23 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 160/586/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., розглянувши у м. Дніпро у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року в адміністративній справі №160/586/20 (суддя у 1 інстанції Луніна О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ро визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 02 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 02 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після звернення позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку, останньому відповідачем протиправно не було здійснено відповідної виплати.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 02 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 02 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.
В відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 19 березня 2015 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.08.2019 року підполковника ОСОБА_1 , начальника розвідки - начальника розвідувального відділення штабу, звільненого наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України ( по особовому складу) від 10 червня 2019 року № 60 відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 04 квітня 2006 року № 3597-ІУ з військової служби у запас за підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту), вважати таким, що справи та посаду здав 02 серпня 2019 року. З 02 серпня 2019 року виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області.
Тим же наказом ОСОБА_1 передбачено виплату грошової компенсації замість речового майна, замість предметів, належних до видачі у сумі 74009,40 грн. (сімдесят чотири тисячі дев'ять грн. 40 коп.)
Однак, грошову компенсацію замість речового майна позивачу виплачено 29.11.2019 року, що підтверджено випискою з карткового рахунку позивача.
24.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 02 серпня 2019 року по 28 листопада 2019 року.
На заяву позивача командиром ВЧ НОМЕР_1 надано відповідь, якою позивача повідомлено, що:
- рапорт про виплату грошової компенсації від 27.04.2019 року зареєстровано за вх. № 2476 від 03.05.2019 року;
- при звільненні зі Збройних Сил при отриманні документів позивач не заявляв ні усних ні письмових заяв про незгоду з сумою про виплату грошової компенсації за речове майно, а лише 19 серпня (після звільнення через 17 днів) подав заяву про незгоду з розрахунком по речовій службі (вх. № 4781 від 19.08.2019 року);
- згідно з розпорядження було визначено посадову особу (начальника речової служби) скласти і подати необхідні розрахунки до довольчого органу;
- у зв'язку з тим, що позивач не заявляв своєчасно не згоду з розрахунковою сумою за речове майно і виникла затримка за розрахунком;
- розрахунок по виплаті компенсації за речове майно повністю проведено.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. (Закон № 2011-ХІІ)
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. (Порядок №178).
Відповідно до п. 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Указом Президента України від 10.12.08 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 241 Положення № 1153/2008 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Так, наказом №156 від 02.08.2019 року Військової частини НОМЕР_1 позивачу визначено розмір грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 74009,40 грн, проте вказана сума не була виплачена позивачу під час його звільнення, виплату здійснено лише 29.11.2019 року.
При цьому, позивач зазначає, що письмової згоди на такі дії він не давав, відповідачем вказані доводи позивача не заперечуються.
Оскільки, нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок проходження військової служби та звільнення, не встановлено порядок здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не визначено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку необхідно застосувати норми Кодексу законів про працю України, які підлягають застосуванню лише у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2029 року у справі №825/598/17.
Порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (Порядок №100).
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наявною у матеріалах справи довідкою військової частини НОМЕР_1 за № 1724 від 09.12.2019 року підтверджено, що грошове забезпечення позивача за останні два місці військової служби склало 44113,32 грн.
Тобто, внаслідок розрахунку: 44113,32 грн. / 61 (кількість календарних днів за цей період) середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 723,17 грн., який підлягає застосуванню відповідачем під час нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.
Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року в адміністративній справі №160/586/20 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року в адміністративній справі №160/586/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва
суддя Н.А. Олефіренко