29 вересня 2020 року справа №360/1055/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Сіваченка І.В., Ястребової Л.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Бушного Олексія Олексійовича, в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1055/20 (головуючий І інстанції К.Є. Петросян) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 30.11.2019 по день фактичного розрахунку - 28.02.2020 у розмірі 77304,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 30 листопада 2019 року звільнився з органів служби безпеки та був виключений із списків особового складу. Після часткового розрахунку виник спір про розміри належних позивачу сум, оскільки не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, внаслідок чого позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 позов задоволено в повному обсязі. В подальшому відповідач провів повний розрахунок 28.02.2020, що підтверджується випискою з банку, у зв'язку з чим, на думку позивача, є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Судом першої інстанції для розрахунку середнього заробітку помилково застосовано Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 року №515/ДСК, оскільки в даному випадку спірне питання стосується не виплат компенсаційного характеру, а нарахувань в порядку ст. 117 КЗпП України. В силу п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відсутність фінансування державної установи не повинно порушувати права особи.
При прийнятті рішення суд не мав враховувати нібито добровільне виконання відповідачем рішення суду.
Суд не вірно розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та безпідставно зменшив розмір відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача в частині відмови в задоволенні позовних вимог, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині задоволених позовних вимог.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , відповідно до довідки від 16.08.2017 №49988), має статус учасника бойових дій, серії НОМЕР_2 від 01.09.2015 (а.с.7-9,54).
Позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України та 30.11.2019 наказом №520-ос головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, ОСОБА_1 , звільненого наказом Служби безпеки України від 18.10.2019 №1414-ос з військової служби за підпунктом "а" п. 61, підпунктом "а" пункту 62 (у зв'язку з закінченням строку контракту) та підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у запас Служби безпеки України, виключено зі списків особового складу з 30 листопада 2019 року (а.с.10).
Під час проведення остаточного розрахунку при звільненні відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, що не є спірним.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі №360/5302/19 позов ОСОБА_1 до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити дії задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2019 року;
- зобов'язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2019 року (а.с.12-21).
Зазначене рішення набрало законної сили 27.02.2020.
На виконання вищевказаного рішення суду 28.02.2020 відповідачем проведено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2019 року в сумі 43206,83 грн (а.с.22).
Оскільки повний розрахунок при звільненні відповідачем було проведено з затримкою, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час розрахунку при звільнені за період з дня звільнення 30.11.2019 по день фактичного розрахунку 28.02.2020 у розмірі 77 304,60 грн.
Як зазначено судом та вбачається зі змісту апеляційної скарги, позивач не погодився з мотивами та висновками суду першої інстанції, за якими суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5000,00 грн та просив апеляційний суд прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Оцінка суду.
Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби в Службі безпеки України визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю військовослужбовців. У разі відсутності відповідних положень у спеціальному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.
Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).
Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).
Разом з цим, пунктом 7 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК визначено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів в місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України, яке розраховується за календарні дні, а не робочі, в зв'язку з чим суд не приймає посилання апелянта, що судом першої інстанції зроблено невірний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судами встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 43206,83 грн.
Суд зауважує, що в цьому випадку, наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.
Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку правильно прийняв до уваги розмір несплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.
Судами встановлено, що остаточний розрахунок здійснено з позивачем 28.02.2020.
Затримка склала календарний період з 30.11.2019 по 28.02.2020, що становить 90 календарних днів.
Згідно довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління від 03.2020 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 619,66 грн (а.с.42).
Вказаний розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення позивача є правильним, оскільки 37 799,12 грн (розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню): 61 календарний день (кількість календарний днів у жовтні, листопаді 2019 року - останніх 2 місяців, що передували звільненню позивача) = 619,66 грн.
Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 55 769,40 грн (619,66 грн х 90 дні).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 5000,00 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених позицій Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам даної справи наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 5000 грн за весь період прострочення виплати ним належної при звільненні позивача компенсації за невикористані дні додаткові відпустки.
Решта доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу адвоката Бушного Олексія Олексійовича, в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1055/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1055/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2020 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді І.В. Сіваченко
Л.В. Ястребова