Справа № 560/1706/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
25 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
в березні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
12 серпня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 серпня 2020 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 14 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі земельної частки (паю), що відповідає розміру земельної частки (паю) на території Вільховецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області та передати вказану земельну ділянку у власність як члену фермерського господарства «Джерело-АВС» із складу земельної ділянки загальною площею 26,7201 га, яка була попередньо надана в оренду для ведення фермерського господарства голові фермерського господарства «Джерело-АВС» ОСОБА_2.
Наказом від 09.12.2016 №22-32756-СГ відповідач надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі земельної частки (паю), що відповідає розміру земельної частки (паю) на території Вільховецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, із земель, що знаходяться в оренді в засновника фермерського господарства «Джерело-АВС» ОСОБА_2 для подальшої передачі у власність, місце розташування об'єкта землеустрою за межами населених пунктів Вільховецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області (6825286200:04:002), цільове призначення - для ведення фермерського господарства.
На замовлення позивача було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 1,9080 га для ведення фермерського господарства, за кадастровим номером 6825286200:04:002:0040. До заяви додано оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оригінал витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Наказом від 11.02.2020 №22-2167-СГ відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність в зв'язку із тим, що земельна ділянка, яку позивач має намір отримати, не перебуває у користуванні фермерського господарства «Джерело-АВС», а перебуває в користуванні третіх осіб згідно договору оренди №17 від 18.06.2015, а відтак відсутні підстави для передачі її у власність відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України та ст. 12, 13 Закону України «Про фермерське господарство».
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернулась до суду для його скасування.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди не розірвано, частина ділянки, яку хотіла отримати позивачка не є вільною, тому відповідач правомірно не погодив проект землеустрою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Приписами ч. 2 ст. 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі ст. 93 ЗК України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Частиною 13 статті 123 та частиною 6 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом) та письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду.
Рішення про затвердження проекту, як один з етапів процедури відведення земельної ділянки, є одночасно рішенням про передачу зазначеної земельної ділянку у власність чи у користування.
Водночас, згідно з статтею 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Аналіз ст. 186-1 ЗК України, ст. 50 Закону України "Про землеустрій" у взаємозв'язку зі ст. 116 ЗК України, свідчить, що письмова згоду землевласника (землекористувача), є лише необхідною частиною документації, що включається до проекту землеустрою. Проте передачі у власність чи користування підлягають земельні ділянки, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі №816/1331/17 (адміністративне провадження №К/9901/44447/18).
Як свідчать матеріали справи, спірним проектом землеустрою передбачено відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель, яка в свою чергу перебуває в оренді громадянина ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі №17 від 18.06.2015.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Так, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна отриманої судом, договір оренди землі №17 від 18.06.2015 станом на час розгляду даної справи не розірвано.
Таким чином, право оренди земельної ділянки виникло з моменту державної реєстрації договору та є дійсним.
Як на підставу для задоволення позовних вимог позивачка посилається на нотаріально посвідчену згоду голови фермерського господарства "Джерело-АВС" ОСОБА_2 яким він надав згоду на вилучення частини земельної ділянки площею 1,9080 га, переданої йому на підставі договору оренди землі №17 від 18.06.2015. З приводу вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що незважаючи на зазначену нотаріально посвідчену згоду, орендодавець договір оренди №17 від 18.06.2015 не розірвав, право користування земельною ділянкою не припинив, орган державної реєстрації про таке припинення не повідомляв. Водночас, неприйняття відповідачем рішення про припинення права користування земельною ділянкою може порушувати тільки право орендаря ОСОБА_2 на добровільну відмову від договору. Проте позивач не є орендарем, тому її права цим не порушено.
Стаття 31 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно пункту "а" ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Згідно з частиною 2 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Отже, припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою.
У той же час, суд виходить з того, що предметом даного спору не є вирішення спору про припинення права оренди спірною земельною ділянкою. Об'єктом захисту прав ОСОБА_1 є лише її право на отримання погодження поданого нею проекту землеустрою.
Судова колегія вважає безпідставними доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 до заяви про затвердження проекту землеустрою надавалася нотаріально посвідчена згода голови фермерського господарства "Джерело-АВС" на вилучення земельної ділянки з користування, оскільки спростовуються копією вказаної заяви та переліком додатків до неї.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення голови фермерського господарства "Джерело-АВС" до відповідача з заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, тому наявність чи відсутність нотаріально посвідченої згоди на вилучення земельної ділянки не є підставою для розірвання договору оренди та припинення права користування земельною ділянкою орендарем без укладення додаткової угоди про розірвання договору оренди та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17 та від 19 червня 2018 року в справі № 806/2982/17.
Отже, договір оренди не розірвано, частина ділянки, яку бажала отримати позивач не є вільною, оскільки право оренди земельної ділянки ОСОБА_2 є дійсним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач правомірно не погодив проект землеустрою.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.