29 вересня 2020 року справа №360/1623/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сіваченка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного від 25 травня 2020 року (повний текст рішення складений 25 травня 2020 року) у справі №360/1623/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №52933-52У від 07.11.2019 року, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №52933-52У від 07.11.2019 року.
Ухвалою суду першої інстанції від 25.05.2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного від 25 травня 2020 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №52933-52У від 07.11.2019 року.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначив, що доповнення розділу Прикінцевих положень Закону №2464 п.9-4 щодо звільнення певного кола платників внеску від виконання своїх обов'язків визначених ч.2 ст.6 Закону України №2464, втратили чинність згідно із законом України від 24.12.2015 року №911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції безпідставно було поновлено позивачу строк звернення до суду із позовом.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивачка з 19.02.2007 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Сєвєродонецькому управлінні Головного управління ДПС у Луганській області (а.с.7,43).
Відповідачем відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року № 52933-52У, за якою борг зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року у позивача становить 26539,26 грн, з яких 26539,26 грн - недоїмка, 00,00 грн - штрафи та 00,00 - пеня за період з 09.02.2018 року по 31.10.2019 року.
Згідно з відміткою про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення, позивачка вказану вимогу отримала 02.12.2019 року (арк. спр. 41).
На підставі заяви Головного управління ДПС у Луганській області від 26.12.2019 року, старшим державним виконавцем Сєвєродонецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області відкрито виконавче провадження ВП №60958421 з примусового виконання вимоги ГУ ДФС у Луганській області від 07.11.2019 року № Ф-52933-52У (а.с.25, 29).
З розрахунку боргу з єдиного внеску та даних інтегрованої картки позивачки вбачається, що залишок непогашеної заборгованості згідно з оскаржуваною вимогою складається з: 8448,00 грн - за 2017 рік, 2457,18 грн - І квартал 2018 року, 2457,18 грн - II квартал 2018 року, 2457,18 грн - III квартал 2018 року, 2457,18 грн - IV квартал 2018 року, 2754,18 грн - І квартал 2019 року, 2754,18 грн - ІІ квартал 2019 року, 2754,18 грн - ІІІ квартал 2019 року (а.с.42).
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року внесені зміни до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», у відповідності до якого п.п. 8 п. 4 ст. 11 вказаного Закону виключено. Водночас, оскільки п.п. 8 п. 4 ст. 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" було внесено зміни до Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не було внесено, спірні правовідносини врегульовують положення п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
При цьому, слід зазначити, що з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02.03.2015 року № 219-VIII п. 9-3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено вважати п. 9-4.
Таким чином, згідно п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення,02 вересня 2014 року прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII (надалі Закон №1669) (в редакції, чинної у спірний період), згідно до ст.1 якого період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року. На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.
На виконання Закону №1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 р. та від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, згідно з додатком до якого, до зазначених населених пунктів належить, зокрема, м. Сєвєродонецьк Луганської області.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених статтею 6 Закону № 2464-VІ, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не скасовує обов'язків платника єдиного внеску щодо сплати єдиного внеску, а надає можливість тимчасово - на період проведення антитерористичної операції, не виконувати їх у встановлені строки ( своєчасно) та в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна вимога сформована відповідачем у відповідності до вимог статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача від виконання своїх обов'язків щодо сплати єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а тому правомірно задоволено позов.
При розгляді даної справи судом враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі № 812/505/17, від 13.06.2018 р. у справі № 812/1237/17, від 04.04.2019р. у справі № 805/4655/15-а, від 25.04.2019р. у справі № 805/4811/16-а .
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом оскарження в цій справі є вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За положеннями пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
За положеннями частини 2 статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону №2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов'язки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 Закону №2464-VI.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, від 17 липня 2019 року у справі № 0740/1050/18, від 12 лютого 2020 року у справі №480/1192/19, висновки якого суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
За приписами абз. 4, 5 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абз.10 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Суд зазначає, що принцип "пропорційності" тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно поновлено позивачці строк звернення до суду із позовом та скасовано спірну податкову вимогу.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного від 25 травня 2020 року у справі №360/1623/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного від 25 травня 2020 року у справі №360/1623/19 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено та підписано 29 вересня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 29 вересня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко