючи оскаржувану постанову, судом апеляційної інстанції фактично позбавлено його права власності на нерухоме майно, яке він отримав внаслідок проведення електронних торгів в порядку, визначеному Міністерством юстиції України - «СЕТАМ».
10. 22.01.2018 у автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстрована вказана касаційна скарга.
11. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2018, визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя (суддя-доповідач) Анцупова Т.О., Гриців М.І., Стародуб О.П.
12. Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018.
13. У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 №787/0/78-19, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2019, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С.Г., суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л. В.
14. Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 28.09.2020.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. З матеріалів справи вбачається, що 11 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали попередні договори купівлі-продажу квартир, посвідчені приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І.М., реєстраційні номери 1485, 1490, 1486, 1488, 1487, 1489.
16. Відповідно до п.1.1. вказаних попередніх договорів ОСОБА_2 у термін до 30 грудня 2009 року зобов'язувався передати у власність позивача шість квартир за №№ 5, 6, 12 , 13 , 14 та 15, відповідно загальними площами: 43,6 кв.м., 40,7 кв.м., 39,3 кв.м., 43,6 кв.м., 40,7 кв.м. та 36,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
17. Згідно з п.5.4. попередніх договорів купівлі-продажу для забезпечення виконання зобов'язання позивач сплатив на користь ОСОБА_2 аванс в розмірі 99 відсотків від вартості об'єктів нерухомості.
18. Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 лютого 2012 року у справі № 2/1324-405/11 задоволено позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 та вирішено стягнути з останнього кошти (аванс за попередніми договорами купівлі-продажу) у розмірі 362785,20 доларів США.
19. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Львівської області від 30 травня 2012 року у справі № 22ц-1390/3223/12 рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 лютого 2012 року у справі № 2/1324-405/11 скасовано в частині стягнення грошових коштів в іноземній валюті та ухвало в цій частині нове рішення, яким стягнено на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1813927,50 грн.
20. Ухвалою Вищого Спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року у справі № 6-40661св12, рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 лютого 2012 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2012 року залишено без змін.
21. Заочним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року у справі №341/1228/15-ц стягнено на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 1353189,91 грн., три проценти річних від суми боргу в розмірі 167332,50 грн. та судові витрати в розмірі 3654 грн., всього - 1524176,41 грн.
22. 08 лютого 2016 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист № 2/341/541/15 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів у сумі 1524176,41 грн.
23. На виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало зведене виконавче провадження ВП № 52005462 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 3338103,91 грн.
24. Внаслідок вжиття заходів примусового виконання рішень судів передано на реалізацію, шляхом проведення електронних торгів, у порядку визначеному Міністерством юстиції України - "СЕТАМ" нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , в тому числі: 1) квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м. - 766000,00 грн.; 2) квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м. - 660000,00 грн.; 3) квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 61,6 кв.м. - 860000,00 грн.
25. За наслідком проведення третіх електронних торгів, призначених на 30 травня 2017 року реалізація вищезазначеного нерухомого майна не відбулась у зв'язку з відсутністю учасників таких торгів.
26. 30 травня 2017 року державним виконавцем, листом № 02.1-31/1221/В-8/4944, в порядку ст.61 Закону України "Про виконавче провадження" запропоновано позивачу залишити за собою вказане нерухоме майно.
27. 31 травня 2017 року ОСОБА_1 надав письмову згоду на залишення за собою зазначеного нерухомого та нереалізованого майна за ціною третіх електронних торгів.
28. 01 червня 2017 року супровідними листами № 02.1-31/1221/В-8/5026 та № 02.1-31/1221/В-8/5027 державним виконавцем оформлено та надано позивачу постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, про що було складено та затверджено відповідні акти.
29. 12 червня 2017 року позивач звернувся до державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Р.І. з заявою про вчинення нотаріальної та реєстраційної дії, а саме: зареєструвати за ним право власності, про що видати відповідні свідоцтва на наступне нерухоме майно: 1) квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м. вартістю 536200,00 грн.; 2) квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м. вартістю 462000,00 грн.; 3) квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 61,6 кв.м. вартістю 602000,00 грн. До заяви долучено оригінали наступних документів: постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення від 01 червня 2017 року, а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м. вартістю 536200,00 грн., прошито та скріплено відтиском круглої печатки на 3 арк.; постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення від 01 червня 2017 року, а саме: квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м. вартістю 462000,00 грн., прошито та скріплено відтиском круглої печатки на 3 арк., постанова та акт про передачу майна стягувану в рахунок погашення від 01 червня 2017 року, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 61,6 кв.м. вартістю 602000,00 грн., прошито та скріплено відтиском круглої печатки на 3 арк.; копії документів: лист Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області № 02.1-31/1221/В-8/4944 від 30 травня 2017 року, заява ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року, лист Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області № 02.1-31/1221/В-8/5026 від 01 червня 2017 року, лист Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області № 02.1-31/1221/В-8/5027 від 01 червня 2017 року, ухвала Трускавецького міського суду від 09 грудня 2016 року у справі № 2-1324-405/11, ухвала Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2017 року.
30. 13 червня 2017 року державним нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевичом Р.І. прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів на квартири АДРЕСА_5 , мотивуючи це тим, що відповідно до п.2 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на конкретне майно в акті про те, що прилюдні торги не відбулися мусить бути зазначено дані про правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності боржника на майно: назва правовстановлюючого документа, ким виданий, дата видачі (посвідчення), орган реєстрації, дата та номер реєстрації; у долучених до заяви ОСОБА_1 актах про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу цих даних не зазначено.
31. Позивач, не погоджуючись з вказаною відмовою, звернувся до суду з даним позовом.
32. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
33. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
34. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
35. За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
36. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
37. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
38. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
39. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
40. Помилковим є застосування ст. 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є державний орган чи юридична особа публічного права, що здійснює функції суб'єкта владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
41. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
42. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
43. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та від 22 січня 2020 року у справі № 826/8592/16.
44. Як убачається з матеріалів справи, спір у дані справі стосується визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно та видачі відповідних свідоцтв, а також зобов'язання відповідача здійснити таку реєстрацію.
45. Позивач фактично обґрунтовує позовні вимоги наявністю у нього права на вищевказане нерухоме майно, а тому вважає, що реєстрація права власності на це саме нерухоме майно порушує його права як власника.
46. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що до апеляційного суду зверталась з апеляційною скаргою особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права та інтереси ОСОБА_3 , та яка вважає, що саме вона є власницею квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м., яку, серед іншого, позивач просить зареєструвати за ним. Вказує, що вона придбала цю квартиру в 2007 року згідно Попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між нею та ОСОБА_2 .
47. Відповідно до змісту статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
48. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) з проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно законодавець пов'язував офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
49. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульований статтею 15 наведеного вище Закону №1952-IV, передбачав, як один з етапів, видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.
50. За визначеннями, які містяться в статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги», результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону, є адміністративною послугою.
51. До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт (частини друга та третя статті 3 Закону України «Про адміністративні послуги»).
52. Тобто предметом розгляду в цій справі є не самі по собі дії Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича щодо надання адміністративної послуги, а результат такої послуги - реєстрація права власності з отриманням документу (свідоцтва про право власності на нерухоме майно), яким підтверджується певний юридичний статус об'єкта нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
53. Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 910/14669/17 (провадження № 12-15гс18).
54. Суди першої та апеляційної інстанцій розглядали цю справу як публічно-правовий спір. Проте з установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що в даному випадку існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
55. Колегія суддів також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 дійшла висновку, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
56. Таким чином, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору. В даному випадку, враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності, а також суб'єктний склад сторін спору, вказаний спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
57. Ураховуючи викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що заявлений спір не є публічно-правовим, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
58. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
59. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
60. Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
61. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
62. Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
63. Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
65. Враховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
66. За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
67. Порядок роз'яснення позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови унормований положенням ч. 1 ст. 239 КАС України в редакції Закону №460-IX. Стаття 239 КАС передбачає саме наслідки закриття провадження у справі, тобто пов'язується із результатом розгляду, в даному випадку, касаційної скарги.
68. Отже, оскільки процесуальні наслідки у вигляді права на подачу заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, виникають у позивача після розгляду касаційної скарги, в цій частині застосуванню підлягають ст. 239 та 354 КАС України в редакції Закону №460-IX.
69. Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви до Верховного Суду, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону № 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.
70. З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевича Руслана Івановича про визнання неправомірними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства, відтак ОСОБА_1 має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко А.Ю. Бучик Л.В. Тацій