Справа № 22ц-91
Категорія: 40
Головуючий у 1 інстанції: Побережник В.І.
Доповідач: Мойсюка М. І.
21 січня 2008 року місто Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справа х апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого - Зубарєвої К.П.
Суддів - Мойсюка М. І., Мікуш Ю.Р.
При секретарі - Терземан Б.В.
За участю ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_2, представника
З AT ПриватБанк Радика С. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по договору позики з апеляційною скаргою ОСОБА_1 і заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_5 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 12 березня 2007 року, -
встановила:
У січні 2007 року закрите акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк" (далі ЗАТ ПриватБанк) звернулось з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по договору позики посилаючись на те, що 19 жовтня 2005 року був укладений договір позики, за яким відповідач отримав 200 000 гривень з періодичним погашенням до 19 жовтня 2009 року. У визначені договором строки відповідач не проводив оплату, а тому ЗАТ ПриватБанк просило про стягнення з відповідача у його користь 123633, 20 гривень заборгованості.
Рішенням Сокальського районного суду від 12.03.2007 р. позов ЗАТ
ПриватБанк задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_5 у його користь 123633, 20 гривень заборгованості по кредитному договору, 1124 гривень державного мита та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Цим же рішенням в забезпечення стягнення сум передано у власність ЗАТ КБ „ПриватБанк" заставлене ОСОБА_5 майно: нежитлову будівлю площею 441, 9 кв. м. в с Забужжя по вул. Л.Українки, 1-а Сокальського району Львівської області, житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0, 060 га при даному будинковолодінні (далі спірне).
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1, до якої приєднався ОСОБА_5, просять його скасувати, а справу направити на новий розгляд посилаючись на неповне з'ясування дійсних обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам та невірне застосування норм матеріального і процесуального права - (а.с. 76-82, 95, 130).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги та заяви, колегія суддів, в межах їх доводів, дійшла висновку про задоволення скарги і заяви виходячи з наступного.
Задовольняючи позов районний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 не виконав договірні зобов»язання, а відтак дійшов висновку про стягнення заборгованих сум по договору позики, а в забезпечення стягнення передав у приватну власність ЗАТ ПриватБанк спірне майно.
Проте до такого висновку суд дійшов без з»ясування дійсних прав та обов»язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.
Як видно з позовної заяви, ЗАТ ПриватБанк просило стягнути з ОСОБА_5 суму заборгованості по договору позики шляхом передачі у власність спірного майна, тобто питання забезпечення стягнення спірних сум не ставило. Саме у межах заявлених позовних вимог суду і слід було вирішувати спір. Разом з тим оскільки ставилось питання стягнення заборгованості шляхом передачі спірного майна, а апелянт ОСОБА_1 є співвласником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0, 060 га, а відтак вона підлягала залученню до участі у справі, оскільки ухваленим рішенням може бути порушено її права. З матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості становить 123633, 20 гривень, а позов заявлений про передачу майна розміром всього 240 000 гривень. При цьому майно, співвласником якого є апелянт ОСОБА_1, сторонами по договору іпотеки оцінено нижче інвентаризаційної вартості, питання про передачу ЗАТ ПриватБанку у власність ставиться у розмірах, що перевищує суму заборгованості.
Окрім цього суд не звернув увагу на ту обставину, що договором іпотеки передбачено право передачі заставленого майна у власність через невиконання зобов»язань лише в позасудовому порядку, тобто за погодженням іпотекодавця шляхом укладення відповідного договору. Зазначене правило знайшло відображення і в статтях 36-37 Закону України «Про іпотеку». В матеріалах справи така згода відсутня, а відтак правових підстав для застосовування даного правила немає. Разом з тим це не позбавляє права задовольняти вимоги про стягнення заборгованості в інший спосіб передбачений умовами договору іпотеки і кредитного договору та норм вищеназваного Закону.
Оскільки предметом спору є стягнення заборгованості по кредитному договору за рахунок спірного майна, співвласником якого є апелянт, яка не притягнута до участі у справі, а тому рішення суду першої інстанції відповідно до статті 311 ч. 1 п.4 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п.5, 311 ч. 1 п.4, 314 ч. 1 п.2, 315 ЦПК України колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і заяву ОСОБА_5 про приєднання до апеляційної скарги задовольнити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 12 березня 2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до цього ж суду в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.