Справа № 120/575/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Кузьменко Л.В.
29 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьменко Л.В.
суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (рішення ухвалене суддею Крапівницькою Н.Л. 30 квітня 2020 року в м.Вінниця в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення 19 червня 2019 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Могилів-Подільський прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 28 червня 2019 року по 27 січня 2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідачем порушено його право, передбачене ст. 116, 117 КЗпП України, на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28 червня 2019 року по 27 січня 2020 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення 19 червня 2019 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 .
Зобов'язано Могилів-Подільський прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 28 червня 2019 року по 27 січня 2020 року.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами встановлено, що 19 червня 2019 року на підставі наказу начальника Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 19.06.2019 року №195-ос капітан ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за пунктом „а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року.
Згідно наказу командира начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (про особовий склад) від 27.06.2019 року № 206-ос позивач був знятий зі всіх видів забезпечення, виключений зі списків особового складу даної військової частини та направлений на військовий облік до Вінницького ОМВК.
При звільненні з військової служби у запас Збройних Сил України позивач не отримав одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, належну йому згідно приписів частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що й спонукало позивача звернутись до суду з цим позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного судом в адміністративній справі №120/2281/19-а від 02 вересня 2019 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність із даного приводу та зобов'язання Відповідача по справі вчинити дані дії.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, апеляційну скаргу задоволено, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02.09.2019 року в адміністративній справі №120/2281/19-а скасовано, ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ) задоволенено повністю. Суд визнав протиправною бездіяльність Відповідача у справі щодо не проведення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011 -XII та зобов'язано останнього вчинити дані дії.
Остаточний розрахунок з позивачем в частині щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 51 088,80 (п'ятдесят одна тисяча вісімдесят вісім гривень 80 коп.) грн, Могилів-Подільський прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ) провів 27 січня 2020 року.
Позивач вважає, що Відповідачем порушено його законні права та інтереси в частині своєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні, відтак звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання середнього заробітку грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Зі змісту наведених правових норм слідує, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зі списків особового складу військової частини виключений 27.06.2019 року.
При цьому, кошти в сумі 51088,80 грн, зараховані на його картковий рахунок лише 27 січня 2020 року, що підтверджується банківською випискою про надходження коштів.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі - не виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
В силу положень частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року у справі №803/1105/16 (провадження №К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з урахуванням проведеного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні позивача був проведений лише 27.01.2020 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога визнати протиправною бездіяльність Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення 19 червня 2019 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 - підлягає задоволенню.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми ст.ст.116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Отже, при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку повинні застосовуватися норми трудового законодавства.
Колегія суддів також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 по справі №910/4518/16, відповідно до яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 29 вересня 2020 року.
Головуючий Кузьменко Л.В.
Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.