28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 160/9830/18
адміністративне провадження № К/9901/20423/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року
у справі №160/9830/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Менго"
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування постанов і припису,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Менго" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати постанови про накладання штрафу уповноваженими особами відповідача від 22 листопада 2018 року №ДН1753/251/АВ/МГ-ФС/736, №ДНІ753/251/АВ/ІП-ФС/737 та припис про усунення виявлених порушень №ДНІ753/251/АВ/П від 09 листопада 2018 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №160/9830/18 позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №160/9830/18.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року залишено без руху касаційну скаргу відповідача у зв'язку із її невідповідністю вимогам ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до такої не додано документ про сплату судового збору.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вищезазначена ухвала отримана скаржником 27 серпня 2020 року.
На виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху скаржник надав до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку із відсутністю фінансування.
При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору та перелік суб'єктів, до яких таке відстрочення застосовується, обумовлені ст. 8 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини пов'язані з відсутністю коштів призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення від сплати судового збору.
Беручи до уваги обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що заявник у цій ситуації не є суб'єктом, на якого поширюється дія ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" з питання відстрочення сплати судового збору, а отже фактичний склад цієї справи не містить підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень для встановлення іншої, більш пізньої дати сплати судових витрат. Тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання даної касаційної скарги.
Отже, на даний час вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником не виконані.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст. 332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, п. п. 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" №23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (п. 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" №21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" №26737/95).
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантоване п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 30 березня 2020 року у справи №806/2347/18, від 03 квітня 2020 року у справі №520/9017/19 та від 06 квітня 2020 року у справі №522/21480/19.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про відстрочення сплати судового збору.
Відмовити у прийнятті касаційної скарги Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №160/9830/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Менго" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов і припису.
Повернути касаційну скаргу особі, яка її подала.
Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І.В. Желєзний
Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко