21 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/1208/17 пров. № А/857/8401/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Большакової О.О., Шинкар Т.І.
за участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Львівського апеляційного суду на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (головуючий суддя Качур Р.П., судді: Гулик А.Г., Коморний О.І., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Апеляційного суду Львівської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України в якому просив визнати протиправними дії та бездіяльність Апеляційного суду Львівської області щодо невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; зобов'язати Апеляційний суд Львівської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295075,00 грн.; зобов'язати Державну судову адміністрацію України профінансувати (видати) Апеляційний суд Львівської області коштами для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295075,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 задоволено клопотання ОСОБА_2 про заміну відповідача - Апеляційного суду Львівської області правонаступником - Львівським апеляційним судом у даній справі № 813/1208/17.
ОСОБА_1 подав до Львівського окружного адміністративного суду заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 в даній адміністративній справі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року заяву задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано Львівський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Державна судова адміністрація України та Львівський апеляційний суд оскаржили його в апеляційному порядку, вважають, що воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, відтак просять таке скасувати і прийняти ноу, яким залишити заяву без задоволення, а постанову без змін.
Державна судова адміністрація України в апеляційній скарзі зазначає, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Позивач був суддею Апеляційного суду Львівської області та перебував із зазначеним судом у трудових відносинах.
Крім того, на підставі постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-УІІІ «Про звільнення суддів» 22.09.2016 наказом голови Апеляційного суду Львівської області № 51-к позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Львівської області.
Первинний позов у справі був пред'явлений до Апеляційного суду Львівської області, з яким позивач перебував у трудових відносинах.
Разом з тим, оскаржуваним рішенням про перегляд постанови Львівського окружного адміністративного суду за виключними обставинами визнано протиправною бездіяльність Львівського апеляційного суду щодо не виплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов'язано Львівський апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Ураховуючи, що Львівський апеляційний суд був неналежним відповідачем у справі, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами постанови суду від 27.11.2019 у частині зобов'язання Львівський апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридчна особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, та обов'язки переходять до правонаступників.
Указом Президента України від 29.12.2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
За частиною шостою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус рідів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно 4 жовтня 2018 року таке повідомлення опубліковано.
Ураховуючи, що Позивач не перебував у трудових відносинах з Львівським апеляційним судом та звільнений у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-УІІІ «Про звільнення суддів» до початку роботи новоутвореного суду, а тому Львівський апеляційний суд не може нести зобов'язання за Апеляційний суд Львівської області, так як не є його правонаступником.
Частини третя та четверта статті 48 Кодексу адміністративного судочинства 1» :-граїни (далі - КАС України) визначають, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. В той же час, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, підстави для задоволення такого позову відсутні (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12. 2018 у справі № 803/1252/17).
Згідно з статтею 109 Закону № 2453-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Підставами для виплати вихідної допомоги є наявність відповідної норми Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про звільнення у відставку судді.
Відповідно до статті 100 Закону № 2453-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Так, статтею 136 Закону № 2453-УІ (у редакції, що діяла, до 01.01.2014) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Конституційний Суд України у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013 вказав, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді і реалізація права судді на відставку відбувається шляхом прийняття Верховною Радою України відповідної постанови.
1 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1166-VII, підпунктом 1 пункту 28 розділу II якого, статтю 136 Закону № 2453-УІ виключено. Вказані положення Закону № 1166-УІІ неконституційними на момент судового розгляду не визнавалися.
Отже, суддям, які виходили у відставку з 01.04.2014 до 30.09.2016 виплату вихідної допомоги законодавством не передбачено.
З огляду на наведене, оскільки станом на день виходу позивача у відставку (08.09.2016) виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачено не було, тому така вихідна допомога позивачу не виплачувалася.
Відповідно постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у задоволенні позову позивача було відмовлено повністю.
Щодо помилкових висновків суду першої інстанції, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 є підставою для перегляду постанови Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 за виключними обставинами то апелянт зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа № 1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, на момент прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення позивача в Законі № 2453-УІ не передбачалась виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.
Виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою було відновлено Законом України від 02.06.2016 № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», що набрав чинності 30.09.2016 (далі - Закон № 1402-VII), а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячні суддівські винагороди за останньою посадою.
Конституційним Судом України 15.04.2020 було прийнято рішення № 2-р(ІІ)/2020 (справа за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційностІ) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-УІІ), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-УІІ.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-УІІ, який визнано неконституційним пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 суд вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, в висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-УІІ і втрачають чинність відповідно до пункту другого резолютивної частини рішення з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, дія підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-УІІ втратила чинність 15.04.2020.
За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення (08.09.2016), а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Крім того, згідно пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Зазначена норма КАС України була роз'яснена в рішенні Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.12.2019 у справі № 808/2492/18, відмовляючи у задоволенні заяви, зазначив, що наявність рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 в справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв'язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню.
У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України вбачається, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом у процесі розв'язання справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. Колегія суддів дійшла висновку, що в ситуації, яка є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
З огляду на встановлені обставини, наведені у апеляційній скарзі апелянт вважає, що правові підстави для перегляду постанови Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 за виключними обставинами та її скасування відсутні.
Львівський апеляційний суд в апеляційній скарзі навів доводи аналогічні за змістом та по суті твердженням викладеним в апеляційній скарзі ДСА України.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч.1,ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.12.1993 і до виходу у відставку з посади судді Апеляційного суду Львівської області (08.09.2016) працював на посаді судді.
Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 № 1515-VIII позивача звільнено з посади у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.
Наказом голови Апеляційного суду Львівської області № 51-к від 22.09.2016, виданим відповідно до постанови Верховної Ради України № 1515-VIII від 08.09.2016, ст.ст. 29, 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 Кодексу Законів про працю України, позивача - ОСОБА_1 , з 22.09.2016 виключено зі штату Апеляційного суду Львівської області.
Згідно з п. 2 цього наказу зобов'язано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності при проведенні розрахунку виплатити позивачу компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки. При цьому, при звільненні з посади судді у відставку відповідачем не виплачено йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на підставі ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії та бездіяльність Апеляційного суду Львівської області щодо невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; зобов'язати Апеляційний суд Львівської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295075,00 грн; зобов'язати Державну судову адміністрацію України профінансувати (видати) Апеляційний суд Львівської області коштами для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295 075,00 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.
При цьому, судом зазначено, що за приписами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон № 2453-VI) в редакції до 01.04.2014 суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивача - постанови Верховної Ради України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 01.04.2014, внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено статтю 136 вказаного Закону.
Таким чином, після викладення в новій редакції (01.04.2014) та з урахуванням внесених у подальшому змін (зокрема до 30.09.2016) Закон № 2453-VI не містив положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.
Відтак на дату прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VIII від 08.09.2016, за якою позивача звільнено у відставку, були відсутні законодавчі підстави для виплати такої допомоги.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо наявності у судді, який вийшов у відставку, права на отримання вихідної допомоги слід керуватись нормами Закону, який урегульовує спірні правовідносини у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, у цьому випадку - нормами Закону № 2453-VI в редакції, що діяла станом на дату прийняття Верховною Радою України постанови, на підставі якої ОСОБА_1 звільнено з посади судді за його заявою про відставку.
Зважаючи на наведене, суд встановив відсутність законних підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з його відставкою.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014.
Конституційний суд зазначив, що юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.
Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992 зі змінами (далі - Закон № 2862) (втратив чинність на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010; далі - Закон № 2453) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Законом № 2453 змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема, встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку (стаття 136).
Підпунктом 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2453 передбачалася втрата чинності статтею 43 Закону № 2862 з 01.01.2011, тобто через п'ять місяців після набрання чинності Законом № 2453. Отже, законодавець встановив достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту офіційного опублікування Закону № 2453 до втрати чинності нормами, які регулюють питання виплати вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку.
Відповідно до Закону № 1166, який набрав чинності з 01.04.2014, із Закону № 2453, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Конституційний Суд України наголосив, що Закон № 1166 був ухвалений парламентом 27.03.2014 та опублікований 31.03.2014 в газеті «Голос України», що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному веб-порталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV «Прикінцеві положення» Закону № 1166, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 набрав чинності з 01.04.2014, тобто з наступного дня після опублікування Закону № 1166.
Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.
Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов'язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166.
На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов'язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166, з 31 березня по 01 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 01.04.2014 вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.
Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб'єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 01.04.2014 ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.
Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципу верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.
Положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 15.04.2020 відновлено дію статті 136 Закону № 2453, що передбачала таке: «Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється».
З урахуванням того, що позивач вийшов у відставку під час дії Закону № 1166, після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону № 2453.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність виключних обставин для перегляду та скасування судового рішення.
Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог суд першої інстанції вірно вважав, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач у спірних відносинах був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому позовна вимога про визнання протиправними дій та бездіяльності Апеляційного суду Львівської області щодо невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо решти позовних вимог суд першої інстанції правильно врахував, що нарахування та виплата вихідної допомоги проводилась суддям за останньою посадою судом за місцем роботи або територіальними управліннями ДСА України (для місцевих загальних судів) як розпорядниками бюджетних коштів. Позивач вийшов у відставку як суддя Апеляційного суду Львівської області. На даний час Апеляційний суд Львівської області ліквідовано, його функції покладено на Львівський апеляційний суд, у зв'язку з чим здійснено заміну відповідача.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат носить одноразовий характер, яка фактично відновлена рішенням Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020, відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України є зобов'язання Львівського апеляційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, при цьому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання Державної судової адміністрації України профінансувати (видати) Апеляційний суд Львівської області коштами для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 295 075,00 грн, оскільки виплата вихідної допомоги здійснюється відповідно до наказу голови суду як розпорядника бюджетних коштів, а не Державною судовою адміністрацією України.
Відтак, заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив частково.
Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст.325, ст. 328 КАС України, суд, -
апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Львівського апеляційного суду залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року по справі № 813/1208/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді О.О. Большакова
Т.І. Шинкар
повний текст складено 29.09.2020