29 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3625/19 пров. № А/857/3913/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Сеника Р.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 460/3625/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дудар О.М, в м. Рівне Рівненської області 20.02.2020), -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - також відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушення строків її виплати, яка була нарахована у жовтні 2011 року в сумі 163513,15грн та виплачена у вересні 2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити відповідно до Закону № 2050-ІІІ компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з жовтня 2011 року по вересень 2019 року на суму пенсії 163513,15грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом № 2050-ІІІ компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована позивачу згідно з постановою Апеляційного суду Рівненської області від 27.11.2011.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом № 2050-ІІІ компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період із грудня 2011 року по серпень 2019 року на суму пенсії 163513,15грн.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у скасувати, в задоволенні адміністративного позову відмовити.
У доводах апеляційної скарги посилається на те, що законодавчі підстави для нарахування та виплати компенсації відсутні, оскільки рішення суду фактично виконане. Виплата нарахованих сум з пенсійних виплат за рішеннями суду, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється Державною казначейською службою України та її територіальними органами. Відтак, вина відповідача у несвоєчасній виплаті нарахованих сум пенсії відсутня. Вимоги щодо компенсації за втрату частини пенсії є видом цивільно-правової відповідальності, яка встановлюється за порушення виконання зобов'язання, та не може бути застосована у сфері пенсійного законодавства. Також зазначає, що позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та відсутності поважних причин такого пропуску.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Справа відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.03.2010 у справі № 2-а-163/10 частково задоволено позов, зокрема, ОСОБА_1 :
- визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі щодо відмови в перерахунку пенсії та додаткової пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та починаючи з 22.05.2008, виходячи із розрахунку 8 розмірів мінімальної пенсії за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75% від встановленого законодавством розміру мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлених чинним законодавством протягом вказаного часу з урахуванням фактично виплачених сум.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 27.07.2011 постанову Володимирецького районного суду від 11.03.2010 скасовано частково та ухвалено нову постанову, якою:
- визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі перерахувати та виплатити державну та додаткову пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі здійснити перерахунок та виплатити відповідно до ст. 50, ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткову пенсію, за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з мінімальної пенсії за віком встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування» ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня по 31 грудня 2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року з урахуванням фактично виплачених сум пенсії протягом вказаного часу;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі здійснити перерахунок та виплатити, як особі, віднесеній до категорії 1, відповідно до ч. 4 ст. 54, ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», державну пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 1 січня по 31 грудня 2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року з урахуванням фактично виплачених сум пенсії протягом вказаного часу.
Постанова Апеляційного суду Рівненської області набрала законної сили 27 липня 2011 року (а.с. 49-51).
На виконання вказаного рішення суду пенсійним органом здійснено відповідний перерахунок пенсії у листопаді 2011 року, що підтверджується розпорядженням від 08.11.2011 № 122949 (а.с. 57-60).
Фактичну виплату нарахованих згідно з рішенням суду сум проведено у вересні 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням від 17.09.20149 № 487203 (а.с. 72).
На звернення позивача щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу у зв'язку порушенням строків виплати пенсії за судовим рішенням, Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 13.11.2019 № Д-3120/07.1-59 надано відповідь, у якій зазначено про те, що нарахування та виплата сум пенсії за рішенням суду проведена без порушення умов та термінів такої виплати, а, відтак, підстави для нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу в зв'язку з порушенням термінів їх виплати відсутні (а.с. 36).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулося у зв'язку з неправомірним нарахуванням пенсії пенсійним органом, що встановлено постановою Апеляційного суду Рівненської області від 27.07.2011, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Строки виплати пенсії встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2013 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 1 статті 47 Закону № 1058-IV (в редакції, станом до 01.01.2017) передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру і, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Щодо покликань апелянта на те, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст. 2 Закону № 2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, апеляційний суд зазначає, що оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону № 2050-ІІІ.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 521/940/17.
Відтак, оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулося у зв'язку з неправомірним нарахуванням пенсії пенсійним органом, що встановлено постановою Апеляційного суду Рівненської області від 27.07.2011, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Щодо покликання апелянта на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, апеляційний суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з дотриманням шестимісячного строку, встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, так як фактична виплата належної йому суми пенсії за рішенням суду здійснена лише у вересні 2019 року.
Апеляційний суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати нарахованих доходів.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що пенсійний орган є неналежним відповідачем у даній справі, а також те, що не встановлено вини Фонду відповідно до статті 1166 ЦПК України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме Пенсійний фонд України та його центральні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій.
При цьому, колегія суддів вважає зазначити, що рішенням суду яке набрало законної сили обов'язок виплати пенсії покладено саме на органи пенсійного фонду, а не на органи казначейства України, а тому позивач не може нести фінансові втрати через неналежне виконання своїх обов'язків органами державної влади.
Відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Дана норма була доповнена Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ, який набрав чинності 11.10.2017.
У відповідності до п.4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з моменту нарахування пенсій з грудня 2011 року по серпень 2019 року за правилами, передбаченими Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4)безсторонньо (неупереджено);
5)добросовісно;
6)розсудливо;
7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у Рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34).
Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п. 35).
У справі «Трегубенко проти України» (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див. рішення щодо Брумареску, яке згадувалося вище, параграф 78).
В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 460/3625/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Р. П. Сеник
Т. І. Шинкар