вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" вересня 2020 р. Справа№ 910/19729/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Поляк О.І.
Дідиченко М.А.
при секретарі Рибчич А. В.
За участю представників:
від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: Таболін О.С. - адвокат
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2020, повний текст якої складено та підписано 10.08.2020
про відмову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017
у справі № 910/19729/16 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ресурси»
до 1. Публічного акціонерного товариства «Банк Столиця»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «І.С.Інвест»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрметалзабезпечення»
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтернатива Груп»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товарна біржа «Перша Товарна Біржа»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
2. Національний банк України
про визнання недійсними результатів публічних торгів та договору
У жовтні 2016 року ТОВ «Торговий дім «Ресурси» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними:
- результату публічних торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Столиця», проведених 05.01.2015 Товарною біржею «Перша Товарна Біржа» Протокол від 05.01.2015 Лот № 1);
- договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 12.01.2015 між ПАТ «Банк Столиця» та ТОВ «І.С.Інвест».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017, у справі № 910/19729/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У липні 2020 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 за нововиявленими обставинами (а.с. 1-3 т. 3), в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 та винести рішення про задоволення позову з урахуванням нововиявлених обставин.
У заяві Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив про факти протиправності дій ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» при проведенні реалізації прав вимоги за кредитними договорами за заниженою вартістю та визнання ним вини у вчиненому злочині, які встановлені в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 року в справі № 991/2995/19, а саме: факт неналежного виконання ліквідатором ПАТ «Банк Столиця» своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, недоліки звітів про оцінку права вимоги щодо неврахування наявності забезпечень заставами, факт незабезпечення належної оцінки вартості прав вимоги за кредитними договорами № 19/07-К від 19.08.2007 (укладеним з ТОВ «Укрметалзабезпечення») та № 24/07-К від 26.12.2007 (укладеним з ТОВ «Альтернатива Груп»), подальший продаж цих прав вимоги за кредитними договорами під час аукціону від 05.01.2015 та укладення 12.01.2015 договору купівлі-продажу прав вимоги без врахування реальної вартості прав вимоги за договорами про надання кредитів.
Заявник послався на те, що в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 в справі № 991/2995/19 встановлено порушення з боку продавця (ПАТ «Банк Столиця») норм закону при укладенні договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015, яке сталося внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України («Службова недбалість»), ліквідатором ПАТ «Банк Столиця» Онищенко С.К. при підписанні спірного договору, який визнав свою вину, і що внаслідок вказаного злочину державі в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб завдано збитків на суму 29 060 352,13 грн.;
На думку заявника, висновок Господарського суду міста Києва, викладений в рішенні від 16.01.2017 у цій справі, про те, що суду не надано належних та допустимих доказів наявності у будь-якої з сторін договору від 12.01.2015 наміру щодо настання відповідних наслідків, які б порушували інтереси держави та суспільства, підлягає переоцінці з урахуванням обставин, зазначених в ухвалі Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19.
У якості нововиявленого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено факт порушення вимог законодавства України на момент проведення торгів (аукціону) та укладення договору від 12.01.2015, який існував при винесенні судом рішення, однак сторонам та учасникам судового провадження він не міг бути доведений, і який встановлений судовим рішенням - ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19.
Заявник вважає, що висновки Господарського суду міста Києва в цій справі про відмову у задоволенні позовних вимог спростовується фактами та обставинами, встановленими в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, яка набрала законної сили 12.06.2020, що на даний час доведеним є факт недійсності правочину з купівлі-продажу, а оскільки відсутня об'єктивна підстава вважати, що правочин є дійсним, відповідно, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як особа, якій заподіяні збитки, і як учасник судового провадження, заявляє про необхідність перегляду за нововиявленими обставинами Рішення від 16.01.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020, повний текст якої складено та підписано 10.08.2020, у справі № 910/19729/16 відмовлено в задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16, рішення залишено в силі.
Відмовляючи у задоволенні поданої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі, суд першої інстанції, врахувавши, що в основу прийняття рішення про відмову у позові в цій справі судом покладено факт недоведеності позивачем належними та допустимими доказами того, що в результаті проведення спірного аукціону та укладання за його наслідками договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 було порушено права та/або законні інтереси позивача, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування певних способів захисту та є підставою для відмови у позові, дійшов висновку про те, що з огляду на мотиви прийнятого Господарським судом міста Києва рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову, встановлені ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 обставини не можуть бути нововиявленими в розумінні положень статті 320 ГПК України, оскільки врахування цих обставин судом не мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято.
Крім того, суд погодився з висновками Господарського суду міста Києва в рішенні від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 про те, що до господарських договорів, які підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства; що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання наслідків, які порушували б інтереси держави та суспільства; що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у сторін договору купівлі-продажу майнових прав від 12.01.2015 намірів щодо настання таких наслідків, у той час як наявність у ПАТ «Банк Столиця» суми непогашеного рефінансування перед Національним банком України ніяким чином не вказує на наявність наміру відповідача 1 при укладанні спірного правочину порушити інтереси держави; що ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 доказів наявності у будь-якої із сторін договору від 12.01.2015 наміру щодо настання відповідних наслідків, що порушували б інтереси держави та суспільства, встановлено не було.
Також в ухвалі про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення суду у цій справі за нововиявленими обставинами суд зазначив:
- посилання заявника на те, що висновками ухвали Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 у встановленому законом порядку доведено факт недійсності спірного договору від 12.01.2015, не беруться до уваги, оскільки в рамках вказаної кримінальної справи питання щодо недійсності означеного господарського договору не розглядалося та не входило до предмета доказування;
- положеннями п. 2 ч. 2 ст. 320 ГПК України до підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами віднесено встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт вчинення умисних злочинів, які полягають у наданні завідомо неправильного висновку експерта (стаття 384 КК України), завідомо неправдивих показань свідка (стаття 384 КК України), завідомо неправильного перекладу (стаття 384 КК України), фальшивості письмових, речових чи електронних доказів (статті 358, 366 КК України), що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі, в той час як у даній справі заявник посилається на наявність правових підстав для перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 у зв'язку з постановленням Вищим антикорупційним судом України ухвали від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, якою кримінальне провадження № 52019000000000533 від 27.06.2019 закрито та звільнено обвинуваченого від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України, який відповідно до положень КК України може бути вчинено тільки з необережності;
- у частині факту вчинення певного діяння та його вчинення певною особою висновки Господарського суду міста Києва в рішенні від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 не суперечать висновкам ухвали Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, проте в своїй заяві Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить врахувати наслідки такого діяння, якими він вважає заподіяння йому збитків у розмірі 29 060 352,13 грн., у той час як така обставина, як настання негативних наслідків, заподіяння збитків, не визначена законом як преюдиційна, а відтак, підлягає доведенню у загальному порядку, що додатково спростовує відповідні доводи заявника.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16, а відтак і підстав для скасування цього судового рішення.
Не погоджуючись з ухвалою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу повністю та задовольнити заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 та винести рішення суду про задоволення позову з урахуванням заявлених нововиявлених обставин.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорювана ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена господарським судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням ст. 320 ГПК України, ст.ст. 11, 203, 215 ЦК України, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що:
- судом не було враховано майновий інтерес як позивача, так і апелянта, оскільки вказані особи заявляли про порушення вимог законодавства при проведенні аукціону;
- судом першої інстанції порушено вимоги ст. 320 ГПК України, оскільки наявність обставин, про які стало відомо лише у 2020 році, є абсолютною підставою для скасування рішення суду від 16.01.2017, оскільки доводять протиправність дій представника продавця при проведенні торів та свідчать про обґрунтованість доводів позивача про порушення ст. 203 ЦК України при укладенні спірного правочину;
- позиція суду, що не змінились обставини, які свідчать про порушення прав, є такою, що фактично призводить до узаконення протиправності проведених у 2015 році торгів та неможливості судового захисту, оскільки за результатом розгляду заяви апелянта, судом винесено оспорювану ухвалу від 05.08.2020, яка залишає чинним рішення суду від 16.01.2017. У такому разі одночасно існують два судових рішення (рішення від 16.07.2017 та ухвала від 04.06.2020), які мотивовані протилежними між собою висновками. За наявності чинного рішення суду від 16.01.2017, апелянт як учасник провадження не може захистити свої права та самостійно звернутися з вимогами про недійсність аукціону та його наслідків, оскільки з тих саме підстав та предмету справа вже розглядалась;
- після внесення змін до ГПК України (15.07.2017) право на перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами надано також і іншим учасникам справи, які не є стороною. Вказана обставина зумовлює необхідність розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами не лише з точки зору прав позивача у цій справі, а також і з позиції третьої особи (апелянта), порушення прав якої встановлені в ухвалі Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, а відтак, суд першої інстанції формально підійшов до процедури перегляду рішення суду в цій справі за нововиявленими обставинами, зазначивши в якості підстави для відмови лише відсутність порушеного права позивача;
- оспорювана ухвала, яка мотивована лише тим, що у 2017 році суд дослідив відсутність порушення прав позивача щодо предмету спору, порушує загальний принцип господарського судочинства по відношенню до заявника, а саме право на доступ до суду та право на справедливий суд, оскільки іншого способу захисту, відмінного від перегляду рішення за нововиявленими обставинами, апелянт заявити не може;
- мотивуючи свою ухвалу від 05.08.2020 тим, що не доведено порушення прав позивача, суд першої інстанції не врахував, що з моменту винесення рішення від 16.01.2017 (апелянтом помилково зазначену іншу дату 16.01.2020 - примітка суду) у цій справі відбулась фактична зміна обставин, і що на даний час документально підтверджено факт неналежного виконання ліквідатором ПАТ «Банк «Столиця» своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, а вказаний юридичний факт протиправності дій, на переконання апелянта, є підставою для набуття у цій справі відповідних цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України.
Апелянт, заявляючи про наявність підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, послався на наявність судового рішення від 04.06.2020, яким встановлено порушення вимог законодавства України на момент укладення оспорюваного договору від 12.01.2015 та встановлено порушення інтересів держави такою неправомірною угодою, на те, що ці обставини існували при винесенні судом рішення, однак сторонам та учасникам судового провадження цей факт не міг бути доведений належним доказом, у той час як вказані підстави позову, а саме те, що спірний договір купівлі-продажу прав вимоги не спрямований на реальне настання наслідків, які ним обумовлені, та суперечить інтересам держави, є самостійними фактами, які на даний час доведені мотивувальною частиною ухвали Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020, яка є преюдиційною по відношенню до фактичних правовідносин сторін у цій справі № 910/19729/16.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020 справа № 910/19729/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Дідиченко М.А.
Ухвалою від 31.08.2020 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Дідиченко М.А.:
- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/19729/16;
- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 15.09.2020;
- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);
- розгляд справи призначено на 21.09.2020 о 14:40;
- сторони попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.
Станом на 21.09.2020 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач, відповідачі та треті особи, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача, відповідачів та третіх осіб, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.
У жовтні 2016 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати недійсними результат публічних торгів (аукціону) з продажу прав вимоги ПАТ «Банк Столиця», проведених 05.01.2015 Товарною біржею «Перша Товарна Біржа» Протокол від 05.01.2015 Лот № 1, та договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 12.01.2015 між ПАТ «Банк Столиця» та ТОВ «І.С.Інвест».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- оспорюваний аукціон з продажу майна Публічного акціонерного товариства «Банк Столиця», організатором якого була Товарна біржа «Перша Товарна Біржа», проведено з порушенням приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою № 369 від 28.08.2001 правління Національного банку України щодо порядку визначення початкової ціни предмету продажу;
- договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 суперечить інтересам держави і суспільства;
- договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 є договором факторингу, а оскільки відповідач 1 не має статусу фінансової установи, він не може бути фактором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 року, у справі № 910/19729/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд встановив, що позивачем як заставодавцем та ТОВ КБ «Столиця» як заставодержателем були укладені договори:
- № 19/07-К-2Z застави товарів в обороті від 25.11.2008, за яким у якості забезпечення виконання ТОВ «Укрметалзабезпечення» (боржник) своїх зобов'язань за договором № 19/07-К від 19.09.2007, всіма додатками та договорами про внесення змін до нього позивач передав у заставу ТОВ КБ «Столиця» товари в обороті, а саме: мазут М-100 у кількості 12 066,95 тон;
- № 24/07-К-4Z застави товарів в обороті від 25.11.2008, за яким у якості забезпечення виконання ТОВ «Альтернатива Груп» (боржник) своїх зобов'язань за договором № 24/07-К від 26.12.2007, всіма додатками та договорами про внесення змін до нього позивач передав у заставу ТОВ КБ «Столиця» товари в обороті, а саме: мазут М-100 у кількості 16 097,30 тон.
Враховуючи умови вказаних договорів, суд дійшов висновку, що з відчуженням права вимоги до боржників, в забезпечення виконання зобов'язань яких позивачем передано майно в заставу, та з укладенням договору від 12.01.2015 купівлі-продажу майнових прав за результатами аукціону, проведеного 05.01.2015, права та обов'язки ТОВ «Торговий дім «Ресурси» як заставодавця ніяким чином не змінились, а законні інтереси не порушились.
При цьому суд зауважив, що договорами застави № 24/07-К-2Z від 25.11.2008 та № 19/07-К-2Z від 25.11.2008 не передбачено жодної заборони щодо відчуження заставодержателем свого права вимоги за основним зобов'язанням.
Також суд визнав безпідставними та юридично неспроможними твердження позивача про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, та дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів наявності у будь-якої із сторін договору від 12.01.2015 наміру щодо настання відповідних наслідків, що порушували б інтереси держави та суспільства, у той час як наявність у ПАТ «Банк Столиця» суми непогашеного рефінансування перед Національним банком України ніяким чином не вказує на наявність наміру відповідача-1 при укладанні спірного правочину порушити інтереси держави.
У липні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 за нововиявленими обставинами (а.с. 1-3 т. 3), в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 та винести рішення про задоволення позову з урахуванням нововиявлених обставин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020, повний текст якої складено та підписано 10.08.2020, у справі № 910/19729/16 відмовлено у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16, рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 залишено в силі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
За приписами ч. 1 ст. 320 ГПК України, рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч. 2 ст. 320 ГПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Щодо посилань заявника на приписи п. 2 ч. 1 ст. 320 ГПК України слід зазначити, що зі змісту вказаного пункту слідує, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, в цій нормі йдеться про вчинення саме умисних злочинів за статтями 384, 358, 366 Кримінального кодексу України, в той час як згідно з ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 ліквідатор ПАТ «Банк Столиця» Оніщенко С.К. обвинувачувався за ч. 2 ст. 367 КК України у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, тобто у службовій недбалості.
Отже, викладені в ухвалі Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 в справі № 991/2995/19 обставини не можуть вважатися нововиявленими в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 320 ГПК України, оскільки вказаною ухвалою не встановлено факту вчинення умисного злочину, що потягнув за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі.
Щодо фактів, встановлених в ухвалі від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 як підстав для перегляду рішення у цій справі з посиланням на приписи п. 1 ч. 1 ст. 320 ГПК України, яка встановлює, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.
Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство.
Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Лише за умови одночасного існування цих трьох нерозривно пов'язаних ознак, суд може визнати наведені заявником обставини нововиявленими.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.
Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (див. пп. 27 - 28 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» N69529/01 та п. 46 рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2).
Однак, при цьому Суд наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (див. рішення Суду у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року).
Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (див. п.п. 51 - 52 рішення Суду у справі «Рябих проти Росії» від 24 червня 2003 року; ухвала Суду щодо прийнятності заяви № 62608/00 «Агротехсервіс проти України»; п.п. 42-44 рішення Суду у справі «Желтяков проти України» від 9 червня 2011 року).
Рішення від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 набрало законної сили і є остаточним.
Процедура скасування остаточного судового рішення в зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (див. пп. 27 - 34 рішення Суду у справі «Праведная проти Росії» від 18 листопада 2004 року).
З огляду на обставини справи, колегія суддів вважає, що факти, встановлені в ухвалі Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, на які посилається апелянт, не спростовують висновків суду першої інстанції в рішенні від 16.01.2017 у цій справі про те, що:
- з відчуженням права вимоги до боржників, в забезпечення виконання зобов'язань яких позивачем передано майно в заставу, та з укладенням договору від 12.01.2015 купівлі-продажу майнових прав за результатами аукціону, проведеного 05.01.2015, права та обов'язки ТОВ «Торговий дім «Ресурси» як заставодавця ніяким чином не змінились, а законні інтереси позивача не порушились;
- договорами застави № 24/07-К-2Z від 25.11.2008 та № 19/07-К-2Z від 25.11.2008 не передбачено жодної заборони щодо відчуження заставодержателем свого права вимоги за основним зобов'язанням;
- твердження позивача про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, є безпідставними та юридично неспроможними.
Щодо твердження заявника про те, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.01.2015 порушує інтереси держави та суспільства в контексті фактів, встановлених в ухвалі Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом при ухваленні рішення у справі № 910/19729/16 від 16.01.2017 було взято до уваги, що:
- необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
- відповідно до п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, до господарських договорів, які підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагандує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
З огляду на наведені положення, суд при вирішенні спору сторін по суті у рішенні № 910/19729/16 від 16.01.2017 дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів наявності у будь-якої із сторін договору від 12.01.2015 наміру щодо настання відповідних наслідків, що порушували б інтереси держави та суспільства, у той час як наявність у ПАТ «Банк Столиця» суми непогашеного рефінансування перед Національним банком України ніяким чином не вказує на наявність наміру відповідача 1 при укладанні спірного правочину порушити інтереси держави.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який при розгляді заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами встановив, що ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 не було встановлено обставин, які б свідчили про наявність дійсних намірів у сторін цього правочину щодо настання наслідків, які б порушували інтереси держави та суспільства.
Щодо посилань апелянта на наявність судового рішення від 04.06.2020, яким встановлено порушення вимог законодавства України на момент укладення оспорюваного договору від 12.01.2015 та встановлено порушення інтересів держави такою неправомірною угодою, на те, що ці обставини існували при винесенні судом рішення, однак сторонам та учасникам судового провадження не могли бути доведеними належним доказом, у той час як вказані підстави позову, а саме те, що спірний договір купівлі-продажу прав вимоги не спрямований на реальне настання наслідків, які ним обумовлені, та суперечить інтересам держави, є самостійними фактами, які на даний час доведені мотивувальною частиною ухвали Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020, яка є преюдиційною по відношенню до фактичних правовідносин сторін у цій справі № 910/19729/16, слід зазначити таке.
За змістом ст. 75 ГПК України, яка встановлює підстави звільнення від доказування:
- обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6);
- обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (ч. 8).
Отже, за приписами ч. 8 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом та, відповідно, не є преюдиційними по відношенню до фактичних правовідносин сторін у цій справі № 910/19729/16, зокрема, факт завдання збитків державі в особі апелянта в розмірі 29 060 352,13 грн.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що обставини, на які посилається апелянт у заяві про перегляд рішення суду першої інстанції у цій справі за нововиявленими обставинами як на встановлені, містяться в описовій частині ухвали Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19 при викладенні позиції сторони обвинувачення, а не обставин, встановлених судом, з огляду на що їх не можна визнати «істотними обставинами» у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України, які б могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.10.2019 в справі № 914/3931/13.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає помилковою позицію апелянта про те, що ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 в справі № 991/2995/19, серед іншого, встановлено і факт завдання йому збитків у розмірі 29 060 352,13 грн.
Посилання апелянта на те, що ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 04.06.2020 в справі № 991/2995/19 встановлено недійсність спірного правочину, спростовуються як викладеним вище, так і змістом самої ухвали.
Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано майновий інтерес апелянта, оскільки він заявляв про порушення вимог законодавства при проведенні аукціону, колегія суддів зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що апелянт заявляв про такі порушення під час розгляду справи № 910/19729/16 у судах першої та апеляційної інстанцій, крім того, апелянт у цьому спорі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у цій справі, в той час як при вирішенні питання про перегляд рішення, прийнятого за результатами вирішення спору сторін по суті, за нововиявленими обставинами, суд не наділений повноваженнями розглядати заявлені у справі позовні вимоги в інтересах будь-якої іншої особи, крім позивача.
При цьому колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що, у випадку порушення його прав оспорюваними аукціоном і правочином він не був позбавлений права при вирішенні спору сторін по суті звернутися до суду у цій справі з позовною заявою як третя особа з самостійними вимогами щодо предмету спору, а не вчинивши вказаних дій, має усвідомлювати правові наслідки їх не вчинення, та на тому, що чинне процесуальне законодавства не надає господарському суду право на стадії перегляду рішення за нововиявленими обставинами змінювати процесуальний статус учасника з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на позивача, на необхідності чого фактично наполягає апелянт, посилаючись на те, що суд першої інстанції формально підійшов до процедури перегляду рішення суду цій справі за нововиявленими обставинами, дослідивши лише відсутність прав позивача щодо предмету спору, що порушує загальний принцип господарського судочинства по відношенню до заявника, а саме, право на доступ до суду та право на справедливий суд, оскільки іншого способу захисту, відмінного від перегляду рішення за нововиявленими обставинами апелянт заявити не може.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано залишив заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/19729/16 без задоволення в зв'язку з недоведеністю наявності таких обставин.
Правові підстави для задоволення апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/19729/16 відсутні.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/19729/16 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/19729/16 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріли справи № 910/19729/16.
Повний текст постанови складено: 28.09.2020
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді О.І. Поляк
М.А. Дідиченко