28 вересня 2020 року
Київ
справа №1.380.2019.006933
адміністративне провадження №К/9901/22836/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2020 року у справі №1.380.2019.006933 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
4 вересня 2020 року Львівський прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2020 року у справі №1.380.2019.006933.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Верховний Суд вважає за потрібне залишити її без руху.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - “КАС України”) у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 1 березня 2018 року у справі №761/17387/17, від 29 серпня 2019 року у справі №820/375/18, від 21 листопада 2019 року у справі №815/5547/17 та від 9 січня 2020 року у справі №809/1489/16, та про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалі від 17 березня 2020 року №320/1111/19.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Крім того, частина четверта статті 330 КАС України передбачає, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Проте, матеріали касаційної скарги, що надійшли до суду, не містять документа про сплату судового збору. Натомість, скаржник просить врахувати майновий стан Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України і “відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі”.
Частиною першою статті 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може звільнити повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк та перелік суб'єктів, до яких такі умови застосовуються, визначені статтею 8 Закону України “Про судовий збір”.
Так, суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Вищезазначені умови, за наявності яких можливо було б відстрочити чи звільнити повністю або частково від сплати судового збору у скаржника відсутні.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Крім того, суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією з основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку з цим обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення або звільнення від сплати судового збору.
Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя. У справі “Шишков проти Росії” (“Shishkov v. Russia”, заява № 26746/05, п.108-112) Європейський суд з прав людини нагадує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (“Ashingdane v. the United Kingdom”, Заява № 8225/78, п. 57).
З урахуванням викладеного, Верховний Суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.
Підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, позов у цій справі заявлено у 2019 році фізичною особою щодо шістьох немайнових вимог та похідних від них вимог.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” станом на 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 921 грн.
На підставі викладеного, Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України за подання касаційної скарги на рішення суду у спорі з шістьома вимогами немайнового характеру має сплатити 9220 грн 80 коп. (1921 х 0,4 х 200%)*6.
Реквізити для сплати судового збору:
УК у Печерському районі/Печерський район/22030102;
код отримувача ЄДРПОУ: 38004897;
банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;
код класифікації доходів бюджету: 22030102 “Судовий збір (Верховний Суд, 055)”;
призначення платежу: “*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)”.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційна скарга подана після закінчення строку на касаційне оскарження і не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме надання: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) та викладенням відповідних обґрунтувань, і наданням її копій з додатками відповідно до кількості учасників справи; 2) документа про сплату судового збору.
Керуючись статтями 169, 248, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
У задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про відстрочення сплати судового збору відмовити.
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2020 року у справі №1.380.2019.006933 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк є підставою для повернення касаційної скарги скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду