29 вересня 2020 року справа №200/5901/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді- доповідача Ястребової Л. В., суддів Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г.секретар Харечко О.П., за участі представника позивача Снєжко А.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року (складене в повному обсязі 13 липня 2020 року в м. Слов'янську Донецької області) у справі № 200/5901/20-а (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -
23 червня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Р.В. про відкриття виконавчого провадження від 17.04.2020 року № 61866464 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного НОКО Колейчика В.В. № 3061 від 10.03.2020 року.
В обгрунтування позову зазначив, що адреса вказана у виконавчому написі, а саме: АДРЕСА_1 є неправдивою, отже відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем, виконавчий округ якого є місто Київ відносно позивача, який мешкає на території Донецької області є протиправним.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 17 квітня 2020 року ВП № 61866464 з примусового виконання виконавчого напису № 3061, виданого 10 березня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь на користь ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованість в розмірі 38617 грн. 46 грн. Стягнуто з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Романа Васильовича на користь позивача судові витрати у загальному розмірі 6471 грн. 40 коп.
Не погодившись із таким судовим рішенням, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначив, що стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення на підставі виконавчого напису, в якому визначена адреса реєстрації боржника - АДРЕСА_2 , місце проживання боржника АДРЕСА_1 . Апелянт наголошує, що чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено до відкриття виконавчого провадження, проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника, його місцезнаходження. Виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, в якій останній має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо).
Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 17 квітня 2020 року на підставі виконавчого напису від 10 березня 2020 року № 3061, що виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В., відкрито виконавче провадження ВП № 61866464 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованості в розмірі 38617,46 грн.(а.с. 17).
Підставою для його відкриття стала заява стягувача від 23 березня 2020 року № 1113/ПВ/20 про примусове виконання вказаного виконавчого напису, яким з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» стягнуто заборгованість у вказаній сумі за кредитним договором від 27 серпня 2013 року № 04339/0007XSGF (договір оформлений між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Платинум Банк», правонаступником якого на підставі відповідного договору про відступлення прав вимоги є ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»).(а.с. 83).
Спірним у даній справі є правомірність прийняття відповідачем постанови ВП № 61866464 про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
За визначенням статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII окреслено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Унормуванням пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено: підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих написів нотаріусів.
За змістом пункту 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону 1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Приписами частини 1 п. 1 статті 26 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника (частина сьома статті 26 Закону 1404-VIII).
Як зазначалось вище, виконавчим написом від 10 березня 2020 року за № 3061, вчиненим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В., звернено стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ,; місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце роботи невідоме, який є боржником за кредитним договором від 27 серпня 2013 року № 04339/0007XSGF, укладеним з Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк", правонаступником усіх прав та обов'язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 22 лютого 2018 року № 78 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" (ідентифікаційний код 39508708, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41), у розмірі простроченої кредитної заборгованості за період з 22 лютого 2018 року по 09 жовтня 2019 року в сумі 28238,88 грн., простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом 8067,68 грн., прострочена заборгованість за комісією становить 1810,90 грн. та плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом в розмірі 500,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс". Загальна сума, що підлягає стягненню становить 38117,46 грн. (а.с. 87).
23.03.2020 року стягувач - ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" звернувся до приватного виконавця з заявою про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження з примусового
виконання виконавчого напису № 3061 від 10.03.2020 року про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 38617,46 грн.
В заяві про примусове виконання рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" вказало, що місце реєстрації позивача АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 (а.с. 83).
Виконавчі дії згідно з частиною першою та другою статті 24 Закону №1404 провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За визначенням статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Місце проживання фізичної особи відповідно до статті 29 ЦК України - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
З кредитного договору від 27 серпня 2013 року № 04339/0007XSGF, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" та ОСОБА_1 , вбачається, що адресою реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_5 (а.с. 85-86).
Однак, з огляду на норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце реєстрації не є підтвердженням того, що особа постійно проживає за даною адресою.
Суд апеляційної інстанції вказує, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Р.В. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис № 3061 від 10.03.2020 року, у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з пред'явленням не за місцем виконання.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що постанова приватного виконавця від 17 квітня 2020 року ВП № 61866464 про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідно до норм Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17, в якому зазначено:
"За таких обставин, враховуючи, що державний виконавець не має обов'язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу. Установивши, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були вчинені відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкрив виконавче провадження за місцем проживання боржника, яке зазначив стягувач у заяві про відкриття провадження, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для скасування постанови. Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець не мав права приймати постанову про відкриття виконавчого провадження є безпідставні, оскільки право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби належить стягувачу".
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем доведено, що, приймаючи спірні постанови, він діяв правомірно.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо вимог апелянта про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Розподіл судових витрат врегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
При цьому відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №161/14389/16-а.
Керуючись статтями 271, 272, 287, 311, 317, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року по справі № 200/5901/20-а - скасувати.
У задоволені позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - відмовити.
Повний текст судового рішення складений 29 вересня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді: Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць