Справа № 240/11529/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
25 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
В листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення розрахунку та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане ним під час військової служби речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане ним, під час військової служби речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку-розрахунок вартості речового майна, що підлягало до видачі.
Підставою звернення позивача до суду слугувала відмова Військової частини у проведенні виплати нарахованої грошової компенсації за недоотримане речове майно, яка обгрунтована тим, що на момент звільнення позивача зі служби, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачав право на отримання такої компенсації лише військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а постанова Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 та наказ Міністерства оборони України від 26 квітня 2016 року №232, які врегульовують ці питання, були прийняті після звільнення позивача.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позов задоволено.
Відповідач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
Обгрунтовуючи власну позицію, відповідач відзначив, що, по-перше, позивач під час проходження військової служби з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно не звертався, а по-друге, вказане право належить виключно військовослужбовцям, які безпосередньо проходять військову службу, і не поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби. При цьому, відповідачем, звернуто увагу на факт пропуску позивачем строків звернення до суду з позовом про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання його вчинити дії, оскільки частина 2 статті 122 КАС України передбачає шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, а позивач повинен був дізнатися і дізнався про порушення, на його думку, своїх прав з моменту отримання витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 3 травня 2015 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року та залишено адміністративний позов без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду в межах даних правовідносин, оскільки позивач, дізнавшись про неповний розрахунок з ним саме 03 червня 2015 року, із позовом до суду звернувся протягом спливу більш ніж 4 роки від початку періоду заявлених ним до захисту вимог.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його до Верховного Суду.
В касаційній скарзі позивач просив передати справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у зв'язку із необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, та скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року касаційну скаргу позивача задоволено частково.
Відмовлено у задоволенні клопотання про передачу справи № 240/11529/19 на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Скасовано постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року, а адміністративну справу № 240/11529/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, направлено на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
За результатами повторного автоматичного розподілу у порядку статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України суддею-доповідачем призначено Білу Л.М.
Ухвалою від 20 липня 2020 року суддею-доповідачем прийнято апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року до свого провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку висновкам суду першої інстанції та факту дотримання норм матеріального та процесуального права, в ході ухвалення оскаржуваного рішення, дійшла наступних висновків.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у Збройних силах України та перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №91-рс від 03 червня 2015 року позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «Б» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (а.с.12).
Відповідно до наказу т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №132 від 03 червня 2015 року позивача виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення (а.с.13).
При звільненні ОСОБА_1 не була виплачена компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
02 жовтня 2019 року позивач звернувся до керівництва Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому компенсації за неотримане речове майно (а.с.15).
Листом №6483 від 10 жовтня 2019 року Військова частина відмовили у виплаті компенсації за неотримане речове майно позивачу з підстав того, що Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року та наказ Міністерства оборони України №232 від 26 квітня 2016 року, які врегульовують ці питання, прийняті після його звільнення (а.с.16).
Вважаючи такі дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач на момент виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідав умовам, необхідним для виплати йому грошової компенсації за невикористане речове майно і чинне законодавство передбачало можливість здійснення виплати цієї компенсації.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Гарантії соціального та правового захисту військовослужбовців установлені в Законі України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII).
За змістом частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час на момент виникнення спірних правовідносин було визначено в Положенні про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 (чинний на момВідповідно до пункту 4 Положення №1444 речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.
Пунктом 27 Положення №1444 передбачено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
Порядок відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затверджений Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року №45, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2006 року за №125/11999 (в редакції чинній станом на час звільнення позивача зі служби, далі - Порядок):
Відповідно до підпункту 3.1.12 Порядку, грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року Департамент постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України надає до Центрального управління речового забезпечення".
Пунктом 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, в редакції, що була чинною на час виключення позивача зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, військовослужбовцям гарантувалось право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, порядок здійснення якої повинен був визначатись Кабінетом Міністрів України (абзац 2).
На час виключення позивача із особового складу Військової частини НОМЕР_1 було чинним Положення №1444, прийняте Кабінетом Міністрів України, яке визначало порядок речового забезпечення військовослужбовців, пунктом 27 якого встановлювалось, що військовослужбовці, звільнені у запас чи відставку з правом носіння військової форми одягу за їх бажанням могли отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
30 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2015 року №567-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців», якою викладено в новій редакції частину першу статті 9-1 Закону №2011-XII.
З набранням чинності нової редакції статті 9-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям гарантоване право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Водночас повноваження щодо визначення умов і порядку виплати вказаної компенсації делеговано Кабінету Міністрів України.
Зокрема, зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом (пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення").
Суд зазначає, що механізм реалізації військовослужбовцями гарантованого їм частиною першою статті 9-1 Закону №2011-XII права Кабінетом Міністрів України був визначений лише з набранням чинності 22 березня 2016 року постанови від 16 березня 2016 року, якою затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, порядку, який би безпосередньо регулював механізм здійснення виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно на час існування спірних правовідносин (червень 2015 року) Кабінетом Міністрів України, прийнято не було.
Проте в спірних правовідносинах наведені обставини не можуть бути підставою для відмови в реалізації суб'єктивного права військовослужбовця, що гарантоване йому статтею 9-1 Закону №2011-XII.
Судова колегія зазначає, що гарантоване статтею 9-1 Закону №2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Тотожну за змістом правову позицію в аналогічних правовідносинах Верховний Суд викладав в постанові від 13 лютого 2019 року в справі №825/3519/15-а та в постанові від 18.10.2019 в справі № 815/1053/16.
Судова колегія також ураховує, що право позивача на виплату грошової компенсації за належне, але не отримане протягом дії контракту речове майно, відзначено також і в постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року, ухваленої за наслідками розгляду касаційної скарги позивача на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року, у даній справі.
В даному випадку, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставне посилання відповідача на пункт 2 статті 9-1 Закону №2011-XII у редакції, що діяла до 30.07.2015, який передбачав виплату грошової компенсації виключно військовослужбовцям, котрі проходили військову службу за контрактом або перебували на кадровій військовій службі, а також на судові рішення Верховного Суду України, у яких викладені висновки щодо застосування норми права у наведеній редакції.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання сторін на норми Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, оскільки цей Порядок набрав чинності після звільнення позивача зі служби та виключення зі списків військової частини і всіх видів забезпечення.
Таким чином, колегія суддів доходить до переконання про безпідставність та необгрунтованість доводів апеляційної скарги, які у своїй сукупності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.